Згідно з критеріями статистичного агентства Eurostat, до цієї групи населення належать особи, які не можуть дозволити собі, принаймні, чотирьох з дев'яти благ сучасної людини: непередбачені витрати, щорічна тижнева відпустка далеко від дому, харчування (що включає регулярне споживання м'яса, птиці, риби або вегетаріанських аналогів), адекватне опалення житла, здатність вчасно платити за рахунками, а також (кожне представляє окремий пункт) телефон, телевізор, автомобіль та холодильник.
Видимо, саме останні чотири пункти відіграли вирішальну роль у боротьбі з бідністю в єдиній Європі, і найбільше це помітно на прикладі країн, що вступили до Євросоюзу в минулому десятилітті. Так, у 10 постсоціалістичних країнах, а також на Кіпрі та Мальті, рівень бідності впав більш ніж у півтора рази – з 27% у 2006 році до 16% у 2014 році. У Польщі цей показник скоротився майже втричі, у Латвії та Литві – вдвічі. У Чехії та Естонії взагалі впав нижче, ніж у більшості західноєвропейських країн.
За інформацією видання «Русская Германия», у ФРН мінімальним набором матеріальних благ не можуть скористатися 5% населення, що в абсолютних цифрах становить 3,9 мільйона осіб. Це, втім, третій показник у Євросоюзі, більше лише в Італії – 6,9 мільйона та Румунії – 4,8 мільйона.
За останні роки рівень бідності знижувався у переважній більшості європейських країн за винятком Греції, Іспанії та Португалії. У Нідерландах та Люксембурзі він практично не зазнав змін, залишаючись на відносно низькому рівні. Єдиною країною, яка практично повністю подолала бідність, стала Швеція, де цей показник опустився нижче одного відсотка – до рівня статистичної похибки. Враховуючи соціальну політику країни, матеріальна обмеженість у Швеції є скоріше усвідомленим вибором і зовсім не означає важкого життя.