Як показало експрес-опитування, приблизно половина наших співрозмовників у погонах і без вельми спокійно ставиться до того, що на вихідні бундесвер чи не в буквальному сенсі закритий на замок: відпочинок - окремо, робота - окремо. Інша половина переконана, що через такий «розгул демократії» з середини кожної п'ятниці Німеччина стає абсолютно вразливою і її можна взяти голими руками. Озвучується це одкровення зазвичай із патетикою, але без очікуваної тривоги в голосі, оскільки сьогодні Німеччині абсолютно ніхто не загрожує. А бундесвер, навіть не володіючи ядерним потенціалом, залишається найсильнішою і найбільш боєздатною в Європі армією. Принаймні, у будні.
Народжений у неволі
Після об'єднання двох Німеччин на службу до бундесверу вступило близько 12 тисяч офіцерів армії НДР. До збройних сил канувшої в Лету соціалістичної Німеччини в бундесвері ставляться з повагою, при цьому підкреслюють, що східнонімецька армія була сильна не своїми лінійними частинами, а підрозділами спеціального призначення.
Поява ж бундесверу в західних джерелах пояснюється дуже просто: у 1946 році, через рік після Перемоги, СРСР у східній зоні окупації тримав мільйонне угруповання, у той час як союзники скоротили свою військову присутність з 4,7 мільйона до 880 тисяч. Потреба в адекватному балансі сил виникла сама собою. Але останньою краплею стала блокада Західного Берліна, що почалася 1949 року. У 1955 році ФРН вступила в НАТО, і в неї з'явилася своя армія, спочатку вельми обмежена за чисельністю та озброєннями. Але треба враховувати військові таланти німців: якщо хоч один вдягнув уніформу, вважай, що військове будівництво пішло повним ходом. Секрет цієї дивовижної національної особливості розкрив кореспондентам «Итогов» полковник німецького генштабу Ахім Лідсба: «Треба мати мету і вміти працювати».
Після глобальних змін у Європі на початку 1990-х років німці, які вирізняються вродженою раціональністю, дійшли висновку, що бундесвер, якщо танкових побоїщ не передбачається, має стати ще компактнішим, і затіяли військову реформу.
У новому штатному розписі має залишитися 285 тисяч посад. Зокрема: 202.400 професійних військових і контрактників, 80 тисяч призовників і 2.600 резервістів, які залучаються на збори. З початку 2002 року тривалість строкової служби в бундесвері скоротилася з десяти місяців до дев'яти. Можливо, що «пацифістам» вдасться скоротити термін служби за призовом навіть до пів року, але суттєвіших поступок очікувати від військових не доводиться: вони вже й так здали достатньо рубежів оборони. Буквально днями федеральний міністр оборони Петер Штрук оголосив про те, що від військового обов'язку звільняються одружені молоді люди, а також зареєстровані стосунки з партнером гомосексуалісти. Вже з 1 липня будуть пом'якшені й критерії призову. Надалі на військову та цивільну службу призиватимуть чоловіків віком не до 25, а лише до 23 років. Через зменшення фінансування скоротиться і 110-тисячна армія альтернативників, яка становить дешеву робочу силу в медичній і соціальній сферах.
Про повний переведення бундесверу на професійну основу мова поки не йде. Чому? Представник федерального Міністерства оборони з економічних відносин Стефан Наундорф назвав три причини. По-перше, призовники здійснюють живий зв'язок між суспільством і бундесвером. Їх вважають синами нації і ніколи не використовують в операціях за кордоном. По-друге, призов - це основа мобготовності. У Німеччині немає МНС, під час стихійних лих ці функції в першу чергу виконують мобілізовані військовослужбовці бундесверу під керівництвом територіальних командувань. І останнє: німці підрахували, що повністю професійна армія обійдеться дорожче. Перераховувати після німців - заняття пусте. До речі, грошове забезпечення німецьких військовослужбовців усіх категорій більш ніж у десять разів перевищує оклади наших військових, навіть підвищені на даний час.
Громадянин в уніформі
До піхотної школи німецької армії в Гаммельбурзі можна дістатися з Берліна автобаном, а можна швидкісним поїздом. При цьому стежити за назвами станцій не потрібно: достатньо вийти з вагона точно у вказаний на квитку час, і опинишся в потрібному місці - за поїздами в Німеччині можна звіряти годинники. При цьому вздовж дороги стирчать вуха неляканих зайців і безбоязно пасуться стада козуль. А в самому навчальному центрі, якщо вірити довіднику, в теплу погоду літають екзотичні метелики махаони. І взагалі Гаммельбург - справжній німецький рай, вичищений і вилизаний до неможливості. У таких умовах німецькі гренадери (піхотинці) і опановують науку перемагати.
Втім, періодично цьому квітучому баварському містечку доводилося виконувати й «пекельні» обов'язки. Спочатку в Першу, а потім і в Другу світову війну тут були табори для військовополонених. На місцевому кладовищі спочиває близько трьох тисяч радянських офіцерів. Серед найбільш іменитих в'язнів - генерал Дмитро Карбишев і старший лейтенант Яків Джугашвілі. Уже після війни в таборі для інтернованих у Гаммельбурзі відсиджувалися члени НСДАП і есесівці. Але сьогодні місто працює за своїм основним призначенням - тренувальним центром.
Курс молодого бійця, що в Гаммельбурзі, що в інших вісімнадцяти навчальних центрах сухопутних військ бундесверу - вісім тижнів, включаючи щотижневі побувки вдома. Тут же готують і контингент для участі в миротворчих операціях (сьогодні близько 10 тисяч військовослужбовців бундесверу служить за кордоном). Ще в 1938 році жителі сіл Боннланд і Хансфельд були виселені зі своїх будинків, які з тих пір використовуються як навчальні посібники для відпрацювання бою в місті. Причому за повною схемою. При цьому села все одно нагадують елітні селища. Для надання навчальним вулицям і дворам не німецького вигляду перед початком тренування в деяких місцях спеціально розкидали побутове сміття, але навіть сміття тут лежить підозріло акуратно.
Перш ніж дати новобранцеві гвинтівку до рук, йому на заняттях із внутрішнього управління міцно вбивають у голову філософію бундесверу: солдат - такий самий громадянин, тільки у формі. Солдат повинен і вдень, і вночі пам'ятати, що він зобов'язаний виконувати всі накази, за винятком тих, які суперечать закону, ображають іншу людину або не стосуються службової діяльності. Звідси випливає, що німецький солдат може послати німецького генерала куди подалі, якщо той надумає залучити підлеглого до будівництва власної дачі. Наказ відвезти на ділянку командиру частини будматеріали, призначені для будівництва військового містечка, теж із розряду нездійсненних. Хоча б тому, що за утримання багатьох військових містечок відповідають уже цивільні власті, а прибирання в деяких приміщеннях, де проживають військовослужбовці, здійснюють приватні фірми. Якби було інакше, німці не змогли б за дев'ять місяців готувати класних військових спеціалістів. Побут, як і в нас, з'їв би весь навчальний час.
Крім того, тепер німецького солдата привчають думати самостійно і зацікавлено брати участь у службовій діяльності. У них це називається «корпоративне рішення поставленого завдання». Якщо в прусські часи і часи рейху в німецькому солдаті бачили біоробота, який сліпо виконує інструкцію від і до, то тепер прийнято ставити підлеглому завдання, а як його виконати, він має думати вже сам. Ідеологи німецького військового будівництва вбачають у такому підході хорошу вакцину від стадності й тупості в армійському середовищі. І при цьому посміюються з американців, які, ставлячи завдання підлеглому, нібито вказують, у якій послідовності діяти руками й ногами, щоб його виконати.
Солдат бундесверу по суті сам вирішує, чи є в нього службова необхідність залишитися на вихідні в частині. І якщо є - залишиться. З доброї волі.
Друге правило, яке має запам'ятати німецький новобранець, переступивши поріг казарми: ніхто не сміє його ображати, бити і навіть торкатися до нього (виняток - передача сигналів при поганій видимості, в темряві або під час стрільби). Можливо, саме тому німецькі солдати, які не знають мордобою, тримаються з офіцерською гідністю. У тому числі й репатріанти з колишнього Союзу - наші колишні співвітчизники. До речі, маючи можливість порівнювати, службу в бундесвері вони воліють називати не службою, а роботою.
Між іншим, усе, що знаходиться за межами службової діяльності, командирам і службовим інструкціям уже непідвладне. Відкрити особисту шафку підлеглого без його відома (у вітчизняній практиці - влаштувати шмон) командир може лише в разі крайньої необхідності та в присутності двох незалежних свідків. В іншому разі буде купа проблем, пов'язаних із порушенням прав особистості.
Заарештувати солдата можна лише за рішенням судового представника. Також неможливо змусити солдата культурно розважатися (наприклад, брати участь у військово-спортивному святі), якщо на це немає його згоди. І якщо щось не так, спеціальні представники, які обираються в німецьких військових частинах від кожної категорії військовослужбовців, висловлять командиру претензії своїх виборців. В одному з авіаційних гарнізонів, наприклад, військовослужбовці відмовилися охороняти американські казарми, що спорожніли на час бойових дій в Іраку. Вимогу визнали справедливою.
Сьогодні німецькі солдати живуть по кілька осіб у кімнаті. У перспективі, коли покращиться фінансування бундесверу, у кожного мають бути особисті апартаменти в казармі. І як їх прикрасити - справа суто персональна. Уже зараз у своїй особистій шафці солдат може повісити на вибір портрет канцлера чи фото оголеної дівчини - командирам і начальникам до цього не повинно бути діла. А от мати татуювання на відкритих частинах тіла військовослужбовцям бундесверу заборонено. Але якщо хтось виколотить собі під сорочкою символ СС, командир втрутитися не зможе. Навіть якщо він відчуває до нацизму велику особисту неприязнь.
Тіні та образи
Офіційно бундесвер раз і назавжди відділений від фашистської ідеології та минулого. Можна, наприклад, захоплюватися історією вермахту, але ходити на засідання історичного товариства у формі військовослужбовцям бундесверу категорично заборонено. При цьому заборона на нацизм не заважає вивчати в навчальних закладах тактику танкових клинів Гудеріана. У бундесвері також добре пам'ятають, що найкращим повітряним асом Другої світової був уродженець Кенігсберга Еріх Гартман, а найрезультативнішим підводником - Отто Кречмер. Але ні талановитий організатор підводної війни адмірал Карл Деніц, ні творець люфтваффе Герман Герінг через свої зв'язки з нацистами не можуть стати офіційними героями бундесверу: на такі персони в сучасних німців стійка алергія. Інша річ, наприклад, генерал Йоганнес Штайнгофф, ім'я якого носить 73-й винищувальний авіаційний полк. За час минулої війни він збив понад сто літаків, у тому числі й на східному фронті, і навіть літав на реактивному Ме-262. Але оскільки майбутній генерал не ладив з Герінгом, його ім'я залишилося в списках бундесверу та в історії нової Німеччини. Як, втім, і ім'я полковника графа Клауса фон Штауффенберга, який здійснив замах на Гітлера в липні 1944 року. Полковник і його найближчі соратники були розстріляні у дворі Бендлер-блока, в якому зараз розташувалося федеральне Міністерство оборони. Про цю подію всім, хто йде до їдальні військового відомства, нагадує вельми своєрідна скульптурна композиція.
Але якщо історія СС відкидається геть, то до історії вермахту в бундесвері ставлення складніше. Наприклад, ідеологам із Бендлер-блоку навіть у своєму середовищі постійно доводиться пояснювати, чому за деякими військовими містечками залишилися імена генералів вермахту. І питання це непросте. Німці розуміють, що вермахт приніс чимало зла іншим народам, але не розуміють, чому в деяких країнах у професійному плані до вермахту ставляться зневажливо. Як зазначив начальник одного з територіальних округів полковник Альтгофф, перемога сил антигітлерівської коаліції буде ще значимішою, якщо визнати у вермахті сильного противника. Але загалом у бундесвері воліють мати сучасних героїв, а не шукати їх у минулому. За винятком, можливо, Мольтке і Клаузевіца. Ці імена належать уже всесвітній воєнній історії.
Центр сили
Вважається, що розбіжності з приводу Іраку сильно зіпсували відносини ФРН і США. Більше того, наголошується, нібито ця ситуація на руку Німеччині, яка впевнено перетворюється на економічний, політичний і військовий центр сили Європи. І справді, у німецьких політиків і військових свій погляд на війну в Перській затоці, але на відносини з головними союзниками ця обставина навряд чи вплине, оскільки сьогодні німці бачать себе не стільки нацією, скільки складовою частиною світового співтовариства.
Не стане розриву і у військових відносинах - про це навіть мріяти не треба. Буквально за кілька тижнів ескадрилья МіГ-29 з авіаполку імені Штайнгоффа по дузі Великого кола перелетить до США, щоб разом з американцями взяти участь у спільних практичних стрільбах. Командування полку й не думає приховувати, що основна мета цього вояжу за океан - зміцнити трохи зіпсовані відносини з союзниками. До речі, в арміях НАТО німецька ескадрилья на МіГах буквально нарозхват. Усі, хто хоче помірятися силами з колишнім потенційним противником, викликають німецьких «мігарів». І що найприкметніше, бойові можливості старенького МіГа стали великою тактичною несподіванкою для багатьох льотчиків НАТО, зокрема й для тих, хто літає на Eurofighter.
Кореспонденти «Итогов» були першими і єдиними громадянами Росії, які побували в підрозділі бойових плавців бундесмарине, дислокованому в Еккернферде. На стендах суперсекретного підрозділу фотографії, що підтверджують, що люди-жаби брали участь і в «Бурі в пустелі», і в югославських подіях, заносило їх навіть на Кариби.
З німецькими підводними диверсантами в нас чомусь склалися найдовірливіші стосунки. Буквально за першим проханням вони показали нам своє спорядження і навіть відкрили арсенал, у якому чомусь зберігається наш старенький ППШ часів війни. Не зрозуміли ми лише одного: чому офіційною емблемою підрозділу людей-жаб стала риба-пилка. Поруч біля пірсів мирно відпочивали цілком доступні підводні човни проектів 205 і 206, які свого часу завдавали чимало клопоту протичовновим силам Балтійського флоту. Вони дуже юрко вислизали з-під променів сонарів. Але тепер на озброєння німецького підводного флоту приходять інші підводні кораблі - проекту 212, на яких замість окулярів перископа в центральному посту екран комп'ютера. Не торкнулася технічна революція, мабуть, лише однієї німецької традиції: пристрасті пересуватися територією військово-морської бази на велосипедах.
...У тактичних кабінетах німецьких підводників зберігаються макети радянських кораблів, які використовувалися для розпізнавання сил імовірного противника. Але сьогодні ці наочні посібники - перекази холодної війни. У німців надто добре життя, щоб дозволити собі ще раз із кимось воювати.