Наступ по всьому фронту
Список заборонених для куріння місць розширюється з загрозливою швидкістю. Влада багатьох країн навіть не приховує, чого домагається: щоб курити було дозволено лише вдома. Втім, навіть у власному помешканні курцеві не варто почуватися в безпеці. Якщо дим вирветься з його квартири й доповзе до сусіда, який не курить, той має право подати до суду й покарати отруювача великим штрафом. Такий закон було ухвалено в американському штаті Меріленд ще 2001 року. Розмір штрафу – $750.
Прикладу Меріленда напевно наслідуватимуть інші штати, а за ними й держави. У Європі, США, Японії та на Кубі курців планомірно й безжально витісняють із громадських місць та вулиць. «Пасивне куріння щороку забирає життя тисячі ньюйоркців. Вдихання диму збільшує ризик інфарктів та інсультів!» – так 2002 року мер Нью-Йорка Майкл Блумберг апелював до тих, хто не курить, які мали оцінити закон, що забороняє курити в нью-йоркських барах і ресторанах. Думки курців, природно, ніхто не питав, та їм і не було чого заперечити. Адже за даними мера, за восьмигодинний робочий день у легені бармена надходить стільки ж канцерогенів, скільки при викурюванні пачки цигарок. Куріння в інших громадських місцях Блумберг уже заборонив, а податок на цигарки підвищив на $1,5 з пачки, тож ціна її піднялася в середньому до $7.
Ньюйоркці почали було замовляти тютюнові вироби через Інтернет і поштою, однак мер швидко зорієнтувався й покарав замовників великими штрафами. Сам у минулому затятий курець, Блумберг, схоже, вирішив зробити боротьбу зі шкідливими звичками справою свого життя.
Позитивна дискримінація
«Тих, хто курить, просимо не турбувати» – таке оголошення для претендентів на вакантні посади розмістила на своєму веб-сайті Всесвітня організація охорони здоров'я. «Усі заклики вести здоровий спосіб життя, що виголошуються в тютюновому чаду, перетворюються на фарс», – мотивували свій вчинок керівники ВООЗ.
Пристрасть до тютюну сьогодні все відчутніше позначається на діловій кар'єрі. Більшість американських і європейських компаній не бажають оплачувати перекури своїх працівників. Тим часом на це заняття, за статистикою, щодня витрачається в середньому близько 40 хвилин робочого часу, тобто 3,5 години на тиждень, або 14,5 години на місяць. Таким чином, якщо місячна зарплата працівника становить $1.000, компанія практично за ніщо виплачує курцеві $70-80. Той, хто не курить, відлучається з робочого місця лише у відведений законом обідній час. Тому деякі компанії йдуть на збільшення оплати праці некурцям або дозволяють їм раніше йти з роботи.
А деякі фірми просто не приймають курців до штату. Торік американка Софія Блайнман подала до суду на роботодавця, який звільнив її через 45 хвилин після початку її першого робочого дня. Наймач запитав, чи курить вона, і, отримавши ствердну відповідь, без пояснень указав новій співробітниці на двері. У суді він заявив, що піддав позивачку «позитивній дискримінації»: їй же, мовляв, самій буде краще, якщо відмовиться від шкідливої звички. Суд постановив: упереджене ставлення до курців некаране, і претензії позивачки безпідставні.
Історичні заборони
Сьогоднішній наступ на курців лише повторення історичного досвіду. Першим забороняв тютюн англійський король Джеймс I 1604 року. Він дійшов висновку, що куріння шкідливе для мозку та легенів і, крім того, викликає неприємний запах з рота. Трохи згодом, 1632 року, заборону на публічне куріння було оголошено в північноамериканському штаті Массачусетс. На Русі, куди тютюн було завезено ще за Івана Грозного, це зілля теж не шанували. За царювання Михайла Федоровича Романова тютюн було заборонено і курити, і продавати, а порушників заборони піддавали тілесним покаранням. Ще гірше стали ставитися до куріння після московської пожежі 1634 року, яка спалахнула, як тоді вважали, від недопалка.
Вільніше курці зітхнули 1646 року, коли на престол зійшов Олексій Михайлович, який монополізував продаж тютюну. Але перепочинок був недовгим – невдовзі цар змушений був поступитися могутньому патріарху Никону, який оголосив тютюн богомерзенним зіллям, що оскверняє уста православних, і вимагав його заборонити. Уже 1649 року в Соборному уложенні з'явилися такі слова: «Хто російські люди або іноземці тютюн триматимуть або тютюном торгуватимуть, тим... чинити покарання без пощади, під смертною карою!» Щоправда, на практиці страта замінювалася відрізанням губ (у тих, хто жував тютюн) і носа (у тих, хто його курив або нюхав). Усе змінилося за Петра I, який 1697 року легалізував куріння і навіть насильно змусив бояр курити.
У післяпетровський час на Русі тютюн уже не забороняли. А от в Америці такі спроби робилися регулярно. На початку XX століття курити в громадських місцях заборонили жінкам. Ті відповіли акцією громадянської непокори. Групи дівчат розгулювали Нью-Йорком, демонстративно димлячи сигарами й попльовуючи на поліцейських. Порушниць арештовували й штрафували, але вони продовжували свої демонстрації протесту. Зрештою акції злісних курців переросли в рух за жіночу емансипацію. Тобто значною мірою завдяки цьому рухові проти заборони 1908 року світ отримав сексуальну революцію з усіма наслідками, що випливають, – у цій думці сходиться більшість істориків.
Тютюнова революція
Сучасний російський конспіролог Олександр Дугін вважає, що наслідки нинішнього наступу на курців, найімовірніше, теж будуть масштабними. Любителі тютюну не можуть нескінченно миритися з наступом на їхні права. Вони й так уже почуваються загнаними в гетто, а незабаром їм, очевидно, почнуть відмовляти навіть у медичній допомозі (згідно з соцопитуваннями, за це виступають 34% американців).
Врешті-решт, доведені до відчаю, відторгнуті суспільством, курці почнуть, як за старих часів, об'єднуватися в таємні союзи. І ці об'єднання напевно будуть налаштовані вельми екстремістськи. Адже відомо, що курець, надовго розлучений із сигаретою, відчуває нікотинове голодування, при якому загострюється больова чутливість і підвищується нервовість. У такому стані людина частково втрачає здатність контролювати себе, стає агресивною. Справа навряд чи дійде до створення терористичних бригад, але радикальних акцій з боку «пригноблених курців» у принципі виключати не можна.
Спочатку, зрозуміло, будуть використані м'якші форми протесту: організація мітингів і страйків, створення організацій, що лобіюють інтереси курців у держструктурах (наприклад, в Англії така організація вже є). Але події можуть набути гострішого характеру, якщо в них втрутиться великий бізнес. Заборони на куріння призводять, зокрема, до того, що люди починають споживати менше алкоголю. Простий приклад: бари та ресторани Нью-Йорка, коли в них заборонили диміти, почали зачинятися одразу після півночі, тоді як раніше працювали до ранку. Тепер курці віддають перевагу випивати вдома, де можна заразом досхочу накуритися. Але вдома багато випити не дадуть, тому суттєво скоротилося і споживання випивки. Таким чином, у програші одразу опинилися виробники і тютюнових виробів, і спиртних напоїв. Не кажучи вже про власників питних закладів.
Усім їм залишається або згортати бізнес, або захищати особисті фінансові інтереси, організовуючи наступ на владу і просуваючи в її структури своїх агентів. Якщо знадобиться щось на кшталт «тютюнової революції», можна бути впевненими, що акули алкогольного та тютюнового бізнесу за витратами не постоять. А вже коли влада перейде до курців, ті зуміють поквитатися зі своїми кривдниками. Маятник хитнеться в інший бік. Порядки, треба гадати, будуть як за Петра I: хто не курить, той ворог царю й Вітчизні. При прийомі на роботу кадровики цікавитимуться: «Скільки сигарет на день ви викурюєте?» Якщо менше 20 – «прохання не турбувати». Закурити, мабуть, доведеться навіть астматикам і вихователькам дитячих садків.
Марина АХМЕДОВА.
Газета.Ru