Для людей, які жили в країнах соцтабору, Німецька Демократична Республіка здавалася раєм і країною загального благоденства. Як пише Lenta.ru, рідкісні щасливі відряджені привозили звідти до СРСР сервізи «Мадонна», одяг, шпалери та дитячі іграшки. А потім із захопленням розповідали друзям і знайомим, що магазин «Лейпциг» - ніщо порівняно з містом Лейпцигом.
Але тут у СРСР сталася перебудова. А в 1989 році впала Берлінська стіна. Після цього НДР пішла одним шляхом, а решта країн соцтабору - іншим. На той момент доля східних німців здавалася набагато привабливішою, ніж, наприклад, поляків чи чехів. Останнім довелося самостійно організовувати свій перехід до демократії та ринкової економіки. Жителі ж НДР одразу потрапили в братні обійми своїх західних співвітчизників і, як думали тоді всі, мали дуже скоро забути про ганебне радянське минуле.
Однак усе склалося інакше. У квітні 2004 року команда експертів, яка виконувала дослідження на замовлення німецького уряду, змушена була констатувати факт, який досі замовчувався здебільшого з міркувань політкоректності: програма з інтеграції Західної та Східної Німеччини майже повністю провалилася. «Схід перестав розвиватися після початкової ейфорії. Він дурнішає, біднішає та старіє».
1,25 трлн. євро, вкладених Західною Німеччиною в розвиток так званих східних земель, були значною мірою витрачені марно. Майже половина з них пішла на виплати різних соціальних допомог і пенсій. Ще чимала частина - на дотації, пов'язані з розвитком бізнесу та створенням робочих місць. Однак із 15-ти млн. жителів колишньої НДР працює лише 40%. Решта або ще не доросли до працездатного віку, або вже його переросли та вийшли на пенсію, або отримують допомогу з безробіття. Усі, хто мав якісь амбіції чи кваліфікацію, давно поїхали на Захід. Бюджетний дефіцит федеративних земель, що входили до складу НДР, становить зараз 45%.
Основи цієї політики були закладені ще на початку дев'яностих. Перед тим як НДР і ФРН стали однією країною, уряд ФРН вирішив зробити все для нових громадян вільної держави, які щойно позбулися комуністичного гніту. З цією метою було ухвалено план під назвою Aufbau Ost («Відновлення Сходу»).
Після падіння Берлінської стіни 9 листопада 1989 року вперше стало зрозуміло, наскільки сильно НДР відстає від ФРН в економічному плані. У східних німців не було жодних шансів витримати конкуренцію західних сусідів на відкритому ринку, а торгівля з країнами Варшавського договору була справою майбутнього. Ще до офіційного злиття НДР і ФРН, яке відбулося 3 жовтня 1990 року, у всіх східних землях було введено західнонімецьку марку.
При цьому Бонн зробив новим громадянам величезний подарунок. Всупереч реальному курсу, майже повністю знецінені готівкові радянські марки обмінювалися в держбанках у співвідношенні один до одного. Заощадження, що зберігалися на східнонімецьких рахунках, були переведені в західнонімецькі марки у співвідношенні два до одного. 300 млрд. «дерев'яних» марок були продані за 180 млрд. конвертованих. Таким чином, ФРН подарувала східним німцям майже $110 млрд. за тодішнім курсом.
Природно, стан телекомунікацій, дорожньої інфраструктури та водопостачання в НДР також не витримував жодного порівняння із західноєвропейськими стандартами. До 1997 року ФРН витратила 146 млрд. марок на відновлення інфраструктури Сходу. У результаті східні землі зараз мають найкращу в Європі телекомунікаційну мережу. Щоправда, стан доріг і водопостачання, з погляду німецьких експертів, досі залишає бажати кращого. Втім, як і загальний стан східнонімецької економіки.
Як вважають зараз експерти, основною помилкою, допущеною Бонном, була «стратегія високих зарплат». Згадайте Росію в 1992-1993 роках. Точніше, свою зарплату чи зарплату ваших батьків у цей славний період. А от східні німці отримували в цей час лише на 15% менше, ніж західні. І сталося це зовсім не внаслідок дії ринкових механізмів, а під тиском держави та профспілок.
При цьому не варто думати, що «стратегія високих зарплат» була ухвалена виключно завдяки бажанню Бонна полегшити життя громадянам колишньої НДР. Річ у тім, що якби в східних землях зарплати виявилися значно нижчими, це призвело б, з одного боку, до міграції звідти найактивнішого та кваліфікованого населення (що, до речі, все одно сталося), а з іншого - до відтоку виробництва на схід, де власники компаній прагнули б знайти дешеву робочу силу. Тоді Німеччина стала б локальною демо-версією всесвітнього поділу праці, за якого в Китаї збирають комп'ютери, що проєктуються в США.
Отже, хоча зарплата до 1992 року досягла середнього, наприклад, для США рівня, продуктивність праці була не вищою, ніж у Мексиці. Зрозуміло, що така ситуація не могла тривати вічно. До 1995 року 95% підприємств у колишній НДР були приватизовані. На території східних земель утворилося понад 500 тис. приватних компаній і відділень національних чи міжнародних корпорацій. Однак через високі зарплати і низьку продуктивність праці їх рентабельність становила мінус 40%. У результаті до 1997 року у Східній Німеччині бум змінився кризою, а 70% службовців втратили свої робочі місця і сіли на допомогу.
На якому перебувають досі. На думку експертів, ще однією важливою помилкою німецького уряду було автоматичне поширення соціальних субсидій і пільг (які в Німеччині дозволяють навіть непрацюючій людині почуватися відносно комфортно) на мешканців колишньої НДР. Судячи з усього, ці люди, звиклі до спокійного життя в соцтаборі, стали користуватися всіма соціалістичними благами ФРН, навіть не розглядаючи для себе можливість зайнятися підприємництвом чи боротьбою за гідне місце у світі капіталу.
На даний момент Німеччина переживає економічний спад і не може дозволити собі утримувати відсталі східні землі. При цьому колишня НДР, за результатами досліджень, несе відповідальність щонайменше за дві третини цього спаду. Щороку західні німці жертвують 4% свого ВВП для підтримки східних братів. При цьому темпи зростання ВВП у Німеччині ледь перевищують 2%.
Все це - давно відомі факти. Однак опублікована у квітні доповідь стала першим офіційним визнанням провалу німецької політики щодо реінтеграції Заходу і Сходу. Тепер різні фахівці пропонують підходи до виходу зі створеної ситуації. Основних пропозицій три: перша пов'язана із запровадженням податкових і митних пільг для компаній, зареєстрованих у східних землях, однак така політика суперечить правилам ЄС; друга передбачає послаблення адміністративного контролю над інноваційним бізнесом, на який «східняки» покладають великі надії; третя вирізняється особливим радикалізмом: у регіонах, де безробіття становить понад 50%, пропонується позбавити підприємців необхідності дотримуватися трудового кодексу і знищити інші законодавчі перешкоди для вільного розвитку бізнесу.
За обговоренням цих варіантів уважно стежитимуть єврочиновники. Після того як 1 травня до ЄС вступлять 10 нових країн, багато з яких також можуть похвалитися економіками перехідного типу, усій Європі доведеться вчитися на німецьких помилках.