Як зазначає «Русская Германия», дати достовірний прогноз кількості біженців, до прибуття яких повинна в найближчому майбутньому готуватися Німеччина, посадовці сьогодні не беруться. Федеральний уряд оцінює їх кількість приблизно у 500 тис. осіб на рік на період до 2020 року. Це ще два з половиною мільйони шукачів притулку: разом із 1,1 млн прибулих минулого року у внутрішніх оцінках кабінету фігурує цифра 3,6 млн осіб. Це «чисто технічний» прогноз Міністерства економіки, який може змінюватися – в той чи інший бік, але минулорічні дані свідчать: чекати скорочення наївно.
У 2015 році прогнозування кількості біженців починалося з «помірних» 250 тисяч, на кінець року реальні показники перевищили мільйон. Якщо раніше до Німеччини в основному потрапляли молоді одинокі чоловіки, то зараз, на думку Міністерства внутрішніх справ, 80% прибулих до ФРН так званим «балканським шляхом» – жінки та неповнолітні.
Як констатує те саме МВС, біженці в Німеччині стабільно зникають: число «втрачених» сягає 13 відсотків. У відповіді на парламентський запит депутатів партії «Ліва» представники міністерства повідомили, що від пунктів первинної реєстрації до наданого для розміщення біженців житла не дісталися близько 130 тис. осіб – приблизно кожен десятий зареєстрований біженець. Що сталося з цими людьми? Чи то вони покинули Німеччину, виїхавши до інших держав, чи то перебувають на території країни нелегально.
Паралельно Федеральному відомству у справах міграції та біженців (Bundesamt für Migration und Flüchtlinge, BAMF) дедалі рідше вдається досягти домовленості з іншими державами Євросоюзу, які згідно з не працюючими на практиці Дублінськими угодами повинні нести відповідальність за осіб, що опинилися на їх території, про повернення до них із ФРН шукачів притулку. У 2014 році Німеччині реально вдалося «повернути» іншим країнам ЄС кожного п'ятого біженця, який за законом мав бути туди направлений, у 2015-му – лише кожного десятого. Греція, Угорщина, Італія не в змозі впоратися з людськими потоками і не приймають біженців назад.
При цьому Німеччина робить реальні спроби переконати багатьох шукачів притулку добровільно повернутися на батьківщину, забезпечуючи готовим вирушити назад біженцям оплату дороги та іншу фінансову допомогу. Що реально надає країна біженцям, згодним на повернення?
Існують різні проекти, більша частина коштів виплачується тим, хто повертається, в рамках так званої програми REAG/GARP («Реінтеграція та еміграція шукачів притулку в Німеччині/Урядова програма репатріації», Reintegration and Emigration for Asylum Seekers in Germany/Government Assisted Repatriation Programme), тягар фінансування якої несуть федерація, федеральні землі та Міжнародна організація міграції (Internationale Organisation für Migration, IOM). З програми виключено громадян держав Євросоюзу, якщо тільки вони не стали жертвами торговців людьми і не примушувалися до занять проституцією.
Не всі біженці, які погодилися повернутися на батьківщину, або шукачі притулку, яким було в ньому відмовлено, отримують допомогу, і не всі, хто отримує, – в однаковому розмірі. «Підйомні» виплачуються лише тим особам, які зуміли переконливо довести, що не мають власних коштів. Сума залежить від країни походження. Правових претензій на ці виплати у біженців немає, навіть якщо дотримані всі умови.
Програма REAG/GARP переймає витрати на транспорт для відправки на батьківщину – квиток на поїзд, автобус, літак. Якщо біженець їде на машині, він отримує 250 євро на пальне. Крім того, людям платять так звану «допомогу на дорогу» (Reisebeihilfe) – по 200 євро на людину старше 12 років, по 100 євро – на дитину. Ці гроші не отримують шукачі притулку з більшості балканських держав – останніми минулого року її позбулися жителі Косова, звідки помітно збільшився потік біженців. Фінансувальні програму відомства вважали, що він зріс якраз через можливість отримувати ці гроші.
Іммігранти з Балкан також не отримують стартову допомогу (Starthilfe). Її максимальну суму (500 євро на дорослого та підлітка, 250 євро на дитину до 12 років) виплачують добровільним поверненцям до Афганістану, Іраку, Ірану, Ефіопії, Еритреї, Нігерії, Пакистану та Гани. Сирійці, як і громадяни багатьох інших держав – від Судану і Сомалі до України та Російської Федерації, отримують меншу суму – 300 євро дорослим і 150 дітям.
Для косоварів у ряді федеральних земель є власні програми. Зокрема, застосовувана у восьми, включаючи Берлін та Північний Рейн-Вестфалію, URA2: крім консультаційної та психологічної допомоги тим, хто добровільно повертаються до Приштини, німецька держава платить одноразові «підйомні» (50 євро), надає одноразову матеріальну допомогу на оренду житла (до 600 євро), навчання (500 євро) та відкриття бізнесу (до 3000 євро на «особливі бізнес-ідеї»).
На програму REAG/GARP федеральний бюджет у 2016 році виділив 10,1 млн євро. AMIF, спеціальний імміграційно-інтеграційний фонд Європейського Союзу (Asyl-, Migrations- und Integrationsfonds), також дає кошти на фінансування тих, хто повертається. Основний сенс фінансування подібних програм державою – спроба розвантажити соціальну систему та по можливості вирішити безвихідні ситуації – зокрема, мотивуючи тих людей, хто не отримає притулку, але розгляд питання про якого затягується на роки, добровільно покинути Німеччину.
У 2015 році в рамках програми REAG/GARP з ФРН виїхали 37 220 осіб, близько 32 000 з них – громадяни балканських держав. Біженці з регіонів, де вирують конфлікти, вдаються до послуг програм репатріації значно рідше. Загалом, за даними нюрнберзького відомства у справах міграції та біженців, кількість тих, хто скористався можливістю добровільно повернутися на батьківщину за допомогою німецької матеріальної підтримки, за останній рік потроїлася.
Читайте матеріал на тему: ЯК ВІДКУПИТИСЯ ВІД БІЖЕНЦЯ