Окремі полиці в холодильнику, харчування «з окремого казана», реальна можливість будь-якої пори доби зібрати валізу і грюкнути дверима - ось з чого довгі десятиліття молоді європейці ліпили образ нових сімейних взаємин. Жінка вдавала, що таким чином утверджується як самостійна особистість, оплачуючи свій квиток у театр, кіно, а також похід до ресторану. А чоловіка цілком влаштовувала ця система, за якої він знімав із себе будь-які зобов'язання, економив гроші, а головне - міг будь-якої миті позбутися набридлої подруги, відбувшись у найгіршому разі скандалом.
Насправді в кожному з партнерів увесь цей час боролися найрізноманітніші почуття, головне з яких - глибоко прихована досада: серце навіть найемансипованішої жінки все одно б'ється трохи швидше, коли вона чує офіційну пропозицію руки і серця. Чоловікові подібний крок дорого коштує і означає лише одне - він, здається, стає дорослим і робить спробу взяти на себе офіційну відповідальність за свою сім'ю.
За останнє десятиліття європейські демографи не раз тривожно рапортували: майже повсюдно катастрофічно скорочується кількість зареєстрованих шлюбів. Відповідно, і без того низька народжуваність падає. Молоді пари живуть разом, купують каблучки, браслети і столове срібло. Але такі союзи не мають нічого спільного з інститутом сім'ї як первинної ланки суспільства. Оскільки зробити нічого не можна, залишалося тільки спостерігати і фіксувати зміни.
І вони відбулися! Уперше за останнє десятиліття в найбільших європейських країнах збільшився показник офіційно зареєстрованих шлюбів. Причому сталося це в один і той самий час, майже синхронно. У чому ж річ? Чому раптом модні вільні союзи дали тріщину? Експерти у галузі сім'ї одразу зробили висновок: усі останні десятиліття жінки не переставали залишатися жінками і весь час мріяли вийти заміж. Чоловіки зволікали, але діватися їм однаково було нікуди. Просто і та, й інша сторона трохи відсунули вік офіційного вступу в шлюб. Двадцять років тому, приміром, середній вік одруження для європейського чоловіка був 25 років, а заміжжя для жінки - 23 роки. Тепер обидва ці показники зросли на п'ять років.
Ці додаткові роки дають змогу насамперед розпочати кар'єру, закріпитися на роботі, щоб згодом народження дітей не могло завадити професійному зростанню батьків. На момент вступу в шлюб європейська пара зазвичай приходить із вже досить міцним фінансовим становищем, а сучасний стан медицини в країнах Євросоюзу дозволяє жінкам без страху вперше народжувати після 30 років. І все ж, чому всього того самого не можна було досягти в межах вільного союзу?
Добре відомо, що вже давним-давно в розвинених західноєвропейських країнах суспільство абсолютно нормально ставиться і до матерів-одиначок, і до вільних сімей з дітьми, ні в чому їх не ущемляючи. Однак численні опитування виявили й іншу тенденцію. Багато жінок вважають, що законний шлюб і все, що пов'язане з його укладенням (офіційна церемонія, церковне вінчання, весільне торжество), як будь-який інший публічний захід надає йому більшої ваги і солідності, а отже, і міцності. Інші жінки воліють народжувати і виховувати дітей тільки в законному шлюбі, попри все, бо тільки тоді повною мірою дитина може бути захищена не лише соціально, а й юридично - власність, спадщина тощо.
Саме тому, згідно з дослідженнями британського Університету Ессекса, 70% спільно проживалих пар до 2002 року перейшли до категорії офіційно одружених. Просто всі вони подорослішали, вирішили завести дітей - і ось вам результат. Звертає на себе увагу, що в усіх опитуваннях, проведених університетом, здебільшого брали участь жінки. Це наводить на думку: саме вони вирішували, бути чи не бути традиційній сім'ї.
Схожі процеси відбуваються не лише у Великій Британії, а й у країнах Південної Європи - в Іспанії, Греції, Португалії, де традиційно суспільство вітало усталені сімейні стереотипи: жінка сидить удома і займається дітьми, а чоловік заробляє гроші, що робить його реальним головою сім'ї.
За останній час ситуація в цих країнах змінилася. Жінки буквально кинулися вчитися і працювати, кар'єрні мотиви стали для них першорядними. Звідси - все ті ж пізні шлюби і діти після 30, більш збалансовані в соціально-економічному плані стосунки між чоловіком і дружиною, коли обоє в сім'ї претендують на роль годувальника. Ці країни теж пройшли випробування вільними союзами і так само, як і їхні сусіди, із задоволенням укладають шлюби, наближаючись до зрілого віку.
При цьому не можна забувати і ще одну перевагу сучасного життя. Представниці прекрасної статі, маючи більше можливостей стежити за собою, добре харчуватися і повноцінно відпочивати, виглядають у 30 років зовсім не так, як їхні мами і бабусі. Тоді вік справді мав дуже велике значення. Чим молодша наречена - тим більше шансів вийти заміж. На щастя, в наші дні перед жінками відкриваються ширші можливості і в цьому плані.
Чоловіків зміни торкнулися меншою мірою. Через повсюдне поширення пізніших шлюбів відсунувся лише перший критичний вік - тобто той, після якого він нізащо на світі не погоджується одружуватися. Якщо раніше вважалося, що після 28 років він уже ніколи не піде під вінець, то тепер ідеться про 32 роки. Другий шлюб укладають, як правило, у районі 50-55 років, коли чоловіки інколи роблять відчайдушну спробу наздогнати молодість в образі 18-річної феї.
Звертає на себе увагу й те, що в оформленні цієї тенденції активнішу роль відігравали саме жінки. Складається враження, що остаточне рішення про вступ у шлюб і про те, яким йому бути, належить, як і раніше, їм. Учені пояснюють цей феномен по-своєму. Річ у тім, що саме жінка відповідальна за збереження генів, а чоловік лише додає в генотип інформацію про теперішнє. Тобто саме він сприяє еволюційним змінам, які, безумовно, покращують людський рід, але без яких у принципі можна обійтися. Жінці, на відміну від чоловіка, не можна ризикувати. Відповідаючи за базис, а не за надбудову, вона змушена чисто фізіологічно бути консервативнішою. Звідси і її прагнення до збереження традиційних форм шлюбу як основи для стабільного продовження роду.
Зміни відбулися лише в плані психологічного та соціального ставлення до юридично оформленого союзу між чоловіком і жінкою. Якщо раніше, вважають французькі вчені з Школи вищої освіти в Парижі, шлюб був потрібен як спосіб встановлення соціального порядку, то тепер він більшою мірою сприймається як пакт солідарності між двома людьми.
В усіх європейських країнах сьогодні вживаються заходи для полегшення вступу в шлюб. Може здатися дивним, але в Німеччині з її традиційною повагою до сімейних устоїв сама процедура вступу в офіційний шлюб настільки бюрократично ускладнена, що молоді пари часто їдуть у якусь сусідню країну й там проходять усі формальності. Навпаки, у Великій Британії уряд розробляє правила, які мають максимально спростити всі формальності, що супроводжують одруження. Наприклад, є пропозиція дозволити надсилати заяви про бажання вступити в шлюб через Інтернет або проводити всю церемонію де завгодно, включно з басейнами та стадіонами, з одним хитрим формулюванням: «якщо це не завдає шкоди гідності самої церемонії».
Звичайно, весілля може бути пишним і галасливим, а шлюб невдалим, і навпаки. Можна обвінчатися в церкві, а потім однаково не любити одне одного. Шлюб і кохання, на жаль, як і раніше, залишаються не завжди збіжними поняттями. А офіційні атрибути потрібні, мабуть, щоб переконати самого себе хоча б раз у житті в присутності свідків, що він не боїться відповідальності перед своєю другою половиною і що він справді вірить: можна залишатися однолюбом усе життя.