У конгресі взяли участь і організації, чиї члени претендують на землі та нерухомість у Росії: німці зі Східної Прусії (нині Калінінградської області), естонські сето з Причуддя та фіни, що жили до 1944 року на Карельському перешийку та в Карелії. Ініціатором проведення трієстського конгресу став Істрійський союз, що об'єднує 300 тис. італійців, вигнаних після війни з півострова Істрія на Адріатиці. Нині ця територія поділена між Словенією та Хорватією. Істрійський союз – найбагатший і найвпливовіший серед подібних організацій. Уряд Італії фінансує його діяльність на суму близько півтора мільйона євро на рік. На ці гроші італійські вигнанці, зокрема, відкрили офіс у Брюсселі та найняли адвокатів, які лобіюють тепер інтереси вимушених переселенців у Євросоюзі. Перший успіх вже досягнуто: Брюссель пообіцяв фінансувати загальноєвропейське об'єднання вигнанців. Наступний крок – домогтися декларації ЄС та ООН, в якій буде визнано несправедливість позбавлення мільйонів людей їхньої власності через зміну кордонів. Декларація відкриє політичну можливість домагатися повернення майна або компенсації за його втрату.
Фінські учасники конгресу вимагали включення до заключного документу зустрічі пункту про перегляд післявоєнних кордонів, пояснюючи це тим, що вони знаходяться в гірших умовах, ніж більшість інших вигнанців: «Переїжджати і судитися всередині ЄС легко, але в Росії неможливо добитися справедливого судового рішення». Однак радикальну пропозицію було відхилено як таку, що блокує можливість домогтися реальних поступок з боку європейських урядів.
Одним із учасників конгресу був фінський юрист Карі Сільвеннойен, який представляє інтереси 88 колишніх власників об'єктів нерухомості на Карельському перешийку, а також їхніх спадкоємців. Вони домагаються повернення 61 хутора та іншої власності з прилеглими земельними ділянками загальною площею 2.900 гектарів. Спочатку Карі Сільвеннойен бомбардував запитами російське посольство в Гельсінкі, але не отримавши відповіді, направив позов до Європейського суду з прав людини. Однак і ця інстанція залишилася глухою до прохань фінів. Європейський суд надіслав відповідь, у якій йдеться, що позов спочатку має бути розглянутий у російському суді.
«Я домовився з адвокатами в Санкт-Петербурзі, які допомогли мені скласти позовну заяву. Її вже подано до відповідних російських органів», – заявив Сільвеннойен. Він повідомив учасникам конгресу, що є ще один шлях досягнення перемоги – тяжба в американських судах: «Під час війни нацисти викрали у однієї австрійської родини дуже цінну картину. Після війни вона потрапила до віденського музею. Держава відмовилася повернути твір мистецтва законним власникам. Але коли картина опинилася на виставці в США, спадкоємці подали на Австрію до американського суду і виграли справу. Картину повернули власникам».
Фінський юрист заявив, що не виключає початку процесу в США, використовуючи наступний тактичний хід: фінські компанії, наприклад, Stora Enso, закуповують деревину в Карелії, яка переробляється на папір і продається в США. На його думку, такий бізнес з юридичної точки зору можна розглядати як торгівлю краденими товарами, оскільки власники лісових ділянок у Фінляндії не продавали свою власність Росії. Ідея Карі Сільвеннойена була вислухана на конгресі з цікавістю, але більшість його учасників вважала, що слід діяти поступово і спільно. Насамперед треба домогтися визнання ЄС та ООН того факту, що проблема вигнанців існує.
Олексій СМІРНОВ.
Нові Вісті