Уроки латини
Ще Платон 23 століття тому сказав, що боги облагодіяли б людство, дарувавши йому спільну мову. Боги таких благодіянь не зробили, і людині довелося попрацювати самій. Спроби вигадати нову мову міжнаціонального спілкування робилися з давнини. Наприклад, мало кому відомо, що знаменитий пергамський лікар Клавдій Гален розумівся й у мовознавстві. Про це свідчить третя глава «Історії» римського історика Пізона, в якій якраз розповідається про створення медиком міжнародної писемної мови. Гален був найбільшим теоретиком античної медицини, творцем основ анатомії, фізіології та фармакології, однак його ідеї в галузі лінгвістики не були зрозумілі сучасникам.
У середні віки мовою науки, школи, церкви та міжнародних відносин стає класична і на той час уже мертва латина. Існує гіпотеза, що латинська мова – зовсім не мертва, а просто-напросто штучна мова, і вигадана вона найкращими людьми Відродження, щоб керувати суспільствами. Просвітитель-гуманіст і педагог Луїс Вівес, що жив у XVI столітті, у трактаті De Disciplines писав: «Загине латина, і тоді настане смута в усіх науках, загроза відчуження між народами. Було б щастям, якби існувала єдина мова, якою могли б користуватися всі народи».
У середні віки, окрім сухої латини, існувала нині забута мова купців і моряків Середземномор'я. Вона виникла на основі італійської, французької та провансальської мов і називалася «лінгва франка» або «сабір». У період Хрестових походів «лінгва франка» була просто необхідна для спілкування між європейцями, з одного боку, і арабами й турками – з іншого. Це була фактично всезагальна мова Середземномор'я. Але потім настала епоха Великих географічних відкриттів, торговельні шляхи перемістилися за океан, і інтерес до зв'язків із мусульманським світом дещо впав, однак ця мова використовувалася торговим людом аж до початку XIX століття.
Словесне асорті
Колоніальні захоплення європейських держав призвели до появи сотень нейтральних мов місцевого масштабу, які лінгвісти називають піджинами. Піджини виникали зазвичай у таких місцях, де самих європейців було не дуже багато, а місцеве населення розмовляло різними мовами. Типовий приклад – Папуа-Нова Гвінея, населення якої розмовляє понад 700 наріччями. У результаті там виникла нова мова, яка називається ток-пісін і є державною.
Мови-асорті, що виникли із суміші місцевих діалектів та англійської, є державними і в деяких інших сусідніх острівних країнах: неосоломонік на Соломонових островах і біслама на Вануату. На Нідерландських Антильських островах такою мовою є піньяменто, що виник на основі іспанської та португальської із запозиченнями з інших європейських, а також африканських та індіанських мов. А ще в XVI столітті католицькими місіонерами було створено «всезагальну бразильську мову» – «лінгва жерал бразиліка». В її основі лежить мова тупі, і сьогодні нею розмовляє приблизно 30 тис. осіб.
Найпоширеніша з африканських мов – суахілі – теж фактично є піджином, створеним ще до приходу в Африку європейців на основі кількох місцевих мов та арабської. Нею користуються близько 50 млн осіб, і лише для 2-3 млн, переважно городян, вона є рідною.
І навіть найдавніша мова санскрит належить до штучних, про що й говорить назва: «санскрит» означає «складений». Майже три тисячі років тому її «склав» індуїстський жрець Паніні з елементів численних давньоіндійських розмовних діалектів. В наш час в Індії санскрит – це не лише мова релігійного культу, але також і мова гуманітарних наук, а в деяких сім'ях він навіть використовується як розмовна мова.
Багато вчених, серед яких Френсіс Бекон, Рене Декарт, Ян Амос Коменський, Ісаак Ньютон, Готфрід Лейбніц, намагалися створити спеціальну «філософську» мову для вчених. Однак їхні проєкти, що більше нагадували алгебраїчні формули, не годилися для спілкування. Одним із найоригінальніших був проєкт «музичної» міжнародної мови Жана Франсуа Сюдра (1787-1862), названої автором сольресоль. Словоелементи цієї дивної мови – назви семи нот: до, ре, мі, фа, соль, ля, сі. На Всесвітній виставці 1855 року автор сольресоля був нагороджений величезною грошовою премією; на підтримку мови висловлювалися багато авторитетів, серед яких Віктор Гюго, Альфонс Ламартін, Александр Гумбольдт. Товариство з пропаганди мови сольресоль проіснувало близько сорока років, до початку XX століття. Однак на практиці мова Сюдра ніколи не застосовувалася.
Вальс «Воляпюк»
Прорив у створенні штучних мов стався, як і в багатьох галузях знання, у XIX столітті. У травні 1879 року в літературній газеті «Сіонська арфа» було опубліковано проєкт німецького пастора Йоганна Мартіна Шлейєра під назвою «воляпюк» (volapuk - деформація слів world (мир) і speak (говорити). Волапюк став першим в історії людства проєктом міжнародної мови, який дійсно отримав широку відомість і поширення. При складанні словника пастор брав слова в основному з англійської мови, але також користувався французькою, німецькою, латиною і навіть російською. Лінгвісти стверджують, що вже через два роки після опублікування проєкту видавався журнал китайською і воляпюком, у якому були воляпюцькі кросворди.
Нова мова пастора Шлейєра справила справжній фурор. З 1881 року починає регулярно видаватися двомовна газета Volapukabled-Weltshpracheblad («Воляпюкський листок»). У 1882 році засновано перше воляпюкське товариство в Німеччині, а у Відні навіть було поставлено оперу новою мовою і з'явився вальс «Воляпюк». Комерсанти миттєво відгукнулися на нову лінгвістичну моду: випускалися шампанське, лікери, цукерки, сигари з назвою «воляпюк», з'явилися «філологічні» фасони капелюхів і краваток. До початку ХХ століття у світі існувало 283 товариства воляпюкістів, виходило 25 журналів цією мовою, налічувалося понад тисячу дипломованих учителів воляпюка.
Однак воляпюк був досить-таки складною мовою, а тому на початку ХХ століття рух його прихильників почав потроху втрачати свої позиції під тиском молодшого загального засобу спілкування. У 1887 році російський підданий Лазар Маркович (Лейзер Людвік) Заменгоф створив есперанто.
Наріччя надії
Майбутній батько есперанто народився в 1859 році в Білостоці - невеликому польському містечку, яке перебувало в той час на західній околиці Російської імперії. Місто було багатонаціональним і багатомовним, і 17-річний Лейзер Людвік вирішив, що просто необхідно створити спеціальну мову - одну на всіх. Зошит із першим проектом міжнародної мови - «праесперанто» - загинув у грубці, куди його відправив розгніваний Земенгоф-старший, який вважав, що хлопцеві з пристойної родини слід займатися серйозними справами, а не «папірцями» з незрозумілими словами. Лейзера відправили вивчати медицину спочатку до Варшавського, а потім до Московського університету. Він став лікарем-окулістом, але ідею створити міжнародну мову не полишив.
Лікар Заменгоф був людиною вельми освіченою навіть для свого кола. Він був поліглотом і досконало знав рідний їдиш, російську, польську, німецьку, французьку, англійську, а також класичні латину й грецьку. Свій мовний проект Заменгоф склав таким чином, щоб звести до мінімуму труднощі оволодіння новою мовою, і поклав в його основу інтернаціональні слова. Тож будь-який європеєць міг легко знайти в «новомові» багато слів, співзвучних і прямо взятих з його рідної мови. Деякі дослідники есперанто пишуть про «слов'янський субстрат» в есперанто і підкреслюють, що в ньому немає жодної фонеми, якої б не було в російській чи польській мові.
У 1887 році побачила світ тоненька брошура на 40 сторінок із викладом граматики та короткого словника нової міжнародної мови. Вона називалася «Международный языкъ. Предисловiе и полный учебникъ». Назви у мови не було, зате як автор на обкладинці був зазначений доктор Есперанто (доктор Надіючий). Ефект був разючим: читацька публіка миттєво розхопила брошуру, і вже через деякий час, мов гриби, почали рости гуртки з вивчення нової мови. Ім'я він, як і слід було очікувати, отримав за іменем «автора», зазначеного на обкладинці. Аж надто воно було звучним і гарним, та й зміст цілком підходив для тих, хто вірив у світле майбутнє. А такі люди здебільшого й були серед перших прихильників есперанто: Лев Толстой і Жуль Верн, Альберт Ейнштейн і Костянтин Ціолковський, Максим Горький і Рабіндранат Тагор. Найактивніше есперанто поширювався саме в Росії, і серед перших перекладів, що заклали основи літературного стилю есперанто, були «Ревізор» Гоголя, «Заметіль» Пушкіна, «Герой нашого часу» Лермонтова.
З 1908 року існує Універсальна Есперанто-Асоціація (Universala Esperanto-Asocio) зі штаб-квартирою в Роттердамі, яка перебуває в офіційних відносинах з ООН та ЮНЕСКО. Нині національні організації есперантистів діють на всіх континентах, окрім Антарктиди.
Ельфійська для комах
Незважаючи на явний успіх і величезну популярність есперанто, спроби лінгвістів створити ще досконалішу мову не припинялися. Але, як відомо, краще - ворог хорошого. Ідо (Ido, Esperanto Reformita) - реформована мова есперанто, створена в 1907-1908 році групою лінгвістів, успіху не мала. Ідо-рух виник у результаті розколу есперанто-руху, кістяк прихильників ідо спочатку становили есперантисти. Однак ідо-рух ніколи не досягав розмаху руху прихильників есперанто, відрізнялося нестабільністю. Після кризи в ідо-русі, яка мала місце в 1927-1933 роках, воно вже не відновилося.
Інтерлінгва - ІАЛА (Interlingua-IALA) - останній за часом із нових проєктів так званих «планових» мов, якому вдалося стати живою мовою. Він був створений у 1951 році Асоціацією міжнародної допоміжної мови - International Auxiliary Language Association (IALA). Під час підготовки проєкту, в якому важливу роль відігравав Александр Гоуд, проводилася велика робота з вивчення та порівняння різних штучних мов. Перед публікацією інтерлінгви було розглянуто шість різних її варіантів. Після вибору найкращого в лінгвістичному сенсі варіанту та публікації його словника й граматики ІАЛА саморозпустилася. Але історія на цьому не закінчилася.
У другій половині ХХ століття час від часу почали з'являтися скороспілі штучні мови, автори яких спочатку не претендували на практичне застосування своїх проєктів. Поштовх до їх виникнення дало масове поширення наукової фантастики та фентезі, зокрема творчість Джона Рональда Толкіна. На початку 1990-х років з'явився п'ятитомний «Словник ельфійських мов». Гобліно- та ельфознавці припускають, що мова ельфів, найімовірніше, нагадувала старофранцузьку або навіть італійську (принаймні, Більбо із задоволенням слухав їхній мелодійний спів), говорячи про мову гномів, вони припускають, що вона має певну схожість з англійською, а ще більше - з шотландською. Мова ж гоблінів - близька родичка німецької мови, «однаково придатна і для війни, і для хитромудрих лайок, і для запису глибоких думок володаря».
Деякі письменники заходили дуже далеко і розробляли свою мову від початку до кінця. На початку 1970-х років після виходу в США фантастичного фільму Star Trek про інопланетну расу клінгонів лінгвіст Марк Окранд придумав мову клінгон, якою говорять представники цієї раси. У 1989 році навіть було створено громадську організацію «Інститут мови клінгон» (KLI, Klingon Language Institute), зараз нараховує кілька тисяч членів. У 1996 році американець Томас Доннеллі створив мову «мачі» - вигаданої комахоподібної раси, в якій фонетика ретельно розроблена, виходячи з особливостей анатомії комах, а лексика і граматична будова - виходячи з того, як розумні комашки «сприймають» світ у просторовому та психологічному плані.
Безсумнівно, що спроби створювати нові мови будуть робитися й надалі. Адже незважаючи на те, що світ стає все більш об'єднаним в інформаційному плані, люди й народи, як і раніше, роз'єднані. І обов'язково знайдуться нові ідеалісти, на кшталт Лазаря Заменгофа, які спробують хоч якось зблизити їх за допомогою своєї мови.