Фото Валентини Ковальчук, «Заграница»
Запах грошей
Багатство - це, мабуть, найбільш випукла риса цієї країни, яка ніби спростовує твердження, що гроші не пахнуть. Америка просто тхне грошима, і, вбираючи цей запах, починаєш розуміти сміховинність розмов про протистояння Старого і Нового Світу, про російську противагу Штатам, про титанічні спроби, які нібито роблять заокеанські лідери, щоб контролювати Москву. Досить сказати, що Америка споживає 60% усього, що виробляється у світі, а тому її економіка може перемолоти будь-яку іншу легко, як кавомолка кавове зернятко.
Як кажуть, гроші роблять гроші, а тому сьогодні жодна країна світу не може дозволити собі підняти наодинці проєкти, подібні до американських, чи то наукові дослідження, політ на Марс чи війна в Іраку. Це не дифірамби, а, на жаль, реальність: твердження, що Білл Гейтс найбагатша людина у світі, не означає, що він найкращий і найрозумніший з людей. Економічна система США далеко не ідеальна - мільярди доларів витрачаються на джинси та майки, притому що в цій країні сотні тисяч бідних, є навіть цілі міста, такі, як Нью-Арк, у які «стороннім» потрапляти не рекомендується. Просто американська система, ймовірно, найкраща з найгірших.
Економісти люблять писати про те, які катастрофічні кризи терзають США в останні роки. Однак на житті американців вони чомусь практично не відображаються. До цієї поїздки я був у Нью-Йорку два роки тому, і відтоді половина моїх знайомих обзавелася будинками, пересіла на нові машини, а на Різдво американці, як і раніше, залишають у магазинах стільки ж грошей, скільки вся Європа витрачає на свої збройні сили.
Наші математики завойовують Уолл-стріт
В Америці приносить плоди те, що народилося в Європі, але не могло там дозріти. Серед тих, хто покидав Старий Світ, було безліч найосвіченіших людей свого часу, витіснених громадянською війною в Англії, які везли за океан багатство знань, накопичених Європою за століття, і ті прогресивні ідеї, які не могли бути реалізовані на їхній батьківщині. Перші поселенці перетинали океан, щоб створити новий світ, - і це було основною відмінністю Нової Англії від інших колоній. І що ще важливо, їм вдалося створити те, що сьогодні політологи вважають гарантією і основою стабільності будь-якої політичної системи - середній клас, який вимагав самоврядування вже тоді.
Американцям вдалося написати з чистого аркуша найдосконаліший юридичний документ того часу - Конституцію США - і навчити своїх нових співвітчизників жити за нею (до речі, ще в 1639 році було прийнято основний закон Коннектикуту). Втім, зробити це було не так складно - до США їхали найбільш заповзятливі, готові працювати й заробляти гроші люди. Ось як писав про них французький аристократ Сен-Жан Кревкер, який прибув до колонії в середині XVIII століття: «Щойно вдихнувши наше повітря, він (прибулий до Америки європеєць. - прим. Ред.) будує нові плани. Йому здається, що він воскресає ... на своїй батьківщині він був надто нікчемним і залишився непоміченим її законами, а закони цієї країни вдягають його в мантію. Він починає забувати свою колишню підпорядкованість і залежність ... він окрилений новими думками. У цьому відмінна риса американця!» І донині США залишаються країною, створеною для того, щоб допомогти людині розбагатіти. Не знайти себе чи ввібрати нові ідеї малого бізнесу, а саме розбагатіти, щоб їсти, за висловом Франкліна, не на олові, а на сріблі.
Новий рік я зустрічав у компанії російськомовних іммігрантів. Здебільшого це були тридцятилітні математики й фізики. Ще в вітчизняних інститутах вони завоювали всілякі міжнародні премії і могли б стати цвітом вітчизняної науки, якби на батьківщині були створені хоч трохи придатні для їхнього розвитку умови. Але вони «були змушені» стати цвітом американського бізнесу.
Багато хто з них здався мені «занадто американцями», навіть порівняно з присутніми на вечірці корінними жителями. Але це, можливо, мої суб'єктивні відчуття, об'єктивно ж усі вони зробили блискучу кар'єру - очолюють фінансові групи, департаменти в найбільших банках, їхні представництва в Європі, а агресивності їхньої гри на біржі можуть позаздрити випускники американських економічних шкіл. При цьому багато хто з наших колишніх співвітчизників продовжують займатися й наукою. І за батьківщиною їм сумувати ніколи.
Загалом, ностальгії в іммігрантів новітньої хвилі практично не спостерігається. Тим більше що, на відміну від американців, наші колишні співвітчизники в США користуються всіма благами цієї країни і, як кажуть, живуть на повну котушку. Більшість із них бачать тут більше, ніж середньостатистичний американець. Вони багато подорожують, ходять по музеях, виставках, концертах і клубах. Наприклад, на виставці Ель-Греко в «Метрополітені» було приємно часто чути російську мову, але справжній шок я відчув у горах у Лейк Плесіді, де по-російськи говорив кожен другий.
І всі вони заразилися від американців їхньою головною «хворобою» - жагою жити, працювати і, головне, з оптимізмом. Енергія янкі просто оглушує стомлених життям мудрих європейців. Може, вся справа в торнадо, які постійно руйнують цю країну і змушують людей щоразу починати заново? Але якщо завтра американець прокинеться і виявить, що збанкрутував, будинок згорів, роботу втрачено, а друзі розбіглися, то він вип'є кави і почне шукати роботу. З роботи й починаються Штати.
Інструкція - мати порядку
До праці американців привчають з дитинства, потім в університетах, де у студентів справді величезне навантаження. Як і в СРСР, праця там у пошані, і не вдаваною повагою користуються навіть двірники.
Робота - це головний біль американців, а дрібні проблеми - зламалася машина, запізнився на літак, загубив кредитку - це просто життя. У США все влаштовано так, щоб люди не думали про дрібниці, а просто працювали і дотримувалися законів і правил гри. А правил там чимало. Інструкції переслідують усюди: при переході дороги, у басейні, на гірськолижній трасі, у джакузі.
У сліпому підкоренні інструкціям я мав можливість переконатися на власному досить сумному досвіді, коли в горах за п'ять хвилин до закриття підйомника в мене врізався інший гірськолижник. Буквально за мить наді мною виріс рятувальник, який, переконавшись, що я не надто серйозно травмований і можу триматися на ногах, швидко опитав хлопця, який протаранив мене. Дивлячись на його бліде від страху обличчя, я запропонував розійтися мирно. «Ні, сер, я повинен спершу скласти звіт», - відповів страж гірськолижного порядку, перемовляючись по рації. Вже за хвилину схил був оточений по периметру приблизно десятком рятувальників, наче йшлося не про банальний струс мозку, а про перестрілку з гангстерами. Але оточити схил - вимога інструкції. Адже йдеться знову ж таки про гроші, бо гору можуть оштрафувати, а звіт знадобиться страховій компанії.
Гроші зобов'язують американців до всього підходити з максимальним професіоналізмом, нічого не роблячи абияк. Знову ж таки приклад з особистого лижного досвіду. Я помітив, що в мене якісь неполадки з кріпленнями і попросив налагодити їх у майстерні. Мені довелося заповнити багатосторінкову анкету, після чого лижі вставили у величезний агрегат, вартістю, як я потім дізнався, в $12,5 тис. Як мені пояснили, у комп'ютер закладають усі параметри лижника з метою повністю імітувати можливі навантаження, щоб у разі падіння лижі відстебнулися. Купити цей «молох» майстерню зобов'язала страхова компанія, оскільки, якщо під час падіння лижі не відстебнуться і людина постраждає, то він може потім подати до суду на майстерню. У підсумку кріплення виставили на ту ж «шістку», на яку я завжди виставляю вручну.
Або візьмемо боротьбу з курінням. Точніше, з курцями. Це, судячи з усього, після терористів - головні вороги США. У штаті Нью-Йорк, наприклад, куріння заборонене в усіх громадських місцях. І хоча в це важко повірити, але в знаменитих нью-йоркських клубах і барах, де ще пару років тому майже вільно потягували травку, не можна навіть дістати звичайну сигарету. Тож тепер курці іноді думають, чи варто їхати до Нью-Йорка, чи краще влаштувати вечірку в сусідньому Нью-Джерсі, де поки що такого полювання на них немає. Але що найдивніше, навіть найзатятіші любителі тютюну вже звикли до свого становища ізгоїв.
Ще один бич для туристів - необхідність весь час носити з собою документи. Не для поліції, щоправда, а для барменів. Спиртне не продають особам до 21 року, а тому, перестраховуючись, ID питають у всіх, кого можна запідозрити в неповнолітті. У мене самого двічі перевіряли документи, а мою дружину один раз і взагалі не пустили в бар. А нещодавно в США сталася зовсім анекдотична історія. Молодий чоловік, який грабував магазин, не задовольнився виручкою і зажадав додати до неї величезну пляшку віскі. Продавець, сміливо дивлячись у дуло помпової рушниці, відповів відмовою, висловивши сумнів, що грабіжникові вже виповнився 21 рік. Після недовгих перепалок нападник дістав права. Продавець уважно вивчив їх, вибачився і, запакувавши віскі, вручив пляшку грабіжникові. За пів години того затримали, оскільки продавець негайно повідомив поліції ім'я та адресу злочинця.
Back in the USSR
Через безліч безглуздостей, що оточують новачка з усіх боків, йому часом починає здаватися, що він опинився в СРСР, але із заповненими прилавками та громадянськими свободами. США багато в чому взагалі повний «совок».
Ось кричуще радянський випадок із реального життя. Юнак набрав на випускному іспиті максимальні 1.600 балів, що дуже непросто. Однак у престижний Принстонський університет (той самий, де працював Ейнштейн і досі працює герой фільму «Ігри розуму») його не взяли, оскільки він не брав участі ... у громадському житті школи! Пояснення, що весь свій час хлопець витрачав на навчання, адміністрацію університету не влаштувало. Тож європейський індивідуалізм і лібералізм у США не надто в пошані, а от дух колективізму пропагується на кожному кроці.
Американці в кращих соціалістичних традиціях люблять створювати всілякі фетиші на кшталт пальта Леніна з дірками від куль Фанні Каплан або відбійного молотка Стаханова та жменьки першого видобутого ним вугілля. У Філадельфії, наприклад, існує цілий Музей дзвона незалежності. У цей дзвін нібито задзвонили, коли була прийнята Декларація незалежності. Щоправда, у нижньому кутку одного з останніх стендів експозиції причаївся невеликий напис, який повідомляє, що, можливо, у дзвін ніхто й не дзвонив, та й сам він не справжній. І це, найімовірніше, вигадка журналістів триста років тому. Але, власне кажучи, це вже неважливо, оскільки дзвін - це просто символ волелюбності нації.
Борються щосили в Америці і за права робітників, а деякі профспілки за впливовістю не поступаються республіканцям і демократам разом узятим. За океаном існують гігантські заводи й корпорації, що дотуються державою лише для того, щоб робітники не опинилися на вулиці. Є там і сумний результат цієї напруженої класової боротьби - місто Філадельфія. Колись це було багате індустріальне місто, але профспілки так відчайдушно боролися за права робітників, що бізнес волів просто покинути першу столицю США. Тепер у ній величезні райони з розкішними закиненими будинками, перетвореними на нетрі й заселеними кольоровими. Туди не рекомендується заїжджати, а якщо вже заїхав, то не варто опускати шибки, а тим більше виходити з машини. Місцева шпана довго вдивлялася у шибки «ягуара» моєї сестри, ніби намагаючись розгледіти, хто це зібрався подарувати їм машину. До речі, «ягуар» не вважається в більшості районів США розкішною машиною, оскільки досить багато хто може дозволити собі взяти його в лізинг лише за $300 на місяць.
Але головне, що ріднить Штати з Радянським Союзом, - звісно ж, Брайтон. Тільки там можна побачити бабусь у стареньких пальтах і в'язаних шапочках а-ля 70-ті з авоськами і праними пакетами в руках, чоловіків, що валяються з гайковими ключами під машинами або сидять з пляшками пива на лавах.
Найцікавіше місце Брайтона - магазини. Якщо прибрати з прилавків 55 сортів ковбаси й сиру, що їх прикрашають, то вийде класичний радянський гастроном: глечики з томатним соком, стаканчики з грудкуватою сіллю, продавщиці в брудних фартухах, черги і - що зовсім неймовірно для Америки - лайка в чергах. Довелося мені там зіткнутися і з забутим радянським обслуговуванням. У кишені накопичилася дріб'язок, який я й висипав перед продавщицею з кулінарії. Вона сердито витріщилася на мене й пішла кудись перераховувати гроші. Біля прилавка почала рости невдоволена черга. Нарешті жінка повернулася. «А чебуреки гарячі?» - спитав я її якомога дружелюбніше. «Теплі», - буркнула продавщиця й сунула мені абсолютно крижаний згорток.
Загалом, музей розвиненого соціалізму. Власне кажучи, це не так дивно. У кращому разі на Брайтоні живуть колишні одесити, а в основному його мешканці - це люди, для яких містечковість і провінційність - друга натура. Вони хочуть жити по-радянському, але тільки багато.
Кому в Нью-Йорку жити добре
Америка без Нью-Йорка - не Америка. Але сам город «жовтого диявола» - це не Америка, а її квінтесенція. Про нього можна говорити і погано, і добре, але в будь-якому разі - у найвищій мірі. А охарактеризувати одним словом і зовсім неможливо - там надто всього багато: людей з усіх кінців світу, вогнів, машин, магазинів, грошей, ресторанів. А от чого там немає - так це зелені й дерев. Є лише Центральний парк - напрочуд красивий, продуманий і впорядкований. Це єдине місце в Нью-Йорку, де європеєць може почуватися людиною і спокійно дихати.
Як і будь-який мегаполіс, Нью-Йорк - держава в державі і, до речі, досить могутня. Бюджет цього міста становить $400 млрд., тож якби він був суверенною країною, то посів би за обсягом економіки 15-те місце у світі.
Загалом, його можна назвати столицею планети (хоча формально він навіть не є столицею штату Нью-Йорк), у якій раптом вирішила зібратися половина її населення. Це місто, що нагадує Вавилон у ту саму мить, коли Господь змішав мови. І Вавилон, що ніколи не засинає, - його хмарочоси не гаснуть: панорама велична, до того ж за вимогами протипожежної безпеки в офісах постійно має горіти світло.
На незвиклу людину Нью-Йорк справляє шокуюче враження. Перше бажання, яке виникає, коли виходиш з підземки, - спуститися туди знову: там принаймні тихо. Після нього наша столиця здається тихим провінційним містечком. Зрозуміло, є і в Нью-Йорку тихі райони. Це і нетрі Квінза, і тихий спокійний Бруклін, і панельні новобудови з безкоштовними квартирами, і райони, де в магазинах на вітринах немає цінників, а вулицями прогулюються бабусі на прізвище Ротшильд або Морган.
Вулиці Нью-Йорка вузькі й довгі, і відчуваєш, що твій біг ними ніби запрограмований. А після того як вибираєшся з міста, починаєш дихати легше. Тож у Нью-Йорку добре жити трьом категоріям: бізнесменам, представникам богеми і тим, хто хоче йменуватися ньюйоркцем. Це місто, де нічого робити, якщо ти не частина його життя. І це місто, у якому ти почуваєшся самотнім, хоча ти ніколи не буваєш один.
На краю людства
Загалом, відчуття публічної самотності не полишає іноземців. Можливо, уся річ у тому, що в американців не прийнято дивитися на перехожих, а тому будинки в них практично ніколи не обносять парканом. Особистий простір - це їхня святая святих, і якщо хтось штовхнув вас, або просто пройшов надто близько, або просто випадково подивився на вас надто пильно, він обов'язково вибачиться. Звісно, можна довго говорити про низький освітній рівень американців, їхню низьку культуру, але чи так уже важливо, чи читав «Улісса» продавець у магазині, стюардеса чи просто перехожий, якщо вони поголовно ввічливі?
Ця ввічливість дивує ще й тому, що американці живуть у стані стресу. Невідомо, чому вони так часто ходять до психоаналітиків - тому що з жиру бісяться чи тому що хворіють. Але факт залишається фактом - з нервами в них не все гаразд. Звичайно, сприяє цьому і погана їжа. «Генетично модифіковані продукти сильно послаблюють імунітет, через що американці часто хворіють, - пояснив мені мій батько-мікробіолог. - Вони ж практично поголовно алергіки. Я нещодавно проаналізував барвники, які додають у напої, і відтоді п'ю тільки мінералку. До речі, ослаблений імунітет - це дуже серйозна проблема, яка може в майбутньому перерости в головну проблему цієї нації. До того ж сюди приїжджають з усього світу, тож Америка - це просто музей інфекцій та вірусів».
Так що півжиття американці працюють, а півжиття лікуються від перевтоми та ожиріння. Інший їхній бич - це пропаганда. Та й взагалі, американці набагато довірливіші за наших. Щоправда, цьому є просте пояснення. Основа американської політичної системи - розвинене самоврядування. З нього починалася Америка, на нього вона спирається й донині. Середніх американців, тобто мешканців глибинки, де досі в барах висять написи, що забороняють вхід зі зброєю, набагато більше. І хвилюють їх тільки місцеві проблеми, а зовсім не долі людства чи хоча б Америки. Парадокс, але країна, яка, здавалося б, стоїть на чолі цивілізації, насправді складається з тих, хто перебуває в її глибокому тилу.