Заборону на стягнення плати за навчання в університеті запровадила в 2002 році у федеральному масштабі правляча «червоно-зелена» коаліція, дозволивши брати плату лише з «вічних студентів», тих, хто навчається значно довше встановленого законом необхідного строку. Шість земель, керованих християнськими демократами, звернулися до Конституційного суду. Це був спір капіталізму з соціалізмом, принципу соціальної рівності з диктатом ринку.
Суд ухвалив соломонове рішення: нехай кожен вчинить по-своєму, подивимось, у кого вийде краще. Баварія, Баден-Вюртемберг, Гамбург, Нижня Саксонія, Саар запровадять платежі з наступного року. Бранденбург і Саксонія-Ангальт вичікують. Берлін, Тюрингія, Саксонія, Шлезвіг-Гольштейн і Рейнланд-Пфальц хотіли б зберегти безкоштовну вищу освіту, але побоюються, що запровадження плати в сусідів змусить і їх втягнутися в перегони. Гессен зберігає мовчання. І лише Північний Рейн-Вестфалія та Мекленбург-Передня Померанія сказали своє рішуче слово: платежів не буде! Доти, доки при владі залишається «червоно-зелений» (або «червоно-червоний») уряд.
Здавалося б, справу вирішено. І, тим не менше, не вщухає спір їхніх прихильників і противників: адже землі, навіть ухваливши рішення, залишаються вільними у його зміні.
Противники платежів побоюються, що оголошена сума – 500 євро за семестр – стане лише приманкою, а далі покотиться як з гори, і тоді дітям із небагатих сімей шлях до освіти буде міцно перекритий фінансовим шлагбаумом. Противники безкоштовної освіти бояться, що в землях із безкоштовними університетами вища освіта деградує, оскільки без притоку студентських грошей дедалі важче буде комплектувати бібліотеки, купувати комп'ютери, упорядковувати гуртожитки, навіть оплачувати висококласну професуру – словом, вийде якесь убоге «освіта для бідних».
Втім, найперше, чого бояться поборники безкоштовної освіти в ПРВ, – що до тутешніх вишів одразу рине потужний потік студентів з усієї країни, які не можуть або не бажають платити гроші за навчання. Земельний «червоний» міністр науки Ганнелора Крафт навіть оголосила, що в університетах ПРВ запроваджується суворе обмеження кількості студентів. Фракція «зелених» у Ландтазі устами своїх співголів Брітти Газельман і Фрітьофа Шмідта висловила схвалення та передчуття переконливої перемоги над іншими федеральними землями в боротьбі за найкращих студентів.
Те, що студентські платежі з питання економічного та соціального одразу перетворяться на питання політичне, передбачити було неважко. Так воно й було із самого початку – як, втім, і всі соціальні та економічні питання. А з огляду на прийдешні вибори до Ландтагу політичним партіям, які розігрують передвиборчу гру, до рук потрапила велика карта, яку гріх не пустити в гру. Правляча коаліція сподівається втримати вірність виборців безкоштовною освітою. А лідер опозиції, шеф фракції християнських демократів у Ландтазі нинішнього скликання Юрген Рютгерс, уже оголосив, що після своєї перемоги в травні одразу ж запровадить у ПРВ плату за навчання у вищій школі.
Правда й те, що в програмі ХДС – запровадити систему стипендій для вихідців із соціально слабких верств суспільства. Рютгерс пропонує, по суті, кредитувати студентів, вимагаючи з них оплату навчання лише після його закінчення та влаштування на роботу.
ДОВІДКА «ЗАГРАНИЦІ»
Вища освіта не завжди була в Німеччині безкоштовною. У 50-ті та 60-ті роки ХХ століття студенти оплачували своє навчання. Окрім невеликих семестрових платежів, які існують і зараз, викладачі виписували кожному студенту квитанції за кожне відвідування лекцій і практичних занять, яке, до речі, було тоді обов'язковим.
Так, у Кельнському університеті в середині 60-х таке відвідування коштувало 2 марки 50 центів. Гроші, на сьогоднішній погляд, зовсім невеликі, але це без урахування інфляції за сорок років. Для гаманця тодішнього середнього студента набігла сума була цілком відчутною. Щоб полегшити життя найменш забезпеченим, існувала система знижок за так званою «моделлю Хоннефа», яка враховувала також успішність і передбачала регулярне проведення контрольних робіт. Вся система була скасована в 70-ті роки.
Ще раніше, на початку 50-х, платним було навіть відвідування гімназій. Щоправда, і там існувала система соціальних знижок – наприклад, для багатодітних сімей, дітей загиблих військовослужбовців тощо. Загальна безкоштовна шкільна освіта запроваджувалася в ПРВ поступово, лише починаючи з 1960 року закон приписує її як обов'язкову.