Найбільший за чисельністю поліцейський департамент Америки – нью-йоркський, в NYPD служать 40 тис. копів
Шерифи, рейнджери, констеблі
Коли я їду машиною по Нью-Йорку та околицях і бачу поряд поліцейську машину, то внутрішньо завжди миттєво збираюся. Тут же перевіряю, чи пристебнутий, кидаю в бардачок мобільник подалі від гріха і взагалі починаю кермувати повільно-обережно, як чайник, яким, повірте, не є. Думав, я один такий жалкий боягуз. Поговорив із приятелями, дуже багато соромляться про це говорити, але інстинктивно ціпеніють при вигляді величаво-смугастого «крузера» з «дискотекою» на даху. Тут спрацьовують і особистий досвід, і знання об'єктивних реалій.
З поліцією в Америці жарти погані. Грізна сила. Її бояться, її поважають. Чи люблять? Питання відкрите. Будучи репортером-журналістом, протягом п'ятнадцяти років життя в США я не раз спілкувався з поліцейськими в найрізноманітніших ситуаціях. І переконався, що їх не можна мазати однією фарбою, чорною чи білою.
У США налічується 18.760 поліцейських департаментів і дільниць, в яких служать близько мільйона осіб. Армія! На неї витрачається приблизно 51 мільярд доларів на рік. І що характерно, з федерального бюджету на поліцію виділяють лише 15% від цієї суми. Решта надходить з місцевих бюджетів – штатів, округів і міст.
У локалізації фінансування є своя сермяжна логіка. Адже поліція береже не президента, не вертикаль, не начальство, а звичайних містера та місіс Сміт. Тому й місцевій владі зручніше утримувати правоохоронців у мундирах і цивільному. І суворо питати з них, чи добре пильнують порядок.
10-та поправка до Конституції США залишає право формування поліції за адміністраціями штатів. Поліція поділяється на муніципальну та окружну. У підпорядкуванні адміністрації штатів можуть бути спеціальні підрозділи – наприклад, спецназ або патрульна хайвейна служба. У підпорядкуванні адміністрації округів – залізнична поліція або спеціальні служби для патрулювання індіанських резервацій. Муніципалітети можуть мати десяток поліцейських служб – для портів, вокзалів, житлових районів, шкіл. У багатьох великих університетах і коледжах є свої поліцейські дільниці. Що не штат, то особливості.
У Флориді, наприклад, люблять все жорстко структурувати. Тут діють спеціальні служби нагляду за лісовими та побутовими пожежами, за незаконним продажем і споживанням алкогольних напоїв. До речі, сценки, які я спостерігав у московському метро, коли зграйки молодих хлопців глушили пиво з горла просто у вагонах, в Америці немислимі. Тут навіть найзапекліші п'яниці знають: пити в громадських місцях заборонено, оштрафують негайно. А на вулиці ти можеш прикладатися до зілля, лише обгорнувши пляшку непрозорим пакетом.
Що не може не вражати – неймовірна для інших земель диверсифікація поліцейських служб. Голлівуд у цьому сенсі дещо спрощує картину. Там суціль патрульні копи на довгих машинах, лихі слідаки в цивільному, неодмінно по двоє, та ще загартовані шерифи в ковбойських капелюхах, з величезними зірчастими бляхами на грудях. Але й цим асортимент копів зовсім не вичерпується.
Історичні та регіональні особливості відобразилися в назвах. У Техасі та Аризоні порядок пильнують рейнджери, у Колорадо – рейнджери, тільки кінні, у Пенсильванії – «капітолійська поліція» та констеблі, у Нью-Мексико – кінна поліція, і так далі. Поліцейські управління штатного підпорядкування можуть називатися «департамент громадської безпеки», «правоохоронний департамент», «штатне управління юстиції», і ще десяток варіантів. Є свої поліцейські сили у федеральних правоохоронних відомствах – міністерствах юстиції, національної безпеки, внутрішніх справ. Військова поліція обслуговує Пентагон та міністерства за родами військ.
Звісно, і без шерифів не обійтися. У США їх приблизно 3.100 – на рівні округів вони головна структурна одиниця правопорядку. Більшість обирається, як і інші ключові чиновники окружного та штатного рівня. У деяких округах, наприклад у штаті Луїзіана, порядок пильнують два шерифи: один відповідає за кримінал, інший – за цивільний сектор. За шерифами закріплені й інші обов'язки. Вони керують окружними в'язницями, розсилають судові повістки та несуть охорону судових будівель.
Більшість муніципальних департаментів поліції невеликі, по десять і менше співробітників. Середня кількість копів у типовій поліцейській дільниці – 25 осіб, не рахуючи цивільних осіб, які працюють за контрактом.
Потрапив я якось у місто Москву з населенням у пару тисяч жителів, у східній частині Пенсильванії. Мене, оскільки я сам корінний москвич, охопила цікавість, звідки пішла пенсильванська Москва. У міській управі, скромній двоповерховій будівлі, мені показали на кабінет, де знаходилася людина, яка мала відповісти за топонімічний базар. Виявилося, мила дама на ім'я Айві Брензел і є глава московської поліції, а в підпорядкуванні в неї два відставники, на півставки кожен.
Айві розповіла, що назву містечку дав якийсь російський емігрант у забутому році. Пригод особливих тут не буває, пара крадіжок на рік, і то не свої, а приїжджі промишляють, та іноді порушують тишу випадки сімейного насильства. І, тим не менш, Брензел справно несе вахту, патрулюючи вулиці. Таких відділень, як московське, що складаються з однієї людини, в Америці більше 800. За статистикою у двох із трьох невеликих містечок Америки немає своїх відділень поліції. І нічого, виживають.
Як кують кадри
В вуличному вжитку до поліцейського звертаються officer, що не зовсім правильно перекладають як «офіцер». Насправді це варіант російського «начальник», тільки менш фамільярний. Коп, швидше за все, не офіцер, а рядовий, сержант або капрал. Поліцейські начальники називаються комісарами, чифами і суперінтендантами, ну і шерифами. Найпоширеніший офіцерський ранг – лейтенант, під керівництвом якого два, три і більше сержантів. Детективи, слідчі теж вважаються поліцейськими, але працюють, як правило, в цивільному. І, нарешті, капрал і той самий рядовий «офіцер» без будь-яких знаків розрізнення.
На старті новобранці отримують зовсім небагато за американськими мірками. У Нью-Йорку початкова зарплата патрульного копа становить 32 тис. доларів на рік. В інших містах і штатах може бути більше, до 40 тис. Але за вислугу років постійно капають надбавки, і через 10-15 років бездоганної служби зарплата може подвоїтися. Ну а чифи отримують під 100 і більше тисяч на рік.
Конкурс до поліції є, хоча зазвичай не дуже високий. Вимоги такі. По-перше, потрібно мати диплом про середню освіту, а на федеральному та штатному рівні бажаний диплом бакалавра. Велика кількість коледжів пропонують програму «кримінальне право» для тих, хто обрав своєю майбутньою професією роботу в поліції. По-друге, бути фізично міцним – слабаків до поліції не беруть. Потрібно пройти тести на реакцію, силу, зір і слух. По-третє, потрібно мати чисте досьє, або, як висловлюються в певних колах, «чистий ніс». Усіх претендентів на жетон пробивають по базах даних про правопорушення, і якщо помітять, що тебе колись затримували за наркотики або систематичні порушення правил дорожнього руху, можеш більше не метушитися. По-четверте, абітурієнт повинен успішно скласти усний та письмовий екзамени. Причому часто співбесіду, вирішальний етап для прийому на роботу, проводить сам голова поліцейського департаменту.
Після зарахування новобранця одразу відправляють на 3-4 місяці до поліцейської академії. У знаменитому голлівудському комедійному серіалі курсанти займаються чортзна-чим, але в реальності завантажені вони по самі лямки – навчальні заняття в класі, фізпідготовка, ситуаційні розбори, навчання стрільбі, самозахисту та першій медичній допомозі.
Більшість новобранців складають дембелі, які відбули строк військової служби. Через п'ять років рядовий «офіцер» отримує можливість просунутися в сержанти. Відпустка спочатку становить 10 днів на рік і зростає поступово до максимальних 25 днів. Термін виходу на пенсію варіюється в різних штатах. У середньому, щоб претендувати на повну поліцейську пенсію, потрібно відпрацювати 20-25 років. Зазвичай копи йдуть у 40-50 років і в останні роки служби вже придивляються собі нову кар'єру. Часто йдуть працювати інструкторами зі стрільби та бойових мистецтв у приватні та відомчі клуби або співробітниками охоронних агентств.
Мій знайомий колишній поліцейський Джо відкрив фірму з лендскейпінгу та стриже газони. Пенсії у копів-відставників дуже навіть непогані. У Нью-Джерсі, наприклад, вони становлять 65% від заробітку за останній рік служби.
Величезна проблема, про яку без утоми торочить преса, – малий відсоток національних меншин у поліцейській спільноті. Поліція споконвіку була білою вотчиною. З расизмом на словах давно покінчено, але він то й діло проявляється. Білі поліцейські, що б'ють невинного чорношкірого хлопця, начебто картинка з минулого, але й сьогодні такі випадки нерідкі. Тільки відносно недавно в етнічні гетто стали направляти для патрулювання представників тих самих національностей, що й більшість жителів. Наприклад, у місті Хантінгтоні (Західна Вірджинія) 10% населення – нацменшини, а в поліції на 86 копів їх тільки два. Як велику подію місцева газета сповістила недавно, що вперше за 16 років на службу заступить афроамериканець.
Дихніть, сер!
Перш за все, коли я тільки приїхав до Америки, мені розповіли страшилку про нашого емігранта, який став жертвою російської безпечності. Його зупинив поліцейський на хайвеї, і замість того, щоб опустити бокове скло та терпляче чекати, поки блюститель закону підійде, він за звичкою вибіг з машини і потрусив до крузера. А руку засунув у внутрішню нагрудну кишеню, де лежали документи. Поліцейський, недовго думаючи, дістав «пушку» і вистрілив у небезпечного незнайомця.
Що точно знаю – були випадки, коли вихідці з колишнього Радянського Союзу намагалися дати патрульним хабар, щоб не виписували штраф або не арештовували за водіння в п'яному вигляді. І опинялися під арештом. Тут ці номери не проходять, а якщо й проходять, це найрідкісніший випадок. Пояснення зовсім не в тому, що всі правоохоронці – ангели без крил. Коп отримує непогано, соціальні пільги має немалі, дорожить своїм статусом і не буде ризикувати.
Я якось раз заблукав під час сильної зливи і в темряві радісно побачив поліцейський «Шевроле» з вогнями, що грали. Під'їхав і запитав «дирекшнс». Коп ввічливо і докладно пояснив, а потім холоднокровно виписав штраф за те, що я, під'їжджаючи до нього, перетнув суцільну лінію. «Але, сер, – благав я, – темрява хоч око виколи і злива!» Марно! Робокоп якийсь!
З іншого боку, маса випадків, коли люди в уніформі допомагають по життю. Так, власне кажучи, це зовсім не їхній душевний порив, а чітка посадова інструкція. Коли в США телефонують за номером 911, то приїжджають три служби – «швидка допомога», пожежники і поліція. І якщо поліцейські встигають раніше за інших, вони професійно нададуть першу медичну допомогу, зроблять штучне дихання.
Але справа не лише в інструкції. Мабуть, і в людях теж. У Пенсільванії, у безлюдному лісовому масиві, «навігатор» закапризував, і ми з дружиною ніяк не могли знайти в'їзд до парку. Запитали рейнджера. Він сказав: «Їдьте за мною», відклав папери, якими був зайнятий, і хвилин через 15 вивів нас до шуканого місця. Махнув рукою і помчав. А буквально днями в Бостоні дочка випадково опинилася без машини в незнайомому місці. Їхав повз патрульний і, вислухавши пояснення, підвіз її за потрібною адресою. Звісно, безкоштовно.
І все-таки помітно, що в останні роки поліція дещо наїжачилася. Причиною тому теракти 11 вересня. До боротьби зі зрозумілим кримінальним елементом додалася боротьба з не дуже зрозумілим терористичним. Копам промивають на цей рахунок мізки в академії, на курсах та інструктажах.
За законом вас не можуть зупинити – і в машині, і пішого – без достатніх причин. Має бути вагома підозра. Припустимо, ви схожі на людину, оголошену в розшук. Або ведете машину сяк-так, порушуєте правила. А вже коли «мотивовано» зупинять, можуть і попросити багажник відкрити, і обшивку салону віддерти в пошуках дупла з наркотиками.
Хоча іноді часом і пахне приснопам'ятною самовільною кампанією. Якось пізно вночі повертався я з Манхеттена до Нью-Джерсі, де живу, і біля в'їзду в тунель Лінкольна під Гудзоном потрапляю, на свій подив, у суцільну облаву. Всі без винятку машини гальмують, коп жестом просить опустити скло, засовує голову в кабіну, шумно вдихає повітря і весело запитує: «Пив сьогодні?» Потім я прочитав у міській газеті, що цей експеримент визнаний невдалим після численних протестів правозахисників і судових позовів.
Цікаво, що антиалкогольну кампанію намагалися свого часу розгорнути й у бік самих поліцейських. Комісар поліції Нью-Йорка Рей Келлі видав дев'ятисторінковий наказ про проведення раптових перевірок на вміст алкоголю в крові своїх підлеглих. Протягом десятиліть дружнє розпивання напоїв різної міцності, від пива до віскі, було негласною, але дуже міцною традицією поліцейського братства міста Великого Яблука. Але комісару набридло виправдовуватися за скандали та кримінальні історії, винуватцями яких ставали нью-йоркські поліцейські.
Щось подібне намагаються впровадити їхні колеги в Чикаго, Лос-Анджелесі, Філадельфії та Маямі, але до примусових раптових перевірок «на вшивість» ніхто з них не додумався. Знавці поліцейського життя впевнені, що ця витівка приречена на провал.
Корупція – мати безладу
Найбільший за чисельністю поліцейський департамент Америки – нью-йоркський. У NYPD служать 40 тис. «найкращих», як без хибної скромності проголошує девіз управління.
Поліцією неспокійний мегаполіс буквально напханний, а коли відбувається якась велика подія на кшталт з'їзду однієї з двох головних партій або сесії Генасамблеї ООН, здається, що синіх уніформ навколо море розлите. Очолює департамент згаданий вище Рей Келлі, білястий ірландець, ветеран В'єтнамської війни, який служить у поліції вже більше тридцяти років. Його репутація висока, чого не скажеш про його попередника Бернарда Керіка, який зараз відбуває 4-річний термін за махінації з податками та брехню під присягою.
Скандал із Керіком, якого Буш пропонував на посаду міністра національної безпеки, – свого роду символ корупції. Найпоширеніші провини, на яких горять копи, – споживання та торгівля конфіскованими наркотиками, кришування грального бізнесу та проституції, крадіжки майна підслідних, хабарі та шантаж.
За даними бюро внутрішніх розслідувань NYPD, з 1992 по 2008 рік приблизно дві тисячі нью-йоркських поліцейських піддавалися арештам. Ретельність співробітників бюро, а їх 650 душ, викликає глухе невдоволення копів, наприклад, коли ті штрафують поліцейські машини за неправильне паркування. Адже прийнято вважати, що копам можна кидати машини де завгодно. «Внутрішників» називають «їдоками сиру», а їхній підрозділ – «щур'ячою командою». Тих, на кого вони полюють, теж класифікують: на «травоїдних», тобто тих, хто бере те, що під ноги попадається, і на «м'ясоїдів», які активно шукають поживи.
І з тими, і з іншими «оборотнями» вів запеклу боротьбу легендарний Френк Серпіко – мабуть, найвідоміший американський поліцейський. Якщо пам'ятаєте, його увічнив у знаменитому фільмі Аль Пачіно. Сам Серпіко живий і здоровий, хоча й оберігає свою безпеку – живе в Катскілльських горах і сильно не висовується. Досі боїться помсти. Сенсаційні викриття Серпіко змусили тодішнього мера Джона Ліндсі призначити слідчу комісію на чолі з суддею Вітменом Кнаппом. 3 лютого 1971 року під час антинаркотичного рейду Серпіко отримав кулю в обличчя від бандита і дивом уникнув смерті. Багато хто вважає, що колеги-копи його й підставили...
Якийсь час тому я зустрівся з Серпіко і попросив його оцінити нинішній рівень поліції Нью-Йорка. «Тут я нещодавно з одним хлопцем розмовляв, – сказав мені Френк. – Він мене питає: як підняти якість роботи поліції? Та ви хоча б нинішній рівень збережіть! Мер Нью-Йорка знижує зарплату копам-новачкам. Це ж запрошення до корупції! Абсолютно порочна система квотування. У поліції квотується все. Хочеш отримати просування по службі – покажи ретивість, заарештовуй, штрафуй побільше. Щоб довести вину заарештованого, йдуть на фальсифікацію доказів, підкидають речові докази...»
Далеко не всі американці вважають, що «моя поліція мене береже». Але навіть у страшному сні вони не можуть уявити свою країну «державою без поліції». Від копів краще триматися подалі, але без них жити якось незатишно і тривожно.
Олег СУЛЬКІН.
