Кажуть, у школах США є такий предмет, як планування майбутнього. І одним з основних правил життя, яких навчають американських школярів, є таке: «Вища освіта - це соціальний ліфт, який дозволяє піднятися вгору по суспільній будівлі». Але диплом - це не перепустка в хороше життя, де «свіжовилупленого» випускника не дочекається престижна робота і висока зарплата. Яким він має бути, спеціаліст третього тисячоліття? На що йому орієнтуватися, здобуваючи освіту? Чи зможуть випускники наших вишів через п'ять-сім років безболісно вписатися в міжнародний соціум? Про це - наша розмова з Сергієм ЄРОХІНИМ, ректором Національної Академії управління.
- Сергію Аркадійовичу, сьогодні батьків більшості абітурієнтів хвилює гамлетівське питання: платити чи не платити? Чи є майбутнє у безкоштовної освіти?
- Давайте одразу визначимося: безкоштовної освіти немає - є бюджетна освіта, на яку виділяють гроші платники податків. Саме по собі це поняття дещо неправильне: освіта не є предметом соціальної сфери і не може ним бути! Держава в рамках соціальних програм має піклуватися про дітей, старих і непрацездатних. А молоді й здорові можуть самі оплачувати свою освіту.
- Уявляю собі реакцію наших читачів...
- Річ у тім, що старше покоління звикло до нерозривного ланцюжка радянського періоду: школа - виш - робоче місце. Державна монополія поширювалася як на засоби виробництва, так і на робочу силу: згідно з держзамовленням готувалися мільйони вчителів, лікарів, інженерів, токарів, зварювальників, перукарів. Після закінчення навчання всі вони направлялися на гарантовані робочі місця. А сьогодні, прямо за Шекспіром, «порвався зв'язок часів»: робоче місце існує само по собі, а фінансування навчання - само по собі. Попит на професії диктує ринок, а це означає, що держзамовлення втрачає сенс, стаючи рудиментом радянських часів. Так, ми можемо вивчити тисячі вчителів, але вони не поїдуть у село на мізерні зарплати, а розчиняться в містах, влаштувавшись працювати не за спеціальністю. А витрачені на їхнє навчання бюджетні кошти підуть у нікуди. Ми не знаємо, скільки і яких спеціалістів знадобиться через рік чи два.
- Але бюджетне фінансування робить вищу освіту доступною для всіх верств населення...
- У державних вишах зараз більше половини студентів навчаються на платному відділенні. В одній групі навчаються «безкоштовники» і «платники» - про яку соціальну рівність можна говорити? Більше того, саме існування «бюджетної преференції» створює благодатне поле для зловживань: коли є щось безкоштовне в ринкових умовах, неминуче існують хабарі - на вступних іспитах, на сесії.
- Але ж за кордоном теж є бюджетна освіта.
- Ще в 80-ті роки в Радянському Союзі намагалися ввести так звану «часткову компенсацію вартості освіти»: підприємства погашали частину вартості підготовки молодих спеціалістів, які приходили до них на роботу. А в США, наприклад, дуже розвинена система грантів - можна отримати пільгу на оплату освіти (аж до 100%), якщо ти - геній, інвалід, представник нацменшин або родом із неблагополучної родини. У Великій Британії систему вищої освіти фінансують платники податків через міські муніципалітети. Ведеться податкова історія кожного громадянина, і коли його дитина збирається вступати, наприклад, до Університету Центрального Ланкаширу, згідно з даними податкової історії, муніципалітет частково покриває витрати на навчання. А в Польщі в державних вишах взагалі немає платних відділень, тобто ти можеш навчатися або на бюджеті в держвиші, або платно в приватному. У Росії пішли іншим шляхом: ділять між усіма громадянами державне єдине фінансове зобов'язання - чим краще ти навчався, тим більше бюджетних грошей виділяється на твій «освітній ваучер», який враховується при виборі тобою навчального закладу. Навіть у Китаї вже держзамовлення немає - бюджетні гроші виділяються лише на низку спеціальностей, наприклад, на підготовку працівників муніципальних служб, міліції тощо. І українська система вищої освіти поступово розвертається за західним вектором.
- То, можливо, наш порятунок - у кредитуванні освіти?
- В принципі, можливість взяти кредит на здобуття освіти - це чудово. У багатьох західних країнах молоді люди користуються такою можливістю. Але слід віддавати собі звіт: кредит - це, по-перше, подорожчання послуги, а по-друге, фінансова кабала. «Зворотність» і «платність» - це не просто економічні терміни, особливо для тих, кому цей кредит повертати в умовах нашої нестабільної економіки. Адже сьогодні в Україні ті, хто самофінансує свою освіту, навіть стипендії не отримують! Та й для банків це теж ризик. Словом, поки проблем більше, ніж реальної користі. Я вважаю, що доти, поки існує бюджетне фінансування освіти, кредитування освіти працювати не буде.
- Виходить, вибір майбутньої спеціальності - це ризик, який цілком і повністю має брати на себе абітурієнт?
- А як інакше? Ринок праці, як і будь-який інший ринок, живе за своїми законами: сьогодні користується попитом одне, завтра - інше. Коли фермер навесні приймає рішення посадити картоплю, він ризикує: а раптом буде великий урожай, і восени ціна на неї впаде? Тим не менше, роблячи такий вибір, він попередньо аналізує певну сільськогосподарську інформацію, намагається зробити прогноз. Так само справа стоїть і з вибором спеціальності - сьогодні ніхто не гарантує випускнику готове робоче місце, як це було колись. Більше того, важко навіть гарантувати затребуваність його професії через п'ять-сім років - настільки стрімко змінюється навколишній світ. Ризик - це плата за свободу вибору.
- А як, на вашу думку, чи відрізняються абітурієнти XXI століття від своїх попередників?
- Важке питання... У нинішніх абітурієнтів кульгає загальний рівень підготовки: явний перекіс у бік іноземних мов і комп'ютеризації на шкоду базовим теоретичним дисциплінам - гуманітарним наукам, хімії, біології, навіть математиці. Вони більш прагматичні, утилітарні, у них менше польоту фантазії. Схильні обирати професію, виходячи з її сьогочасної затребуваності. Насторожує нерозуміння специфіки майбутньої спеціальності. Вивчитися, як зараз люблять говорити, «на юриста» неможливо. Молода людина повинна знати, ким саме вона хоче працювати - адвокатом чи прокурором, чи хоче вона вивчати кримінальне чи господарське право. Ось цього поки що не видно у наших абітурієнтів.
- А сьогоднішня середня школа дає чи достатні знання?
- Знання не дають - знання беруть! Доки ми не усвідомимо цю різницю в підході до освіти, ми будемо дивуватися інфантильності наших дорослих дітей. Дванадцятибальна система дає можливість плавно «перетікати» з класу в клас, але твій реальний багаж знань - це результат твоєї свідомої мотивації. Єдиних критеріїв немає - ти сам повинен визначити власні пріоритети в освіті. У США, наприклад, школярі у 9-10 років уже самі обирають предмети.
- Чим же керуватися молоді при виборі майбутньої спеціальності?
- По-перше, безумовно, власними даними: що подобається, до чого є здібності, яка база знань отримана. Потім варто проаналізувати ринок праці: які професії користуються попитом, які додаткові знання необхідні фахівцю XXI століття. Причому такий рейтинг професій бажано скласти не лише за нашими даними, а й на основі зарубіжної інформації: практика показує, що хоч і із запізненням, але всі світові віяння поступово доходять і до України. Обов'язково потрібно періодично заглядати на сайти Міносвіти і Мінпраці - там є багато корисної інформації. Варто порадитися з тими, хто працює за обраною вами спеціальністю, завітати до центрів зайнятості. Вибір майбутньої професії - це відповідальний крок. На жаль, у нашій країні його часто пориваються замість абітурієнта зробити батьки.
- А які спеціальності, на вашу думку, будуть користуватися попитом у недалекому майбутньому?
- Ми живемо в постіндустріальному суспільстві, а це означає, що на перший план вийдуть усі спеціальності так званого «обслуговуючого» характеру. Особливо це властиво розвиненим країнам - уже зараз там відчувається нестача середнього медперсоналу, працівників соціальної сфери, є безліч вакансій у галузі туризму та готельного бізнесу. Інтелектуальна складова бізнесу виділяється в окремий напрямок, а це означає новий сплеск потреби у фахівцях комп'ютерних технологій. І, безумовно, економіка, як основа основ, завжди буде в пошані.
Хочеться відзначити ще одне цікаве явище, характерне для нашого часу: професії все більше набувають «жіночого» характеру. Фізична сила, витривалість, прагнення до ризику відходять на задній план - уперед висуваються комунікативні навички, здатність до мультизадачності, уміння розв'язувати конфлікти, емпатія, акуратність, скрупульозність. Іншими словами, XXI століття, схоже, стане століттям нового матріархату - жінки впевнено завойовують ринок робочої сили.
- Кажуть, спеціалісту, який має у своєму життєвому багажі навчання за кордоном, безробіття не загрожує. У чому ж цінність такої освіти?
- По книжках бізнесу навчитися неможливо. Хоча, звісно, це не означає, що їх не треба читати! Імпульсом до дії є знання плюс розуміння. За кордоном ти вбираєш у себе всю систему відносин, які там існують: долучаєшся до західних цінностей, починаєш говорити з ними однією мовою. Особливо це стосується юриспруденції та економіки. Плюс високий рівень викладання, елітна професура, потужна інформаційна база, мультикультурний колектив студентів. До речі, цінність західної освіти чудово зрозуміли представники Південно-Східного регіону: подивіться, наскільки зросла кількість студентів із цих країн в Англії та США! А в Китаї, наприклад, існує складна система державних програм, згідно з якою студенти направляються навчатися за кордон - повернувшись, вони зроблять інноваційний внесок в економіку своєї країни. Якщо ви замислюєтеся про те, щоб продовжити навчання за кордоном, найкраще спиратися на дані світового освітнього рейтингу. Традиційно його очолюють країни, що дотримуються англо-саксонської моделі освіти: Великобританія, Австралія, Канада, США, Нова Зеландія. Країни континентальної Європи перебувають уже в другій десятці, Росія - наприкінці третьої, ну а нас поки що в цьому рейтингу взагалі немає.
- Все частіше сьогодні говорять про таку хворобу нашого суспільства, як витік мізків. Що чекає на нашу науку в найближчому майбутньому?
- Тут особливо втішити нічим: «мізки» будуть продовжувати «витікати». Що можна сказати про майбутнє науки, якщо довгий час єдиним мотиваційним важелем наших учених була велика пенсія? Якщо застаріла, а іноді й повністю зруйнована база для експериментальних досліджень? Якщо оклад нашого вченого і вченого, який працює в Силіконовій Долині, відрізняються в кілька тисяч разів? Середня вартість одного робочого місця в промисловому секторі в США - близько мільйона доларів. У науці - набагато більше. Слабкою втіхою може слугувати те, що подібна розумова міграція існує повсюдно: Індія, Китай, Близький Схід постачають наукові кадри для Америки вже не перший рік. До речі, у США фундаментальні дослідження - це теж предмет федерального фінансування. А так, в основному, наука виживає на гроші великих корпорацій і має прикладний характер. В Україні наука теж завжди мала прикладне значення, візьміть хоча б Інститут зварювання. Завдяки цьому в нас завжди були міцні зв'язки із замовниками по всьому світу. І ось зараз, наприклад, успішно відроджуються такі зв'язки з Китаєм, Іраном, Росією.
- А що, в Росії справи йдуть краще, ніж в Україні?
- Складне питання. Звичайно, за таким показником, як ВВП на душу населення, Росія виробляє в два рази більше, ніж Україна, - це факт. Безсумнівно, там зараз спостерігається бурхливе зростання економіки. До речі, це швидко зрозуміли українські «робочі руки»: у Москві наші робітники на будівництві отримують $500-600. Але основою російського благополуччя є природні ресурси, що, за великим рахунком, не надто добре.
- Сергію Аркадійовичу, що б ви порадили нашій молоді?
- Девіз Національної Академії управління - Vitae non scholae discimus («Для життя, не для школи вчимося»). Хочеться вірити, що досягнення цієї мети ми будемо домагатися об'єднаними зусиллями - держави і вищої школи, викладачів і абітурієнтів. Я говорю і своїм дітям, і своїм студентам: «Поле вашої діяльності - весь світ. І потрібно бути гідним цього!»