Зауважимо, 30000 – це в 1,7 раза більше, ніж минулого серпня-вересня. Минулого року в країні оселилися близько 75 тисяч біженців, а за 8 місяців цього року – 115737. Це вже не хвиля, про яку стримано та політкоректно пишуть колеги. Це – цунамі! Якщо додати до цих цифр «азюлянтів» з трирічним стажем, то загальна їх кількість до кінця року чітко перевищить 300 тисяч осіб.
Щось подібне ми переживали у 1992-1994 роках, коли канцлер Коль вирішив надати притулок сотням тисяч жертв югославського конфлікту. За короткий час Берлін та Німеччину заполонили тисячі міцних і відчайдушних вчорашніх бойовиків. Їм, звісно, було легше, ніж жінкам, старим і дітям пробитися до літаків Бундесверу на польових аеродромах колишньої Югославії.
Багато років країна здригалася від цього «гуманізму навиворіт». Злочинність зросла до диких показників. А що ще мали робити сотні тисяч вчорашніх ополченців-бандитів-повстанців-убивць у німецькому раю? Їх годували, поїли, вчили, одягали, охороняли та давали пару сотень марок кишенькових грошей. І говорили: через рік або через два ви повинні повернутися на батьківщину. Працювати їм було заборонено, тільки відпочивати та веселитися! (Я не жартую!) А навколо лежала мирна, доступна, добродушна та наївна країна, практично віддана їм на прокорм.
Пам'ятається, боялися вони лише «російської мафії». Це іноді охороняло наших дітей, які ходили до школи і назад повз їхні готелі-табори.
Багато років потому новому уряду Німеччини вдалося їх якось виманити з країни. Кожному видавали солідні підйомні, дозволяли вивезти награбоване та оплачували політ в один бік.
Навіщо, скажіть, це все було? Кому і чим це допомогло? Адже тих, хто не потрапив до нас, залишилися мільйони! Кого ми рятували? І хто нам дарував божественне право обрати одного з десятків, сотень?
Зараз все повторюється у ще більш загрозливій формі. Додається небезпека створення в країні повноцінного радикального ісламського підпілля. Скільки серед цих 30000 «азюлянтів» майбутніх терористів, скільки прямих агентів «Ісламського халіфату»? Скільки з них вже встигли воювати проти Заходу?
Цього ми не знаємо. А знаємо, що в середньому кожен, хто отримав право залишитися, проживе в Німеччині не менше трьох років. І буде обходитися країні, в середньому ж, близько 1000 євро на місяць (750 євро на місяць на одного коштує дах над головою, меню та побут, охорона з медициною та плюс по 130 євро кожен отримує кишенькових грошей). Майже 4 мільярди євро на рік! Якщо рахувати на сьогоднішні цифри. І це все – без витрат на їхній вилов у майбутньому та подальше виселення.
Та й справа не лише у витратах. Щось у цьому вибірковому гуманізмі (добіг – рай, а решта – помирай!) є вкрай негуманне. Якась виходить дурна безнравственна лотерея, в якій програють усі. У тому числі й бажання творити добро.
Арсений КАМАТОЗОВ,
«Русская Германия».