Минулого тижня лінгвісти вкотре забили тривогу, намагаючись привернути увагу публіки до зникаючих мов. Формальним приводом для цього стала нещодавно видана книга Девіда Гаррісона «Коли вмирає мова: зникаючі мови та знання, що стираються». За словами лінгвіста, зараз долі багатьох мов тісно переплелися з життям окремих людей: кожні два тижні на планеті вмирає останній носій однієї з давніх і часом ні на яку іншу не схожих мов. З ним гине і сама мова.
Гаррісон працює доцентом лінгвістики в Коледжі вільних мистецтв у Сворсморі поблизу Філадельфії та керує польовими дослідженнями в рамках нещодавно створеного під егідою National Geographic проекту Enduring Voices («Неминучі голоси»). Мета проекту – зберегти, наскільки це можливо, зникаючі мови Землі; у більшості випадків це можливо лише на відео- та аудіоплівках. Крім того, у рамках проекту журналісти National Geographic намагаються привернути увагу суспільства до проблеми, а вчені – уточнити межі поширення різних, особливо зникаючих, мов та виявити найбільш вразливі регіони.
Серед шести регіонів з найвищим рівнем загрози зникнення місцевих говорів два виявилися розташованими в Росії – це Центральний Сибір і північ Далекого Сходу Росії. У рейтингу найуразливіших російські території посіли четверте та п’яте місця. А перше місце посіла австралійська Північна Територія, де, за підрахунками вчених, під загрозою зникнення перебувають 153 мови. На другому – регіон у верхів’ях Амазонки та її приток на східних схилах Анд, де на території Болівії, Бразилії, Колумбії, Перу та Еквадору проживають індіанці, споконвічні мови яких поступово витісняють іспанська та португальська. Третє місце дісталося ареалу проживання північноамериканських індіанців у районі американських штатів Орегон і Вашингтон та канадської провінції Британська Колумбія. Останнє місце отримав регіон, який включає області щільного проживання індіанців у Техасі, Нью-Мексико та Оклахомі.
На Далекому Сході, за даними Гаррісона, під найбільшою загрозою перебувають алюторська, юкагирська та орокська мови. Усі вони належать до алтайської мовної сім’ї, хоча існує й та точка зору, що орокська мова є членом окремої тунгусо-маньчжурської сім’ї, а деякі вважають, що вона сама по собі сім’я, оскільки не пов’язана з іншими. Американські лінгвісти вважають, що орокською зараз говорять менше півсотні осіб, і всі вони – старі люди (за результатами останнього перепису, до ороків віднесли себе 327 жителів Сибіру).
Юкагирською мовою говорять близько сотні осіб, чиї стійбища розкидані у верхів’ях та біля гирла Колими, і вона визнано представляє собою цілу мовну сім’ю (втім, існують північний та південний її діалекти). Носіями алюторської мови залишаються близько 200 осіб, які живуть на Чукотці та Камчатці.
Південніше, на Сахаліні та на півночі Хабаровського краю, живуть нівхи, унікальна мова яких також перебуває під загрозою зникнення. У нівхській мові – 26 видів числівників, 19 з яких застосовуються при лічбі конкретних предметів – наприклад, рибальських човнів або сіток. Ще шість – до конкретних типів предметів, наприклад, круглих або плоских. Серед цих шести є спеціальний вид числівників, що позначають кількість пар парних об’єктів. Нарешті, 26-й тип числівників застосовується до всього, що не потрапило до попередніх 25 класів. Зараз залишилося близько п'яти тисяч нівхів, але більшість з них рідною мовою не говорять.
У Центральному Сибіру ситуація не краща. Тут під загрозою зникнення перебувають центральносибірська хантийська, кетська та енецька мови, а найбільша загроза нависла над тофаларською та південно-селькупською мовами, якими говорять лише кілька десятків осіб. Сам Гаррісон багато досліджував саме тофаларську мову. Він наводить приклад слова «чари», яке тофаларською означає «кастрований п’ятирічний приручений і об’їжджений олень», або «югудюр» – «олень дворічного віку, який останні півроку не перебував зі своїм рідним стадом».
Причиною вимирання мов, за словами Гаррісона, є нездатність традиційної культури стримати натиск сучасної, яка вривається в життя через екран телевізора та радіоприймач. Вривається вона тією «старшою» мовою, якою говорить більшість країни проживання носіїв «молодшої» мови, будь то російська в Росії, англійська в Австралії та США або іспанська та португальська в більшості країн Південної Америки. Крім того, National Geographic і підтримуваний ним громадський Інститут живих мов, що перебувають під загрозою (Living Tongues Institute for Endangered Languages), звинувачують у цьому й російський уряд, який насильно русифікує малі народи з традиційним укладом життя. Про підкорення Дикого заходу та «втрачене покоління» австралійських аборигенів американські дослідники згадують лише в минулому часі.
Зараз 80% населення Землі говорить 80 мовами, а 70% – лише сорока, найпоширенішими з яких є китайська, іспанська, гінді, англійська, російська, португальська та арабська. До 2100 року ці дані навряд чи зміняться, а от кількість живих мов зменшиться вдвічі. І, схоже, ніщо не в силах цьому завадити.
Мовною сім’єю називається об’єднання кількох мов, близьких за походженням та близьких за ступенем відмінності від інших сімей до ступеня відмінності історично виділеної індоєвропейської сім’ї від інших сімей. Відомі близько 240 мовних сімей, ще 100 мов вважаються так званими ізолятами – тобто мовами, які самі по собі становлять мовну сім’ю, до якої не входять інші відомі, навіть вимерлі мови. Близько сотні мов залишаються некласифікованими.
Класифікація мов та їхніх сімей є спірною – важко, наприклад, провести межу між деякими діалектами та окремими мовами при їхній класифікації. Тому найпростіше класифікувати мови географічно.
Так, на території Євразії налічують 21 мовну сім'ю та 4 ізоляти, 12 євразійських мов не класифіковано. В Африці та Південно-Західній Азії виділяють 28 сімей, 10 ізолятів і 10 некласифікованих мов. У Північній та Південній Америках живуть носії мов 42 і 55 сімей, 28 і 43 ізолятів та 6 і 77 некласифікованих мов відповідно. Найбільш «багаті» мовами Австралія та Океанія – тут налічують близько 100 сімей і 32 ізольовані мови. На жаль, більшість із них – зникаючі.
Артем ТУНЦОВ.
Газета.Ru er="0">