У точній кількості існуючих у світі мов не впевнені навіть лінгвісти
Тож залишимо лінгвістам лінгвістове, тим більше що цифра все одно швидко змінюється – в середньому на планеті протягом двох тижнів стає на одну мову менше. І за прогнозами вчених, уже до середини XXI століття близько половини нині живих мов вийде з ужитку.
Такою є ціна глобалізації та міграції: величезна маса людей їде з рідних сіл до міста, з однієї країни – в іншу, втрачає рідну мову, і вона поступово вмирає. Або зникає разом зі смертю свого останнього носія.
Як зазначає «Русская Германия», на межі зникнення сьогодні перебувають трохи більше 400 мов. З них 357 мов можуть нарахувати у своїх лавах лише по півсотні носіїв, а у 46 мов залишилося всього по одній людині. Вже не знаємо, чи враховують тут мову бік'я, якою розмовляла лише 87-річна бабуся, що жила в селі на кордоні Камеруну та Нігерії і встигла докладно розповісти про неї англійському лінгвісту Девіду Долбі.
Найрідкісніші мови в Європі – це близька до фінської лівська, рідна мова для приблизно 200 громадян Латвії, з яких носіями є лише близько 40 осіб, а також водська мова – нечисленної народності водь, що проживає в Кінгісеппському районі Ленінградської області. Зараз нею розмовляють не більше 10 осіб, і всім їм далеко за 70 років. Ще одна з вимираючих європейських мов – вілямовська, мова німецької етнографічної групи в польському місті Вілямовиці. Її носіїв залишилося близько 70 осіб.
А в азійській частині Росії вимирає, наприклад, мова кереків, що живуть у Чукотському АО – нею, безписемною, говорять щонайбільше 10 осіб. Носіїв алеутсько-меднівської мови – мови алеутів острова Мідний, одного з Командорських островів, залишилося взагалі лише 5, та й то за відомостями 2004 року. Порівняно з ними удегейці просто щасливчики – удегейською мовою говорять сьогодні 103 особи в кількох сільських районах Приморського та Хабаровського країв. Та й мову кетів, що живуть у районі басейну річки Єнісей, називають своєю рідною цілих 213 осіб! Тільки от активно розмовляти нею можуть лише 30 осіб, та й то поважного віку.
І в африканському Чаді залишилося лише 30 осіб-носіїв мови гоундо. Там же, в Африці, мовою елпомо спілкуються між собою 8 осіб. Онгота, або бірайле – мова, якою розмовляють всього 6 старичків ефіопського села на річці Вейто. Хоча цілком можливо, що безжальний час когось уже викреслив із цих списків.
Мовою алуа (саароа) на Тайвані говорять, судячи з відомостей 2012 року, лише 10 осіб. У Східній Болівії лише 20 осіб, що живуть високо в горах Андах, знають свою рідну мову леко. І лише 10 японських громадян залишилися вірними мові предків – айнів, вона поширена головним чином на острові Хоккайдо.
У 2007-му залишалося всього 3 особи, які достатньою мірою володіли мовою ючі – племені на південному сході США, що втратило не лише рідні землі, а й мову після насильницького переселення до штату Оклахома та культурної асиміляції.
Можливо, лише 40 жителів мексиканського села Аяпа в штаті Табаско ще не забули свою аяпанську – майже зниклу мову з родини мов корінних народів міхе-соке.
А в штаті Південна Австралія лише дві сестри – Гледіс і Дорін Міллер – можуть ще спілкуватися вірангу, австралійською мовою, яка була поширена на території однойменного племені.
Невідомо, скільки століть люди з племені пучіквар, що населяли Андаманські острови в Індії, говорили своєю мовою. Але в 2006 році вчені порахували її носіїв і виявилося, що таких залишилося лише 10 осіб. Хоча не виключено, що сьогодні їх менше або ж зовсім не залишилося.
Ось такий сумний і далеко не повний список мовних втрат людства. Одна втіха: у деяких із цих вимираючих мов є невеликий шанс вижити – коли за їх вивчення та відродження беруться вчені. Що й відбувається з тими ж вірангу, водською, кетською та низкою інших мов.