У Відні я почуваюся дуже комфортно. Тут дивовижним чином сусідять модерн і старовина, урбанізм і альтернативні рухи, у політиці - «зелені» і радикали. У всьому винне, я думаю, пристрасть австрійців до краси, шику, класичної музики та демократії. І символом усьому цьому слугує - у самому серці міста - середньовічний собор Святого Штефана, який дивиться у дзеркальні стіни сучасного торгового дому «Хаасхауса».
Гуляючи містом у пошуках місця, де можна перекусити, зовсім не обов'язково заходити до найфешенебельнішого ресторану найвідомішого в Австрії готелю «Захер». Отримати швидко щось якісне й недороге можна у вюрстельштанд - вуличних павільйончиках із місцевим фаст-фудом. Гаряча молочна ковбаса (леберкейзе) у пшеничній булочці (сэмель) легко відновлює сили та піднімає настрій. Якщо ви вегетаріанець і любите щось дуже оригінальне, відвідайте кафе-ресторан «Вренк». Якщо раптом забажали спробувати натуральне м'ясо та страви, приготовані по-старовинному, і хочете до того ж, щоб вас обслужили як англійського лорда, шукайте «Плахуту». Любителям пива можна вирушити до якогось спеціального пивного закладу - зальмброй, пиво там готується прямо на місці. Винолюбам легко вгамувати пристрасть у місцевих погрібцях, так званих хойриген.
Усе це рекомендації, або, по-місцевому, «типе» для роззяв, які знайомляться лише із зовнішнім світом. А тим, хто бажає торкнутися душі столиці Австрії, я порадив би обов'язково відвідати міські музеї та кафе. Після місцевих шедеврів, картин Клімта - у Бельведері, Шиле - у Леопольдс-музеум і Дюрера - в Альбертині, чашка одного з 20 сортів кави з якимось тістечком - обов'язкова! У будь-якому кафе залюбки за сусідній столик може сісти якийсь відомий чоловік, наприклад Герман Маєр, легенда гірськолижного спорту, або мер Відня, причому без охорони та супутників.
Австрійці люблять порядок. Можливо, не так божевільно, як німці, але все ж. Удома в них чисто й по-своєму добре. При цьому інтелігенція воліє прибирати не сама. Для цього існує великий ринок гастарбайтерів. Прибиральницями тут, нелегально, по-чорному, із задоволенням працюють польки. На вулицях чистоту наводять югослави. Загалом, в Австрії склалося якось само собою, що важку роботу взяли на себе й розподілили за видами діяльності емігранти. Газетами в будь-яку погоду торгують араби, на будівництві та ремонті доріг працюють турки, ринки «окупували» наші євреї. Самі австрійці справляються на громадському транспорті та пошті.
До екології та ресурсів в Австрії на всіх рівнях ставлення найсерйозніше. Жодна лампочка тут не горить даремно. Під'їзди будинків обладнані контактними вимикачами, і світло горить рівно стільки, скільки ви піднімаєтеся на свій поверх і відчиняєте двері до квартири. Водопровідні крани в громадських місцях оснащені фотоелементами так, що, коли ви помили руки, вода текти перестає. Усі відходи в країні прийнято розділяти. Для цього у дворах біля будинків повсюдно стоять ряди бачків. Для всього окремо - для харчових відходів, заліза, паперу, пластику та скла (темне й світле теж сепарується). Коли проїжджаю повз єдину в Австрії атомну електростанцію, не перестаю дивуватися. Вона ніколи не працювала через те, що народ на референдумі сказав: «Ні!»
Чим мене справді вразила ця країна, так це нудистською культурою життя. Про нудистів я чув ще до того, як потрапив в Австрію. До знайомих, у яких я перший час жив у Відні, раз на тиждень приходив помитися один приятель, бо в нього вдома не було зручностей. Після душу він голяка ходив по квартирі, і його не бентежили ні молода господиня дому, ні подруги, що зазирали до неї. Для мене це був крутий перформанс, і здавалося, що до акціонізму залишається лише один крок. Але оточуючі поводилися так, наче нічого незвичайного не відбувалося.
Коли мені показували Відень та його околиці, місто дивувало красою, чистими вулицями та непривичною для нас архітектурою в стилі бідермаєр і розкішними парками. Попри це ввечері перед сном, заплющивши очі, я бачив картинки околиць із голими людьми. На півострові ставка біля Винерберг - ексгібіціоністів, у заростях первісного лісу біля диких озер Лобау якихось язичників, пафосно виглядали тисячі оголених тіл на березі Дунаю біля Ойлхафен, не було їм ліку й на стариці в Кензехойфель.
Вранці я бігав зі своїми знайомими підтюпцем по зелених тінистих алеях у парку Шенбрунн (це тут модно), після бігу ми парилися в молодіжній сауні. Не вірилося - я сидів серед незнайомих оголених вродливих жінок у парній, одночасно з кількома плавав у крихітному басейні і лежав серед них на одному широкому лежаку в кімнаті відпочинку. Причому всі були тверезі й розслаблені.
Виявляється, традиція спільних бань сформувалася в Європі в середньовіччі. А законодавцем і батьком нудистського руху в Австрії можна вважати австрійського художника та всесвітньо відомого архітектора Фріденсрайха Гундертвассера (1928-2000). Без жодного сумніву, він був і диваком, і генієм. Подивитися на його фабрику в Шпітеляу та Кунстхаус-Він прагнуть туристи з усього світу. Він вважав, що в прямій лінії Бог не живе і що найголовнішою незалежністю, яка дає свободу, є незалежність від грошей. Траплялося, що оголеним він викладав в університетах. Загалом, вибору в мене не було, і я став нудистом. Тепер улітку загоряти їжджу до нудистів на Дунай, а взимку ходжу грітися в термы Оберлаа. Там обов'язково відвідую сауну та так звані кройтерштюбе - парні з різними ароматами цілющих трав.