Навіть така проста закуска як сендвіч змогла підкорити весь світ
Нескінченна різноманітність
Дітям я волію сендвічі як легкий перекус не пропонувати. І не тому, що вважаю їх нездоровою їжею. Справа в тому, що коли справа стосується начинки між двома шматками хліба, то одна дитина віддає перевагу тунцю з кукурудзою, заправленому майонезом, а інша – сир з помідорами. Причому ніхто не бажає поступатися. А готувати два види начинки іноді буває ліньки.
Серед інших уподобань моєї сім'ї можна відзначити холодну курку з гірчицею та маринованим огірком, варене яйце з беконом і кропом, рибну котлету з майонезом і ковбасу з кетчупом. А для мене немає нічого смачнішого за копченого лосося з м'яким сиром на здобному бублику. Різкий смак, відверта солоність і яскравий колір риби приємно контрастують з м'якістю і навіть певною прісністю сиру. Для повноти вражень рибу слід збризнути лимонним соком.
Навіть за цим скромним переліком видно, що сендвічів існує стільки ж, скільки й людей. А якщо врахувати, що улюблену начинку можна запхати між двома скибками білого або чорного хліба, багета, піти, булки, плюшки, паляниці або короваю, то кількість варіантів стає майже нескінченною.
Довга історія та гарна легенда
Якщо вірити історичним чуткам, пише Бі-бі-сі, то походженням сендвіча, як і багатьох інших речей, ми завдячуємо аристократам, яким було абсолютно нічим зайнятися. Десь у 1762 році Джон Монтегю, 4-й граф Сендвіч, грав у карти. Чи то карта йому йшла, чи то навпаки – він програвав і прагнув відігратися, – але відходити від карткового столу азартний граф категорично не хотів, незважаючи на те, що хотів їсти. Покликавши свого кухаря, він наказав йому покласти шматок м'яса між двома шматками хліба, щоб можна було вгамувати голод, не відриваючись від гри.
Правда це чи ні – велике питання, але історія гарна. Вона свідчить, що після цього випадку й інші азартні гравці, яких серед британської аристократії було хоч греблю гати, стали вимагати подати собі їжу, «як Сендвіч їв». Так і прижилося.
Місто, граф і бутерброд
Як це часто буває в англійській історії, граф Сендвічський, на честь якого був названий знаменитий бутерброд, не мав жодного відношення до міста Сендвіч у графстві Кент. Перший граф Сендвіч у XVII столітті, строго кажучи, графом ще не був, а був офіцером на ім'я Едвард Монтегю, який віддано служив Оліверу Кромвелю. Однак волею долі він зіграв важливу роль у поверненні на британський престол Карла II, за що й був нагороджений титулом.
12 липня 1660 року вдячний король, поверненню якого Монтегю посприяв, дарував йому одразу три титули: барон Сент-Ніетський, віконт Хінчінбрук і граф Сендвічський. Цікаво, що король запропонував Монтегю на вибір два варіанти: графа Сендвічського і графа Портсмутського. Монтегю обрав Сендвіч. Якби він прийняв інше рішення – і ми з вами цілком могли б зараз закушувати «портсмутами».
Сендвіч в історичній перспективі
Взагалі-то спочатку сендвіч сендвічем не був. Англійський граф лише дав назву одному з найдавніших винаходів людства: закладанню начинки між двома шарами хліба. Жоден історик не візьметься сказати напевно, коли виникла ця кулінарна традиція, але в літературі вона вперше згадується в біографії відомого рабина Гілеля Старшого, який у I столітті до н.е. ввів в обіг традицію на Песах їсти гіркі трави, закладені між двома скибками маци. Гіркота начинки мала нагадувати про страждання єврейського народу в єгипетському рабстві.
Гілель напевно був не першою людиною в історії, яка вирішила їсти начинку між двома шматками хлібобулочного виробу, але він – перший, про кого у нас є точні відомості. Традиція ця, до речі, жива досі і так і називається – «сендвіч Гілеля».
У середньовічній Європі існувала звичка подавати м'ясо з підливою на великих зачерствілих шматках хліба, які фактично виконували функцію тарілок. Наприкінці трапези хлібні підставки з'їдали – або віддавали собакам чи біднякам. Сендвічами вони в прямому сенсі слова не були, але явно були провісниками відкритих бутербродів.
Насправді, сендвічі – в їх більш-менш сучасній формі – явно існували в Європі досить давно, але називалися не на честь любителя карт графа, а по-простому: хліб з м'ясом, або хліб з сиром.
Післяобідній чай, або сендвіч вишуканий
На початку XIX століття Анна, 7-а герцогиня Бедфордська, зізналася одній зі своїх подруг, що часто після обіду відчуває «давляче відчуття». Неприємні відчуття герцогині пояснювалися елементарним голодом. У ту пору аристократія харчувалася двічі на день: вранці за сніданком і ввечері за обідом, годині о восьмій. Заповзятлива аристократка вийшла зі становища, наказавши після полудня подавати до свого будуару чайник з чаєм і невеликі закуски. Найпростішою закускою якраз і виявився сендвіч.
Англійці, які обожнювали і продовжують обожнювати традиції, що супроводжуються строго регламентованим ритуалом, з ентузіазмом прийняли нове кулінарне явище: сендвіч для післяобіднього чаю.
Кулінарний менует
Сендвічі, які подають до чаю в пристойних місцях, відрізняються не лише тонким смаком, але й вишуканою формою. У такому бутербродику прекрасним має бути все – і хліб, і начинка, і сервірування.
Отже, про що необхідно пам'ятати? По-перше, сендвіч на післяполудневому чаї повинен знати своє місце: його подають першим, до коржиків і солодких пирогів (їх теж подають не одночасно). По-друге, він має бути витонченим, крихким як статуетка севрської порцеляни і невагомим як пір'їнка.
Якщо колись вам спаде на думку позмагатися у виготовленні цієї вишуканої закуски з кухарями найкращих лондонських готелів, то приготуйтеся напружити всі свої творчі та артистичні здібності – крім того, вам знадобиться й чимала спритність рук.
Корисні поради
Почнемо з найпростішого: хліб слід очистити від скоринки і нарізати тоненько-тоненько – так, щоб він майже просвічував. Для канонічного сендвіча з огірком зелений овоч також слід звільнити від шкірки, тонко нарізати і подавати на сірому хлібі, намазаному маслом. Якщо у вас є час, то нарізаний і почищений огірок слід посипати сіллю і дати стекти соку, що утворився. У цьому випадку огірок набуває приємної хрусткості, але не виділяє зайвої вологи. Хліб потрібно намазати найтоншим шаром масла.
Другим канонічним учасником традиційного чаювання є сендвічі з начинкою з вареного яйця та крес-салату. Копчений лосось також може бути цілком прийнятним доповненням до трапези.
Вершиною кулінарних «збочень» є сендвічні рулети. Для цього буханку білого хліба типу цегла (батон не підійде) слід нарізати тонкими скибками вздовж, отриману смугу розкачати важкою (краще мармуровою) качалкою, намазати маслом, покласти начинку, згорнути трубочкою і нарізати впоперек. Виглядає чудово, але спресований качалкою хліб позбавляє кінцевий продукт повітряності та порушує традиції.
Улюблена їжа обідніх перерв
Стрімкий ритм сучасного життя позбавив сендвіч ореолу аристократизму та додав йому демократичності. Великими й малими містами Сполученого Королівства розкинулася незліченна кількість маленьких кафе, у яких працююча публіка може замовити сендвіч на свій смак. Продавцеві слід лише вказати, яку начинку ти хочеш і в якій булці, а також вказати ступінь теплової обробки (все сирим, під грилем все разом або тільки хліб підсушити в тостері).
Сендвіч давно перетнув Атлантичний океан і міцно закріпився як улюблена їжа американців.
Сендвічі можуть бути солодкими чи ні, корисними чи не дуже, кошерними, халяльними, вегетаріанськими або м'ясними, простолюдними або аристократичними, але суть залишається незмінною: два шари булки, між ними начинка – і голодний їдок.
За великим рахунком, сендвіч цілком може бути найдавнішою стравою, винайденою людством. Погодьтеся, що таке кулінарне досягнення заслуговує на власні святкування.