Президент США Барак Обама обіймає власницю мексиканського ресторану в Нешвіллі
«Лента.ру» спробувала розібратися, у чому відмінності між республіканцями та демократами з питання міграції та як вони використовують його у своїх програмах.
США – держава, побудована іммігрантами, і сьогодні там живуть понад 45 мільйонів осіб, які народилися за межами країни. Приїжджі забезпечують приблизно третину приросту населення (статистично новий мігрант приїжджає до США кожні 32 секунди) і розглядаються як найважливіший стимулятор економічної активності, джерело і низькооплачуваної робочої сили, і висококваліфікованих спеціалістів. Обсяг ВВП, який створюють іммігранти, оцінюється більш ніж у 1,5 трильйона доларів. Сукупний річний дохід одних лише нелегалів сягає 350 мільярдів доларів.
І, тим не менше, у США питання, пов'язані зі зростанням кількості приїжджих, сприймаються все болючіше. Противники імміграції наголошують, що вона створює серйозне навантаження на ринок праці та соціальні системи деяких штатів. Це породжує серйозні тертя не лише в суспільстві, але й між федеральним урядом, який контролює імміграційну політику, та владою штатів, змушених оплачувати її наслідки. У приїжджих багато хто бачить загрозу культурній ідентичності. Все більше занепокоєння викликають можливість проникнення до США терористів та членів організованих злочинних груп, інтенсифікація технологічного шпигунства, а також контроль міжнародних фінансових потоків, у тому числі й переказів мігрантів.
Зростає й значення етнічних, расових та релігійних факторів міграційної політики, обговорення яких через причини політкоректності уникають американські політики та інтелектуали. Тому часто, говорячи про етнічну міграцію, медійні особи використовують вираз «нелегальна міграція», навіть якщо питання легальності має другорядне значення. Бути противником нелегальної імміграції прийнятно, а виступаючий проти етнічної міграції ризикує прославитися ксенофобом, що означає кінець кар'єри.
У 1965 році Конгрес ухвалив Закон про імміграційну реформу, який ліквідував дискримінаційні регіональні та етнічні квоти. Якщо до цього головним критерієм бажаності чи небажаності мігранта слугувала його близькість до більшості громадян США (на той час це були білі християни), то тепер пріоритетом стало возз'єднання сімей та стимулювання притоку працівників високої кваліфікації. Одночасно посилився акцент на гуманітарні аспекти імміграційної політики, на проблему біженців. У результаті частка європейців у міграційному потоці за 20 років знизилася з 90 до 10 відсотків. Сьогодні половина народжених за кордоном жителів США приїхали з Латинської Америки, а чверть – з Азії.
Поглиблення соціально-економічного розриву між США та Латинською Америкою та зростаючий попит на робочу силу сформували потужний і переважно нелегальний трафік мігрантів із країн Латинської Америки (передусім Мексики). При цьому приїжджі зберігали мовну ідентичність та формували етнотериторіальні кластери. У багатьох прикордонних штатах були висунуті законодавчі пропозиції з вимогою посилити імміграційний режим, відрізати нелегалів та їхніх дітей від соціальних благ і закріпити за англійською статус державної мови.
Не дивно, що в останні десятиліття міграційна тематика займає все більш важливе місце в американській передвиборній полеміці і, схоже, здатна серйозно вплинути на результат президентських виборів.
«Ослы» та міграційне питання
Проблема мігрантів сьогодні означає для демократів набагато менше, ніж для їхніх опонентів. Всі основні кандидати говорять про необхідність міграційної реформи та лібералізації політики в цій сфері. Але не все так просто. Камінь спотикання для «ослів» – трудова імміграція, як легальна, так і нелегальна. Демократична партія – це коаліція організацій, які представляють інтереси не лише різних меншин, але й профспілок. З точки зору останніх готовність приїжджих працювати за невеликі гроші та без соціальних гарантій гальмує зростання оплати праці, посилює конкуренцію. Тому профспілкові лідери нерідко протидіють просуванню демократами ліберальних реформ у міграційній сфері.
При цьому демократи, які виступають за міграційну реформу, діляться на тих, хто підтримує загальне зняття обмежень з імміграції та масову легалізацію нелегалів, і тих, хто пропонує радикально збільшити квоти висококваліфікованих спеціалістів, одночасно різко скоротивши кількість тих, хто прибуває за лінією возз'єднання сімей.
Структурна реформа міграційної політики значилася серед передвиборних обіцянок Барака Обами у 2008-му, забезпечивши йому підтримку іспаномовних виборців. Те, що протягом наступних шести з половиною років президентства Обама так і не зміг домовитися з Конгресом про цю реформу, призвело до різкого зниження активності іспаномовних виборців на проміжних виборах 2014-го, ставши однією з причин нищівної поразки демократичної партії.
Імміграційна концепція Обами включає як ліберальні, так і жорсткі обмежувальні елементи (зокрема, за роки його президентства було депортовано понад півтора мільйона нелегалів). З точки зору цілей як демографічної політики, так і забезпечення потреб ринку робочої сили, особливе значення має «Акт мрії» («Розвиток, допомога та освіта для малолітніх мігрантів» – The DREAM Act). Прийняття цього документа забезпечило б полегшене та прискорене отримання постійного імміграційного статусу, а потенційно й громадянства молодим (до 31 року) нелегалам, які потрапили до США ще дітьми та не мають проблем із законом.
Оскільки торішня поразка демократів послабила шанси на ухвалення Конгресом нового міграційного законодавства, 20 листопада 2014-го Обама підписав радикальну виконавчу директиву. Окрім полегшення в'їзду в країну висококваліфікованих спеціалістів, цей документ подовжує до трьох років термін відкладеної депортації для 600 тисяч молодих нелегалів, які підпадали під дію директиви 2012 року, та поширює її приблизно ще на 300 тисяч молодих нелегалів і 3,7 мільйона батьків іммігрантів – громадян або постійних жителів Сполучених Штатів (за умови, що вони можуть підтвердити перебування в країні принаймні з 1 січня 2010 року, не причетні до серйозних порушень закону та зобов'язуються пройти відповідні перевірки, а також оплатити реєстраційні внески, збори та податки на всі доходи, отримані за час перебування в США).
Директива не лише відкладає їхню депортацію з можливістю подальшого подовження цього нового статусу, але й дозволяє їм отримати дозвіл на роботу та картку системи соціального забезпечення. У телезверненні Обама заявив, що його директива – не амністія і спрямована на «виведення з тіні» нелегалів, що важливо як для підвищення ефективності збору податків, так і для забезпечення правопорядку.
Опоненти Обами вважають, що його директива викличе нові хвилі нелегалів, які прагнуть народити на території США дітей, які автоматично отримають громадянство. Крім того, президентська ініціатива несправедлива щодо тих, хто приїжджає до країни легально, але нерідко змушений десятиліттями чекати постійного статусу або громадянства. Втім, навіть якщо наступним президентом стане республіканець, не факт, що він скасує директиву Обами – надто болючу реакцію це може викликати, враховуючи стрімко зростаючу частку іспаномовного населення та електорату.
Читайте продовження статті:
АМЕРИКАНСЬКІ «ПОНАЇХАВШІ» (частина 2)