Офіційним посвідченням донора сьогодні володіють 36% жителів Німеччини
Як зазначає «Русская Германия», сьогодні офіційним посвідченням донора володіють лише 36% жителів Німеччини (це дані опитування, проведеного на замовлення Федерального центру просвіти в галузі питань здоров'я (Bundeszentrale für gesundheitliche Aufklärung, BZgA) в поточному році). При цьому медична статистика за минулий рік свідчить, що кількість випадків донорства органів у країні досягла мінімального показника: у 2017 році в Німеччині були пожертвувані 2594 органи, а кількість донорів знизилася до 797 осіб. Це значно менше, ніж у Польщі, Швейцарії, Австрії, Франції, США, Іспанії.
П'ять років тому Федеральна лікарська палата (Bundesärztekammer) виявила серйозні порушення в ряді німецьких центрів з трансплантації печінки, що мали систематичний характер: порушення стосувалися розподілу донорських органів. Контролери перевірили 1200 історій хвороби, переконавшись, що нерідко мали місце фальсифікації: неправдива інформація з підроблених історій хвороби заносилася до європейського банку даних органів для трансплантації Eurotransplant, в результаті чого певні пацієнти просувалися вперед у черзі за донорськими органами.
Маніпуляції відбулися в університетських клініках Геттінгена, Лейпцига, Мюнхена та Мюнстера, де й проводилися пересадки внутрішніх органів. Судові процеси широко висвітлювалися, соціологічні дослідження показували, що потенційні донори досить скептично ставляться до трансплантологів і зовсім не впевнені, що пожертвувані органи дістануться найбільш гостро потребуючим пересадки.
В результаті скандалу, що свого часу вибухнув, готовність німців ставати донорами за останні п'ять років стала дуже низькою, лише з 2017 по 2018 роки намітився відносний ріст.
Німецьке законодавство в плані донорства помітно відрізняється від інших європейських країн. З 2012 року кожен житель ФРН, який має медичну страховку, після досягнення 16-річного віку самостійно вирішує питання, чи хоче він стати донором органів. Ті, хто висловив готовність, отримують спеціальний документ – посвідчення донора, але згода може бути оформлена і у вигляді документа у вільній формі. При цьому, якщо за життя людина не висловилася проти, то після смерті близькі родичі можуть дати згоду на трансплантацію її органів – але такий запит не відбувається автоматично.
У Великобританії, Греції, Данії, Литві, Румунії та Швейцарії запит родичам, якщо за життя людина не залишила розпоряджень, надходить у будь-якому випадку. У Бельгії, Литві, Норвегії, Фінляндії, Естонії родичі померлого можуть заперечити проти донорства органів. У 16 державах Європи (Австрія, Болгарія, Угорщина, Ірландія, Італія, Іспанія, Кіпр, Латвія, Ліхтенштейн, Люксембург, Польща, Португалія, Словаччина, Словенія, Франція, Чехія) донором органів стає кожен, хто за життя однозначно не заявив про те, що виступає проти трансплантації, і не був внесений до відповідного реєстру відмовників.
Далі за інших пішли Нідерланди: тут з початку 2018 року діє правило, згідно з яким кожен повнолітній є потенційним донором органів.
Єнс Шпан пропонує Німеччині піти шляхом більшості європейських країн, зробивши за замовчуванням потенційним донором органів кожного, хто не висловив однозначну незгоду за життя – або ж вона не надійшла від близьких родичів після смерті.
Донорських органів у Німеччині, як і готовності стати донором, стабільно не вистачає, медики називають ситуацію драматичною. Щорічно близько тисячі людей помирають, не дочекавшись операції, хоча трансплантація органів, ймовірно, могла б врятувати цих хворих. Нерідко зневірені пацієнти намагаються знайти донорів органів за кордоном, що часто відбувається нелегально і майже завжди пов'язане з ризиком для здоров'я пацієнта.
Підготовка відповідного законопроекту в міністерстві охорони здоров'я поки не ведеться: за словами Шпана, Мінздоров'я хоче прислухатися до громадської дискусії. Вона виявилася досить емоційною: в ході дебатів з'ясувалося, що в ідеї донорства за замовчуванням чимало противників. Багатьох турбує морально-етична сторона питання. Проти виступає церква, нікуди не подівся скепсис тих, хто не впевнений, що донорська печінка або нирка не потраплять до рук шахраїв.
Три чверті учасників опитування BZgA свого часу заявили, що основний спонукальний мотив донора – альтруїзм. А за примусом з боку держави альтруїзму вже не буває.
Хто може стати донором?
Медичний аспект донорства органів не менш важливий, ніж етичний. У донори годиться далеко не кожен, простої згоди недостатньо. Донорство органів можливе, лише якщо два лікарі незалежно один від одного засвідчили смерть мозку – повне припинення діяльності півкуль, мозочка та мозкового стовбура, без надії на їх відновлення. У такому випадку медики будуть штучно підтримувати діяльність системи кровопостачання, щоб можна було трансплантувати органи.
Але таким чином смерть настає рідко: значно частіше вона настає в результаті зупинки серця, коли кровообіг припиняється, через що донорство органів найчастіше стає неможливим.
Ряд політиків заявляють, що примус до донорства органів з боку держави обмежує права громадян на особисту свободу та самовизначення, а при вступі в силу нових правил зникне саме поняття донорства як добровільного рішення окремо взятої людини.