Влада – а підрахунком населення в США, звісно, займається держава – цю гіпотезу не підтверджує, не спростовує і про знаменну дату взагалі воліє особливо не поширюватися (ніяких офіційних урочистостей, наприклад, не було). Політика, однак: через кілька днів вибори до Конгресу, і шанси правлячої (і президентської) Республіканської партії на збереження контролю над вищим федеральним законодавчим органом, якщо вірити соціологам, нехороші. Нелегальна імміграція стоїть у передвиборчому порядку денному дуже високо. Нездатність влади приборкати появу нових американців з лона Мексики демократи перетворили на політичне лико, яке методично вставляють у кожний рядок республіканцям (ніби самі вони за часів своєї більшості в Конгресі справлялися краще).
За неофіційною, але загальноприйнятою оцінкою, у країні перебуває близько 12 млн нелегалів, у переважній більшості своїй – «хіспеніки», тобто вихідці з Латинської Америки. Федеральні переписи населення, що проводяться раз на десять років, зараховують їх до лику американців. Однак прийнято вважати, що ще щонайменше мільйон ні в яких переписах не показуються: уникають навіть таких контактів з владою. Про всяк випадок. Всі ці фактори і задають точність підрахунку: відносно гарантовано плюс 12 або близько того мільйонів і, вже зовсім приклавши палець до носа, плюс ще то мільйон, то півтора, то два. Офіційні цифри такі: в середньому кожні 7 секунд у Штатах фіксується чиєсь народження, кожні 13 секунд – чиясь смерть, і ще раз на 31 секунду до країни в'їжджає/влітає/входить/вбігає/вповзає іммігрант. На підставі цих цифр і даних останнього перепису населення, скоригованого поточною статистикою, і був підрахований магічний момент «300-мільйонення» Америки.
Попередня позначка з шістьма нулями була пройдена в 1967 році. Бути двохсотмільйонним американцем кореспонденти журналу Life призначили хлопчика, щойно народженого в пологовому будинку в Атланті. Хоча вибір саме цієї дитини і був вельми умовним, у точності дати сумніватися не доводилося: нелегальна імміграція тоді не була скільки-небудь помітною проблемою.
Населення Америки, таким чином, за неповні 40 років збільшилося в півтора раза – результат, абсолютно нетиповий для всіх інших країн, що розвиваються. І справа тут аж ніяк не в імміграції (хоча 300-мільйонний американець, якщо вважати таким все-таки новонародженого, найімовірніше, «хіспенік» – у цій групі населення народжуваність найвища). Імміграція забезпечує трохи більше третини приросту населення. Решта відбувається, так би мовити, природним шляхом, і зовсім не тільки завдяки низькій смертності та високій середній тривалості життя. В американців цілком благополучні показники народжуваності – незрівнянні з іншими розвиненими країнами. Середня американська жінка народжує за своє життя 2,1 дитини – дещо вище так званого рівня відтворення (при якому населення залишається постійним). Водночас, середній показник по ЄС становить 1,47, а в колись католицьких і багатодітних Іспанії та Італії і зовсім 1,28. Якщо виключити імміграцію (а тема «що таке імміграція і як з нею боротися» зараз на піку моди у всій Європі), населення цих країн скоротиться вдвічі за 40 років. Населення США за цей же строк виросте ще більш ніж на 100 млн: за прогнозами демографів, 400-мільйонний рубіж Америка пройде до 2043 року.
Негайної та однозначної відповіді на питання – що ж відрізняє американців від жителів усіх інших розвинених країн – немає. Гіпотез – безліч, і всі вони, так чи інакше, рано чи пізно впираються в американський національний характер. Що є американський (як, втім, і будь-який інший) національний характер, знову ж таки достеменно невідомо нікому – але абсолютно очевидно, що однією з найхарактерніших рис цього характеру є оптимізм. Людині з боку оптимізм американців часом здається удаваним, іноді – дурним, досить часто – нічим не обґрунтованим. Однак же – оптимізм в Америці дійсно наявний. Джерела його різні дослідники та спостерігачі шукають у різних місцях, але найчастіше згадують релігію. Мовляв, щира віра підбадьорює і дозволяє куди світлішим поглядом дивитися в майбутнє. До речі, вона ж вважає дітонародження вельми богоугодною справою. Сумнівів у тому, що середній американець куди набожніший за середнього європейця, японця, росіянина або навіть сусіда-канадця, немає – але ця констатація ніяк не пояснює, чому в Америці висока народжуваність характерна і для соціологічних груп «атеїсти» та «невіруючі». (Групи ці, за американською системою статистики, різні: атеїст не може довести, що Бога немає, отже, він у це вірує, а невіруючий взагалі ні в що не вірить, ні в Бога, ні в його відсутність.) Однак і невіруючі, і атеїсти, з точки зору життєрадісності, мало чим відрізняються від віруючих, що, власне, і дозволяє говорити про оптимізм саме як про рису національного характеру, давно вже безпосередньо не пов'язану з релігією.
Одна кумедна гіпотеза пояснює американський феномен просторістю країни – мовляв, у США просто фізично є де плодитися і куди розмножуватися. Раціональне зерно тут, безсумнівно, присутнє: середня щільність населення на квадратний кілометр в Америці для розвиненої країни кричуще мала. Водночас найнижча народжуваність на планеті зареєстрована в містах-державах з найвищою на Землі кількістю душ на одиницю площі: у Сінгапурі та китайських Гонконзі і Макао (1,06, 1,02 і 0,95 дітей на жінку відповідно). Зовсім нульова народжуваність в ще одному місті-державі, у Ватикані, але проблема тут, треба гадати, не в скупченості. Між іншим, в Америці площа середнього будинку на одну сім'ю за останні півстоліття зросла з 93 до 195 квадратних метрів. При цьому житло однакової якості в різних регіонах коштує дуже по-різному – від Каліфорнії з її «ближче, ніж на півмільйона, і не підходь» до зростаючих міст Техасу та Середнього Заходу, де ціни за такі от 195-метрові будиночки в зеленому передмісті цілком комфортно вкладаються в $130-150 тис. Так, платити за дешеве житло доводиться переїздом, який, як відомо, дорівнює двом пожежам – але, мабуть, американців така такса влаштовує: вони залишаються наймобільнішою, з географічної точки зору, нацією з числа економічно розвинених. Зрозуміло, що будинки ці купуються в кредит, що знову ж таки передбачає світлий погляд на майбутній порядок речей – тобто оптимізм і пов'язану з ним впевненість у завтрашньому дні.
У політичному сенсі оптимізм загрожує тим, що наслідки якоїсь витівки (на зразок іракської, наприклад) доводиться осмислювати в міру їх настання. Демографічним показникам безтурботність і деяке недоосмислення наслідків, однак, лише на користь.
Александр ДЫМЕЛИН.
Русская Германия