Супротивник Трампа перед прихильниками мільярдера
Читайте початок статті:
АМЕРИКАНСЬКІ «ПОНАЇХАВШІ» (частина 1)
Трамп сплутав карти
Головний обурювач спокою – мільярдер Дональд Трамп. На відміну від професійних політиків, він не залежить від спонсорів, розмовляє нормальною людською мовою і дозволяє собі знущатися над суперниками-республіканцями. При цьому Трамп не боїться відкрито обговорювати «небезпечні» теми, зокрема становище расових меншин і жінок. Той факт, що його підтримують близько тридцяти відсотків «слонів», показує, наскільки американці втомилися від обережних, політкоректних та одноманітних вашингтонських політиків.
Республіканська ж партійна верхівка перебуває в розгубленості. Трамп сплутав їхні плани: відтягнув на себе увагу преси та дискредитує впливових кандидатів. До того ж ідеологічно він недостатньо консервативний і «партійний». Республіканських босів лякають висловлювання Трампа щодо расових проблем та міграційної політики, особливо ті, що імпонують рядовим членам партії. А причини цієї підтримки прості: хоча власники малих і середніх підприємств (головна опора «слонів») і потребують дешевої робочої сили приїжджих, їм не подобаються зміни в етнічній та релігійній структурі населення, спричинені напливом мігрантів.
Не так давно, обігнавши чорношкірих, найбільшою меншиною в США стали хіспаніки – вихідці з іспаномовних країн та їхні нащадки. Їхня сукупна чисельність у 2014 році перевищила 55 мільйонів (у 1900 році було всього 500 тисяч). Очікується, що до 2060 року частка хіспаніків, яка сьогодні становить 17,4 відсотка населення, зросте до 28,6 відсотка (тоді як частка чорних – 13 відсотків у 2014 році – залишиться практично незмінною). Причому швидке зростання цієї групи визначається не лише імміграцією, а й високими темпами народжуваності. Звісно, все це відображається і на структурі електорату. Частка хіспаніків з 6,1 відсотка під час виборів 1996 року зросла до 10,8 відсотка у 2012 році (частка білих за цей період знизилася з 79,2 відсотка до 71,1 відсотка). До 2014 року частка іспаномовних в американському електораті досягла 11 відсотків, а кількість виборців перевищила 25 мільйонів.
Хоча вельми консервативні та релігійні іспаномовні могли б підтримувати «слонів», їхня антиімміграційна риторика веде до послідовного зниження рівня підтримки партії представниками цього соціального прошарку. Частка «хіспаніків», які проголосували за республіканського кандидата в президенти, знизилася з 40 відсотків у 2004 році (коли переобирався Буш, який займав, як не дивно, вельми ліберальну позицію з міграційної проблематики) до 31 відсотка у 2008 році та 27 відсотків у 2012 році, коли кандидатами були відповідно Маккейн і Ромні. Тому партійна верхівка змушена гарячково шукати компромісні рішення, щоб, незважаючи на запеклий опір консервативних активістів, підтримати хоча б деякі аспекти міграційної реформи в надії повернути симпатії частини іспаномовного електорату. Адже демографічна ситуація така (як очікується, білі втратять абсолютну більшість у населенні країни до 2044 року), що в недалекому майбутньому виграти президентську гонку без голосів етнічних меншин стане практично неможливо!
Це змушує керівництво Республіканської партії робити ставку на кандидатів, які могли б розраховувати і на підтримку хіспаніків – таких як Джеб Буш (одружений на мексиканці, вільно володіє іспанською, відомий ліберальними поглядами на міграційні питання) і син кубинських іммігрантів флоридський консервативний сенатор Марко Рубіо. Кубинське коріння має і набагато правіший сенатор-популіст Тед Круз.
Але Трамп і тут вніс безлад – він не тільки відсунув убік «керованих» кандидатів, але й надав усій виборчій кампанії антиіммігрантського тону. Часом його риторика має відверто расистський характер – наприклад, він стверджував, що більшість понаїхавших з Мексики – злочинці, ґвалтівники, грабіжники та вбивці. Трамп пропонує звести стіну вздовж усього кордону з Мексикою, розпочати масову депортацію нелегалів. А 14-ту поправку до конституції, яка дозволяє отримувати громадянство всім, хто народився в Штатах, Трамп обіцяє скасувати.
Цими заявами він не тільки викликав бурю протестів з боку іспаномовних активістів, але й вплинув на інших перспективних кандидатів, які теж взяли на озброєння антиіммігрантські гасла. Зокрема, Скотт Волкер, а за ним і низка інших «слонів» висловилися за скасування 14-ї поправки.
Але загалом усередині республіканської партії немає єдності з міграційної проблематики. «Слонів» можна розділити на два блоки з різними політичними інтересами – на економічних і соціальних консерваторів. Якщо перші визнають користь іммігрантської праці й водночас не хочуть розширення владних повноважень федерального уряду, то другі стурбовані в основному культурними та етнічними аспектами імміграції. Соціальні консерватори вимагають жорстких заходів, аж до масової депортації нелегалів, обмеження їхніх громадянських прав і позбавлення будь-яких видів соціальної допомоги, а також визнання англійської мови як державної.
У цих умовах кандидати-республіканці змушені маневрувати між групами свого електорату на різних етапах виборчої кампанії. Під час праймеріз вони зміщуються вправо, щоб отримати підтримку активістів партії, а в разі перемоги на праймеріз пересуваються до центру, щоб заручитися підтримкою ширших верств електорату, включаючи центристів.
Трамп же повністю змінив і «гучність», і смислову спрямованість передвиборчої дискусії, поставивши імміграцію в центр своєї виборчої платформи та описуючи ситуацію в термінах, яких до нього не ризикнув би вживати жоден політик. Тепер і інші претенденти змушені формулювати свої позиції з цих проблем, хоча раніше воліли б їх обходити мовчанням.
Все це перетворилося на справжній кошмар для республіканського керівництва, зв'язаного по руках і ногах. З одного боку, у Трампа переконлива підтримка серед активістів партії, а тому відтіснити його в тінь у рамках змагальної системи неможливо. З іншого боку, найстрашнішим сценарієм був би вихід Трампа з партії та подальше позиціонування себе як «третього» кандидата. Він відтягнув би на себе частину голосів правих, «вбивши» офіційного кандидата республіканців.
Тому партійне керівництво займає вичікувальну позицію в надії, що Трамп натрапить на скандал, на нього нариють якийсь серйозний компромат або електорат просто втомиться від його витівок. Дійсно, за стандартами американських виборчих кампаній Трамп «виліз» занадто рано – зазвичай такі фігури до фінішу не доходять. Але в цьому циклі все незвично, а тому й республіканські лідери починають до нього придивлятися – а раптом це і є їхній шанс?
Андрій КОРОБКОВ,
професор політології
Університету штату Теннессі.