Побутує, зокрема, думка, що чим університет старший, чим ґрунтовніші традиції, тим вища якість викладання. Недарма ж Оксфорд і Кембридж незмінно очолюють більшість рейтингових таблиць. Але, по-перше, Оксбридж – це особливий світ, надто вже ці класичні університети несхожі на інші. По-друге, будь-якому школяру зрозуміло, що прикладні спеціальності (такі як бізнес, економіка, будівництво, інформатика, дизайн) вивчати краще в сучасних і більш пристосованих до сьогоднішнього ринку праці вишах. А нещодавно з'ясувалося, що є аспекти, за якими нові, що існують «без року тиждень» університети, дадуть фору своїм вельми поважним колегам.
Старички і новачки
Створення університетів у Британії йшло хвилями. Перша, умовно кажучи, почалася в XII столітті і розтяглася на кілька століть: за Оксфордом пішли Кембридж (XIII століття), Сент-Андрус, Глазго, Абердин (XV століття), Единбург (XVI століття) – і все закінчилося на довгі 300 років. Наступна хвиля – вже XIX століття. З'являються «червоноцегляні» університети, підпора для місцевої промисловості (Манчестер, Лідс, Бірмінгем, Шеффілд та ін.). Після Першої світової війни і цього стало мало, виникає плеяда університетів, названих з легкої руки драматурга Джона Осборна «білокахельними»: Редінзький, Екзетерський, Саутгемптонський, Гулльський і Лестерський. Там теж навчають інженерів, «технарів» для промислових підприємств. Наступний етап – 60-ті роки минулого століття: право присуджувати навчальні ступені і, отже, статус університетів та прізвисько «скляних» отримали коледжі Суссекса, Бата, Лафборо, Ессекса та інші. Нарешті, остання хвиля – 90-ті роки, коли цілий ряд коледжів та інститутів був «чохом» перетворений на університети. Ці, безвідносно до архітектурних особливостей, називають просто новими.
Зрозуміло, що спочатку вчорашні коледжі — скромні місцеві університети з яскраво вираженим прикладним спрямуванням — дійсно не могли тягатися з класиками. Але з часом виникали нові кафедри та факультети, вдосконалювалося викладання та дослідницька база, приходили великі вчені. Та й матеріальна база ставала кращою — наявність картриджів і тонер clp 320 у принтері теж характеризує виш з кращого боку. У результаті в останньому рейтингу «скляні» Лафборо, Уорік і Бат далеко обігнали старовинні Глазго та Абердин. І, схоже, гнучкість та динамічність новачків сьогодні більше в ціні, ніж ґрунтовність і традиції «стариків».
Годину пишемо, три на ум пішло
Про це свідчить опитування, проведене HEPI – британським Інститутом політики у вищій освіті. Автори не ставили собі завдання виявити «переможців»: вони виявилися самі собою. Метою опитування було, в першу чергу, визначити, скільки вчиться студент, щоб отримати ту чи іншу спеціальність. Таке дослідження проводилося в Британії вперше. І відкрилися дивовижні речі. Один і той самий ступінь, при однаковому терміні та вартості навчання, у різних вишах може вимагати зовсім різного навчального навантаження. Ще раз підкреслимо: йдеться про студентів однієї спеціальності – адже зрозуміло, що майбутній медик чи інженер повинен провести в лабораторії набагато більше годин, ніж юрист чи філолог – у лекційній залі.
У Британії немає єдиної державної програми вищої освіти. Кожен виш вільний складати предметні курси на власний розсуд, визначаючи, у тому числі, й кількість аудиторних годин. І ось автори дослідження, які опитали понад 25 тис. студентів, дійшли висновку, що школярі, які вивчають медицину та стоматологію, мають навчальне навантаження від 29 до 45 годин на тиждень, залежно від університету. Навантаження біологів «гуляє» від 19 до 43 годин на тиждень, а історики витрачають на заняття від 17,5 до 32 годин.
Ось тут і з'ясувалося, що студенти нових університетів проводять в аудиторіях, лабораторіях і бібліотеках набагато більше часу, ніж їхні колеги з вишів, створених до 1992 року. До того ж «новачки» мають тенденцію включати в програми набагато більше семінарів та занять у маленьких групах, тож інтенсивність їх теж виявляється вищою.
Так, згідно з опитуванням, у місті Шеффілді студент-біолог з нового університету Sheffield Hallam (1992 рік заснування, 80 місце в рейтингу-2007) навчається в середньому 28,4 години на тиждень, тоді як у найвідомішому Шеффілдському університеті (1904 рік заснування, 24 місце в рейтингу) – 23,6 години. З іншого боку, ті самі біологи в Університеті Центрального Ланкаширу (72 місце) отримують лише 19,1 години викладання на тиждень. Натомість у Кембриджі ця цифра дорівнює 43,7, а в Оксфорді – 35.
Треба сказати, Оксфорд і Кембридж і тут поза конкуренцією. Навчальне навантаження оксоніанців і кантабріанців вище, ніж в інших вишах, а система тьюторіалів, за якої студенти займаються в групах по три-чотири особи, а то й індивідуально, забезпечує не лише велику кількість, а й високу якість занять.
Такий неймовірний розкид у програмах привів авторів дослідження до закономірного питання: що ж таке ступінь у британському університеті, якщо її отримання вимагає зовсім різних зусиль? Тим більше, що принагідно сплив ще один факт: у деяких вишах присуджується набагато більше ступенів з відзнакою, ніж в інших. Що ж там – студенти здібніші, чи вони навчаються більше? Ні, відповідає неупереджена статистика, ні вступні вимоги, ні навчальне навантаження на це не впливає. А що впливає – одному Богу відомо.
«Професоре, сідай, двійка»
Невже надійність британських ступенів під сумнівом? Звісно, ні, запевняють автори. І все ж виникають питання… Так, питання, які ставлять студентам. А студенти відповідають: ні, не очікували ми такого від своєї альма-матер! Ось у нових університетах 92% семінарів ведуть викладачі, які мають науковий ступінь. А в старих – лише 70%. Навіть Оксфорд і Кембридж, як з'ясовується, перекладають значну частину семінарів і тьюторіалів на аспірантів та докторантів. Особливо з таких предметів як бізнес, інформатика, соціальні науки, - «остепенені» педагоги ведуть по них не більше половини семінарів.
Звісно, може бути, й не так погано, коли сучасні прикладні дисципліни ведуть молоді та завзяті аспіранти-ентузіасти. Та от тільки студентам, а заодно й їхнім батькам, не завжди подобається, коли замість маститих професорів на кафедру піднімаються «хлопчики» та «дівчатка». Особливо коли вони майже повністю замінюють «справжніх» викладачів.
А вищий викладацький склад тим часом щосили займається науковими дослідженнями. Звісно, університетська наука – справа похвальна, але не на шкоду ж викладанню! Та тільки в 2008 році британські виші чекає загальнонаціональна перевірка дослідницької діяльності - Research Assessment Exercise (RAE). І малоймовірно, що напередодні цієї події адміністрація зацікавлена в переключенні професорів з наукових студій на лекції та семінари. Та добре б тільки студії! Набагато гірше, що викладачам доводиться постійно займатися звітністю та іншою «паперовою тяганиною». До студентів чи тут?
Ганьба прогульникам!
Оптимальним навантаженням з предмета, згідно з опитуванням студентів, виявилося 24 години на тиждень: ті, хто вчиться більше і хто вчиться менше, однаково незадоволені, щоправда, з різних причин. Хоча студентів хвилює не стільки кількість занять, скільки їх якість. На питання, куди мають йти додаткові гроші, отримані вишами в результаті підвищення плати за навчання, більшість відповіло: на те, щоб зменшити навчальні групи, вдосконалити бібліотеки та лабораторії. А не на збільшення кількості годин або будівництво нових спортивних споруд у кампусі. Щоправда, про підвищення заробітної плати викладачам вони теж якось не подумали…
Студенти, звісно, не ангели. І, можливо, не на всі теми відповідали щиро. Зокрема, на питання про прогули: якщо вірити відповідям, у британських вишах майже стовідсоткова відвідуваність. Найбільше «сачків» серед тих, хто вивчає інформатику (13%) та бізнес (11%). Менше – серед майбутніх педагогів (2%), чого й слід було очікувати (не годиться вчителю тікати з лекцій). Досить добросовісними виявилися (або здалися) також ті, чия спеціальність пов'язана з медициною: майбутні лікарі, стоматологи, ветеринари, медсестри. І, звісно, юнаки не такі прилежні, як дівчата: за домашніми завданнями та самостійною роботою вони проводять у середньому 12 годин на тиждень, а прогулюють 10% занять. У прекрасної статі ці показники становлять відповідно 12 годин та 7%. А загалом і в цілому міф про «студентів-ледарів» був похитнутий: 93% студиозусів справно ходить до університету.
Що робити і хто винний
На найважливіше питання: наскільки університет відповідає їхнім очікуванням, лише 11% студентів заявили, що все виявилося гірше, ніж вони передбачали. Однак 40% відповіли: «У чомусь гірше, у чомусь краще». Отже, більше половини респондентів хоч трохи, та розчаровані. Як правило, на жаль, саме у викладанні. І кожен п'ятий звинуватив інформаційні проспекти свого університету в наявності недостовірних, таких, що вводять в оману, відомостей.
Стосовно співвідношення «ціна – якість», 16% опитаних відгукнулися про свій навчальний курс як про поганий або дуже поганий. А серед іноземних студентів (не з ЄС) частка незадоволених - 30%. Нагадаємо, що іноземці платять за навчання набагато більше, ніж англійці та студенти з країн Євросоюзу. «І тут треба бити на сполох, - коментують автори дослідження. – Співвідношення ціна/якість можна оптимізувати, знизивши ціну або підвищивши якість. І якщо ми цього не зробимо, то вб'ємо курку, яка несе золоті яйця, якою є для нас іноземні студенти». І справді, іноземці приносять вишам набагато більший прибуток, ніж фінансування за підсумками горезвісного RAE, яке дорівнює всього 7,5% доходів.
Цілком природно, що задоволені результатами дослідження лише представники нових університетів. «Мораль для студентів та їхніх батьків ясна: хочеш отримати хорошу освіту – вступай до нового університету», - каже Майкл Дрисколл, ректор Університету Мідлсекс. Інші авторитети від освіти висловлюються різноголосо. Деякі, наприклад, вважають, що його якість зовсім не залежить від навчального навантаження, а ремствуючі іноземці просто недостатньо адаптувалися до чужої культури та навчальних методів. «Ми не повинні робити з цього дослідження скороспішні висновки про невідповідність ступенів», - попереджає Пол Рамсден, голова Академії вищої освіти, до речі, яка фінансувала опитування. Але, як вважає Уес Стрітінг, віце-президент Національного союзу студентів, якщо найближчим часом в університетах нічого не зміниться, відсоток незадоволених співвідношенням ціна/якість буде «рости, рости і рости». Отже, схоже, британську вищу освіту чекають зміни. На краще…
_