Британські студенти платять за освіту по 1.100 фунтів стерлінгів на рік. Хоча наймалозабезпеченішим з них ці гроші нібито й повертають, сам розмір платежів не відповідає, на думку критиків правлячої партії, принципу «загальної доступності» вищої освіти. В уряді відповідають на критику тим, що збори — вимушений захід: у сучасних умовах держава більше не в змозі підтримати всі університети на належному рівні та забезпечити їхню конкурентоспроможність на світовому ринку вищої освіти.
На даний момент уряд фактично продовжує відшкодовувати британським студентам більшу частину вартості їхньої освіти: згадані 1.100 фунтів на рік, звісно, далеко не повністю покривають реальну вартість навчання. Крім того, податок на освіту (tuition fee) під час навчання знову ж таки покривається державою: студент бере цю суму в борг у держави і передає університету, реально ж починає його виплачувати, коли влаштовується на роботу після отримання диплома. Розмір податку однаковий для студентів усіх вишів усіх спеціальностей, що ведуть до отримання визнаного урядом диплома бакалавра (або його еквівалента).
Але нещодавно уряд опублікував останню версію законопроекту, згідно з якою студенти, які навчаються у Великій Британії та мають англійський паспорт, будуть змушені платити за свою освіту вже до 3.000 фунтів стерлінгів ($4.500) на рік. З цього моменту в багатьох британських університетах відбуваються масові протести. Активісти студентських рухів кажуть, що якщо новий закон буде ухвалено, то кожен випускник на момент виходу з університету буде винен банкам до 30.000 фунтів стерлінгів (до цієї суми входять позики не лише на оплату самого навчання, а й на інші витрати). І освіта, таким чином, стане неприпустимою розкішшю для молодих людей із небагатих верств населення. Уряд, щоправда, стверджує, що середній борг буде вдвічі меншим — близько 15.000 фунтів.
Оголошуючи про прийдешні зміни депутатам палати громад, міністр освіти Чарльз Кларк назвав їх «хорошою новиною» для університетів. У нових планах передбачена й ложка меду для студентів: уряд вирішив відновити систему стипендій для найбідніших студентів (так звану Access Scheme). Ця практика була перервана самою ж Лейбористською партією у 1998 році.
Ситуація з фінансуванням вищої освіти в Британії загалом така, що уряд змушений діяти, аби якось її виправити. Чарльз Кларк, наприклад, висловився у такому дусі: «Палата має визнати, що нинішнє становище, засноване на успіхах минулого та балаканині про необхідність змін, не віщує нашим університетам нічого доброго». Однак критика звучить ще голосніше: так, попередниця Кларка на міністерській посаді Естелл Морріс назвала запропоновані зміни «його дітищем, а не моїм». А тіньовий міністр освіти, представник Консервативної партії Даміан Грін, взагалі назвав пропозиції уряду «плутаними й невміло опрацьованими» і додав, що вони не задовольнять ані студентів, ані університети. Інша опозиційна партія, Ліберально-демократична, заявила, що «перекладання на студентів тягаря додаткового 20-тисячного боргу не збільшить шансів вступу до університетів для найбіднішої частини нашої молоді».
За задумом авторів законопроекту, гроші, отримані від студентів, мають бути спрямовані на подолання бюджетного дефіциту, з яким зіткнулися багато британських університетів, а також на фінансування планів підвищення освітнього рівня в країні: кабінет має намір домогтися, щоб до 2010 року принаймні половина всіх юнаків і дівчат у Британії мали вищу освіту.
Відповідно до нових планів університети протягом найближчих трьох років зможуть нібито збільшити дохідну частину своїх бюджетів на 6%. Чарльз Кларк оголосив, що буде створено спеціальну комісію, яка займеться перевіркою того, як виші, що бажають збільшити плату за навчання (цей закон вигідний університетам, але вони вільні не застосовувати його до тих студентів, за яких вони готові з будь-яких причин платити самі), пропонуватимуть адекватну допомогу студентам із сімей із невисоким доходом.
При цьому реформа здебільшого стосується Англії: з асамблеєю Уельсу це питання поки що не узгоджене, влада Шотландії вже чітко дала зрозуміти, що вона проти підвищення вартості освіти, а два університети Північної Ірландії поки що не визначилися.
Цікаво відзначити, як своєрідно розв'язалися суперечки щодо податку цими днями в Оксфордському університеті. На початку січня тут помер канцлер (голова університету) лорд Дженкінс, і на 14 та 15 березня були призначені вибори нового канцлера. 17 березня оголосили переможця — ним став Кріс Паттен, чинний комісар Європейської комісії, чиї повноваження в цій структурі закінчуються наступного року. Паттен загалом виступає за новий податок. Із трьох інших кандидатів на посаду канцлера Оксфорда лише одна, акторка Санді Токсвіг, заявила про своє беззастережне неприйняття податку. До речі, в результаті вона отримала найменше голосів.
Однак канцлера обирали ті, у кого вже є диплом про закінчення і кому податок не страшний: виборчий орган (конвокація) по суті складається з випускників Оксфорда різних років, які з'їхалися на вибори з усієї Англії та навіть з-за кордону. Студенти ж, яких податок стосується безпосередньо, протягом усієї передвиборчої кампанії надавали запеклу підтримку позиції міс Токсвіг. Щоправда, як показав розвиток подій, безуспішно.