З'ясувалося, що тільки в 2005 році у Франції було вирощено 32 тонни коноплі на суму €160 млн (з розрахунку €5 за грам). І це незважаючи на те, що П'ята республіка залишається однією з небагатьох країн Західної Європи, в яких не тільки вживання в публічному місці, але й носіння при собі навіть «нетоварної» кількості слабкого наркотику є кримінально караним.
Цілком прозорий кордон між Бельгією та Францією був уже далеко позаду, коли на шосе на околиці міста Камбре з'явилася група людей у формі. Поряд з ними – тимчасовий дорожній знак «митниця». «Не маєте нічого заявити? Відкрийте, будь ласка, багажник...» І пильний погляд в очі.
Летючі патрулі на півночі Франції ловлять наркокур'єрів. Точніше, всіх, хто везе наркотики, в основному марихуану, з Голландії. Не обов'язково оптових торговців, але й любителів «травки», які з'їздили на вихідні в Амстердам погуляти, покурити «дурі» і трохи прихопили з собою. З цієї дороги регулярно надходять зведення про захоплення великих партій товару (тонна і більше) у фурах та рефрижераторах.
У більшості «старих» країн ЄС за таке може загрожувати адміністративне покарання або просто конфіскація зілля. Причому це не обов'язково залежить від суворості закону, тому що саме законодавство не усталене і відображає болісну дискусію в суспільстві. Якщо забороняти «травку», то чому не горілку та пиво? Дилема між свободою особистості та здоров'ям суспільства. Доходить до курйозів. За законами Нідерландів торгівля наркотиками заборонена. Не важливо якими. Але весь світ знає, що в будь-якому амстердамському кофе-шопі можна абсолютно відкрито купити п'ять грамів марихуани на пару затяжок. Не кажучи вже про те, що зображення характерного листочка коноплі на майках, кружках, тарілках, листівках і навіть жіночих трусиках зустрічається в сувенірних крамницях голландської столиці незрівнянно частіше, ніж державний герб. Відповідь голландців проста: це толерантність.
У Бельгії парламент у 2003 році ухвалив закон про легалізацію слабких наркотиків, але міністр внутрішніх справ сказав тверде «ні», і урядовий акт стримує дію закону. Хочете – судіться. Практика ж виглядає так: у навчальних закладах, на дискотеках та біля дитячих установ – нульова толерантність. Щодо неповнолітніх – теж. В решті ж – ні протоколу, ні штрафу.
Але ось парадокс: Франція з її суворим антинаркотичним законодавством посідає перше місце в Європі зі споживання наркотиків. Різко зросла контрабанда кокаїну з заморських департаментів. Антильські хлопці йдуть на ризик, щоб заробити на перевезенні. З неповнолітніх попит менший. Але традиційна марихуана залишається головною стравою французького наркотичного меню. Через суворості на кордонах її все більше вирощують... на балконах паризьких будинків. Близько 11,5% марихуани, що викурюється у Франції - місцевого виробництва.
Різнобій у суспільному ставленні до слабких наркотиків у країнах ЄС заважає проводити єдину політику. Спроби знайти «золоту середину» між забороною та свободою, між позиціями тепер уже 27 країн Євросоюзу тривають. Приклади Голландії та Франції показують, що споживання мало залежить від жорсткості переслідування. Інакше б голландці давно обкурилися до повної одурі. «Висячі сади» на балконах і домашні оранжереї з коноплею є і в Амстердамі, і в Парижі. Клуби любителів марихуани та деякі неурядові організації, що мають підтримку в парламентах, ведуть потужну кампанію за повну легалізацію легкого наркотику. Але сильні й протилежні аргументи. За даними Єврокомісії, півтора мільйона громадян ЄС вживають кокаїн і 12 млн – марихуану. Причому 3 млн роблять це щодня. Щорічно від передозування помирають 8 тис. осіб.
Ще в 2004 році Рада ЄС, в якій на той момент, ніби за іронією долі, головували Нідерланди, ухвалила стратегію з боротьби з наркотиками до 2012 року. Як розповіла «Новым Известиям» прес-секретар єврокомісара з охорони здоров'я Ніна Пападулакі, план дій ЄС проти наркотиків передбачає цілий спектр профілактичних дій, як на рівні попиту, так і на рівні пропозиції. В основному йдеться про пропаганду, виховання та матеріальні стимули. «Що б ми не робили, ми повинні ґрунтуватися на об'єктивному аналізі ситуації, – зазначила Ніна Пападулакі. – Потрібно підтримувати контакт з мільйонами європейських громадян, в основному молоддю, які вважають споживання наркотиків нормальною формою розваги та відпочинку, і переконувати їх, що вони шкодять не тільки собі, не тільки суспільству в Європі, але й народам тих країн, де виробництво наркотиків стимулює європейський попит».
Александр МИНЕЕВ.