Зарядка для вагітних
Чайні виробництва Шрі-Ланки – це вам не якісь там цукрові плантації з бразильського серіалу, де по 14 годин на день тяжко працювала рабиня Ізаура. Соцпакету працівника чайної плантації Шрі-Ланки можна тільки позаздрити. При влаштуванні на роботу одразу ж виділяють будинок з обстановкою. Будинок, звісно, це голосно сказано. Але, враховуючи той факт, що ночувати на острові цілий рік можна просто неба, дах над головою – сама по собі вже розкіш. Не хочеш будинок на території плантації – дадуть грошей, щоб збудувати інший, у тому місці, де більше подобається. Попрацював рік, другий, вирішив піти – відпустять з миром і будинок не відберуть. Але от іти з плантації охочих не знаходиться.
«Працювати на чайній фабриці вважається престижним, – говорить Рамья Пуара. – Так склалося, що тут працюють всі свої. І чужих не дуже беруть. Хіба погано? Житло дають, зарплату платять, а станеш старим – забезпечать пенсією, і дім твій перейде дітям. Так і живемо тут поколіннями».
Збирати чай з куща – робота переважно жіноча. Незважаючи на те, що зібрати за день треба 15 кг чайного листя, ця праця вважається нескладною і навіть дуже корисною для здоров'я. Тому влаштуватися збирачкою чаю не так-то просто – всі охочі повинні пройти конкурсний відбір. «Навіть заможні ланкійці відправляють своїх дружин, які чекають на поповнення сімейства, попрацювати на плантації, – говорить Рамья Пуара. – Це вважається чудовою зарядкою для вагітних».
Хоч зарплата на фабриці й невелика – у середньому $40 на місяць, на життя цілком вистачає. «Шрі-Ланка» недарма перекладається як «благословенна земля»: встроми палицю в землю – вона і без тебе виросте у дерево. Навіть поливати нічого не доведеться. Ананаси й кокоси, манго й папайя, не кажучи вже про банани, чи не самі падають у рот. На цейлонських деревах росте все: від хлібних плодів до каучуку, від перцю до – не повірите – тюльпанів. Є пляшкове дерево: його плоди нагадують пляшки. Є туфельне: його плоди – копії жіночих «човників». І все це можна їсти.
Копійки, навіть за місцевими мірками, коштує традиційна страва ланкійців – рис з карі. Блюдо настільки гостре, що біла людина після обіду на решту дня набуває здатності запалювати диханням сигнальне багаття, а до бензозаправки з міркувань безпеки краще не підходити. Ще дешевше коштують величезні креветки, які у вітчизняних ресторанах шанобливо величають королівськими.
Самогон із «Баунті»
Так вийшло, що в нас цейлонський чай люблять більше, ніж китайський чи індійський. І це неспроста. Історія любові Шрі-Ланки та нашої країни давня й зворушлива. Намагаючись у 60-х роках навчити ланкійців соціалізму, СРСР зробив для них багато хорошого. Побудував гігантський шинний завод, прокатний цех металургійного заводу і навіть млин з елеватором.
За добрі справи та передові технології з остров'ян грошей не брали. Ланкійці розплачувалися з нами чаєм, який став неодмінним атрибутом радянських спецпайків і новорічних замовлень. Сьогодні про шефство росіян на Цейлоні згадують із трепетом. Розповідають, як приїжджали сюди наші співвітчизники, бліді й перелякані. Як спочатку ходили тільки групами і з місцевими дружби не вели. Але потім, тижнів через два, освоївшись на місцевості й посмажившись на сонці, починали радіти всьому, як діти: спекотному сонцю, гігантським пальмам і копійчаним бананам. Як пили вечорами кокосову горілку, а напившись, пускали сльозу й називали каучукові дерева березами.
Сьогодні на ланкійських виробництвах росіян не залишилося. Але наші туристи, відвідуючи острів, усі як один прагнуть заїхати на чайну фабрику, щоб подивитися, як росте той самий чай. А от від дегустації чаю чомусь відмовляються. Як і їхні радянські попередники, вони кажуть, що пити чай на спеці – гибла справа, і вимагають принести кокосівки. Сивушних масел у ній, звісно, під зав'язку. Зате безцінні 40 градусів у наявності.
«Перед цунамі приїжджали до нас на плантацію росіяни, – говорить Рамья Пуара. – Вони розповідали цікаві речі. Говорили, що вчення Будди їм дуже близьке і зрозуміле, але тільки після пари чарок спиртного. Вони говорили, що, випивши, можна без жодної медитації усвідомити своє тіло як тимчасовий притулок, відчути, як від нього відділяється безсмертна душа, як вона проходить початкову стадію просвітлення сован, сован переходить у сокрудагами, сокрудагами м'яко перетікає в анагами і нарешті настає остання стадія просвітлення – архат».