Європейські уряди не знають, що робити з мігрантами
Однак, як пише «Lenta.ru», є й ті, хто підтримує ідею Кемерона. З одного боку, уряди європейських держав розуміють, що без гастарбайтерів не обійтися. З іншого, вони не хочуть платити допомогу іноземцям, серед яких чимало так званих соціальних туристів – людей, які шукають у заможних країнах не роботу, а соціальну допомогу.
Лондон замутив воду
Виступи британського прем'єра в Європі чекали з тривогою. Він не раз говорив про намір Лондона обмежити чисельність мігрантів, які в'їжджають на територію Сполученого Королівства. У Брюсселі та європейських столицях, які вважають такий підхід таким, що суперечить правилам ЄС, полегшено зітхнули, коли пакет обмежувальних заходів нарешті був оприлюднений.
За задумом Кемерона, тепер мігрантів, які не змогли знайти протягом півроку роботу, будуть висилати з королівства. Вони також не зможуть претендувати на допомогу та інші соціальні виплати. При цьому навіть працюючі приїжджі зможуть розраховувати на податкові відрахування, дитячу допомогу, соціальне житло лише після того, як проживуть у Великобританії не менше чотирьох років. Бродяжницьких і жебракуючих іноземців теж чекає депортація. В'їзд до Сполученого Королівства протягом наступних 12 місяців для них буде закритий. Кабінет Кемерона також хоче, щоб мігранти з ЄС оплачували послуги британської системи охорони здоров'я.
На думку Кемерона, Британія повинна мати можливість самостійно визначати політику щодо мігрантів. І хоча для королівства вигідне членство в Євросоюзі, прем'єр підкреслив, що «нічого не виключає», якщо в Брюсселі залишаться глухі до його тривог. Тим самим він вкотре дав зрозуміти, що Лондон може і покинути союз.
Девід Кемерон не вперше шантажує Євросоюз розлученням. Референдум про членство Сполученого Королівства в Євросоюзі має відбутися у 2017 році. У травні 2015-го пройдуть загальні парламентські вибори, які, безсумнівно, впливають на тональність заяв і дій британських політиків. Глава уряду не виняток і теж повинен думати про електоральні перспективи. Він перебуває під сильним тиском євроскептиків – як у власній партії, так і з Партії незалежності Сполученого Королівства (UKIP), – які вимагають проявити жорсткість у питанні міграції.
Минулого року у Великобританії проживало 4,9 мільйона іноземців (7,9 відсотка населення). З них, як випливає з «Погляду на міжнародну міграцію 2014», складеного фахівцями Організації економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР), 1,27 мільйона осіб приїхали зі Східної Європи. Більше половини – 679 тисяч – поляки, які становлять 14 відсотків усіх іноземців, що живуть у Туманному Альбіоні. На Британських островах їх приблизно стільки ж, скільки жителів у Кракові.
Не дивно, що першими на пропозиції Девіда Кемерона відповіли саме поляки. Польський міністр у справах Європи Рафал Тжасковський пригрозив блокувати ініціативи Кемерона, якщо вони не поширюватимуться і на британців. Він заявив, що реформа системи соціальної допомоги мігрантам неприйнятна і знаходиться, на думку Варшави, за «червоною лінією». Польський уряд готовий обговорювати порушення, допущені польськими громадянами на території Великобританії, але ніколи не погодиться на дискримінацію за національною ознакою.
Домогтися згоди всіх членів ЄС Лондону, звичайно, не вдасться. Тому Кемерон, ймовірно, боротиметься за скасування права вето при ухваленні важливих рішень. Отримати підтримку двох третин членів Євросоюзу цілком можливо, враховуючи, що інші європейські важковаговики – ФРН, Франція, Італія, Іспанія – теж незадоволені напливом мігрантів зі сходу континенту, хоча намагаються не афішувати своє невдоволення.
У Лондоні розраховують також на підтримку Нідерландів. Опитування, опубліковані на початку року, свідчать, що близько 80 відсотків голландців не хочуть бачити у себе вдома румунів і болгар, які з 1 січня 2014 року можуть безперешкодно їздити в пошуках роботи по всій Європі. Приїжджі не тільки дратують корінних жителів, але й стали головним болем для Міністерства соціальних справ та зайнятості Нідерландів. Минулого року в країні, за даними королівського управління статистики, проживало близько 600 тисяч іноземців. 20 тисяч з них претендують на допомогу та виплати.
Але найбільше сподівається Девід Кемерон на підтримку Берліна. Підстави для цього є, оскільки в Німеччині мігрантів у чотири рази більше, ніж у Британії. Згідно з дослідженням ОЕСР, на ФРН у 2012 році припало майже 30 відсотків усіх європейських мігрантів, тоді як на Сполучене Королівство – лише сім.
Всі на боротьбу з Sozialtourismus
Щороку в Німеччині обирають слово, яке викликає у німців максимум негативних емоцій. Результати конкурсу цього року поки невідомі. Не виключено, що другий рік поспіль переможе Sozialtourismus, що означає, як неважко здогадатися, «соціальний туризм». Громадяни східноєвропейських країн переїжджають до багатих західних країн як гастарбайтери, але замість того, щоб шукати роботу, відразу сідають на допомогу – ось що таке соціальний туризм.
Друге місце у списку негативно сприйнятих понять минулого року посіло ще одне слово, пов'язане з міграцією, – Armutszuwanderung, що означає дослівно «бідна міграція».
Звісно, влада Німеччини хоче обмежити виплати «соціальним туристам». Нещодавно бундесрат, законодавчий орган, який нерідко не зовсім правильно називають верхньою палатою парламенту, ухвалив закон про боротьбу з Sozialtourismus. Деякі пункти цього документа дуже нагадують програму Девіда Кемерона. Наприклад, за новим законом влада може висилати з країни мігрантів, які не працюють півроку. З тими, кого викриють у шахрайстві, будуть діяти ще жорсткіше. Їм заборонять в'їзд до Німеччини на п'ять років.
Посилено також правила отримання дитячих допомог. Претендувати на них зможуть лише батьки, які мають податковий номер. Отримати його можна, влаштовуючись на роботу. Крім того, пункт у законі про дітей завадить шахраям отримувати дитячі допомоги і на батьківщині, і в ФРН.
Ініціатором ухвалення жорсткого закону проти мігрантів виступила баварська консервативна партія Християнський соціальний союз (ХСС) – молодший партнер партії ХДС Ангели Меркель по Великій коаліції. Закон був ухвалений після відмашки з Люксембурга. Європейський суд визнав правомірним рішення німецького суду у гучній справі 24-річної румунки Елізабети Д. Вона приїхала до Німеччини у 2010 році з маленьким сином і отримала на нього допомогу. Дали їй і допомогу, яка належить батькові, що самотужки виховує дитину. Однак спроба Елізабети випросити ще й допомоги по бідності провалилася. Їй відмовили на тій підставі, що вона недостатньо довго живе в країні, не шукає роботи, задовольняючись соціальними виплатами, тобто є типовою представницею Sozialtourismus.
Після того як німецький суд став на бік влади, Елізабета Д. звернулася до Люксембурга. Єврокомісія підтримала позивачку, але Європейському суду доводи відповідача видалися переконливішими. «Влада країни – члена ЄС має право відмовити у соціальних виплатах і допомогах економічно неактивному мігранту, який скористався правом на вільне переміщення з єдиною метою – отримати доступ до системи соціальної допомоги цієї держави», – йдеться у вердикті.
Історія з Елізабетою Д. ледь не призвела минулого року до розколу правлячої коаліції. Хоча Ангела Меркель разом із більшістю німецьких політиків виступає за вільне переміщення громадян ЄС по всій території Союзу, їй доводиться враховувати думку союзників із ХСС і партії євроскептиків, що набирає популярність – «Альтернатива для Німеччини» (AfD).
Минулого року в пошуках кращого життя до Німеччини приїхали 437 тисяч громадян інших країн. У 2014-му їх буде ще більше. Особливо різко зросла чисельність мігрантів з Румунії та Болгарії. Якщо у 2004 році румунів було 35 тисяч осіб, то у 2012-му – вже майже 181 тисяча.
Кілька німецьких міст у 2013-му звернулися до уряду з проханням надати фінансову допомогу у зв'язку з різким напливом некваліфікованих іноземців, які їдуть до ФРН за допомогами. Вони не лише напружують соціальні служби, але й сприяють зростанню злочинності.
Швейцарський парадокс
У сусідній Швейцарії, яка хоча й не входить до ЄС, але знаходиться в центрі Європи, ситуація з мігрантами зовсім заплутана. 30 листопада відбувся референдум з трьох питань, і одне з них стосувалося міграції. Йшлося про пропозицію екологічного руху Ecopop обмежити чисельність мігрантів двома десятими відсотка населення Швейцарії. Нескладні розрахунки показують, що тоді кількість приїжджих зменшилася б у п'ять разів: з нинішніх 80 тисяч до 16 тисяч осіб.
Жителі альпійської республіки не підтримали пропозицію Ecopop. Проти введення ліміту проголосували 74 відсотки. Вирішальними, на думку експертів, виявилися побоювання економічного характеру. Швейцарці вирішили, що роботодавцям буде важче шукати кваліфіковану робочу силу. До того ж така заборона порушить міжнародні зобов'язання, взяті на себе Берном, і зашкодить іміджу країни.
Результат народного волевиявлення, незважаючи на очевидну перевагу противників обмеження чисельності мігрантів, все ж залишався не ясним до самого референдуму. По-перше, у відсотковому відношенні мігрантів у Швейцарії набагато більше, ніж у тій же Великій Британії чи Німеччині. Іноземцем є майже кожен четвертий житель альпійської республіки – 1,96 мільйона (23 відсотки) з 8,19 мільйона осіб, які живуть у Швейцарії за даними Федеральної служби статистики (FSO). В основному це європейці – 1,3 мільйона. За чисельністю населення Швейцарія знаходиться на 95-му місці у світі, а за кількістю мігрантів – на шостому! Кількість мігрантів, що припадає на кожного корінного жителя, у Конфедерації вдвічі вища, ніж у Євросоюзі. Минулого року до Швейцарії приїхала 81 тисяча осіб. Причому їдуть туди переважно з тих країн, куди прагнуть громадяни східноєвропейських держав: найбільше у Швейцарії італійців та німців.
По-друге, у лютому швейцарці проголосували на схожому референдумі за повернення квот на міграцію робітників з Євросоюзу. Їх не зупинило те, що це фактично порушує чинну угоду між Берном та Брюсселем про вільне переміщення робочої сили, підписану у 1999 році. За пропозицію ультраправої Швейцарської народної партії посилити міграційну політику висловилися 50,4 відсотка учасників лютневого референдуму. Квоти планується запровадити до лютого 2017 року.
Критики міграційної політики уряду вказують, що Швейцарія приваблює іноземців не своїми мальовничими краєвидами, а тією підтримкою, яку вони отримують під час тривалого процесу розгляду прохань про надання їм виду на проживання. Не дивно, що маленька Швейцарія, за даними ООН, приймає більше мігрантів, ніж такі держави, як Австралія та Канада, теж далеко не останні у списку країн, які користуються популярністю у тих, кому з якихось причин не живеться на батьківщині.