Джастін Трюдо
Почнемо з того, що результати виборів виявилися безпрецедентними. З переважною перевагою перемогла Ліберальна партія Канади, отримавши в парламенті 184 місця з 338, що дає їй абсолютну більшість і можливість сформувати majority government (уряд більшості). Водночас правляча партія консерваторів, яка також мала до виборів majority government, з тріском провалила ці вибори. Таким ось наочним чином переважна більшість населення країни висловила своє ставлення до результатів діяльності уряду Гарпера.
Саме невдоволення діяльністю уряду консерваторів, і те, як керував країною лідер консервативної партії Стівен Гарпер, який обіймав посаду прем'єр-міністра Канади з 2006 року, і стало причиною такої переконливої перемоги лібералів на виборах.
Потрібно відзначити, що ліберали в останнє десятиліття переживали далеко не найкращі часи. Колись могутня партія після внутрішньої кризи середини нульових років скотилася на третє місце, і на початку виборчої кампанії шанси на перемогу в неї були досить примарні. А вже про те, що ліберали зможуть набрати абсолютну більшість голосів, ніхто навіть не мріяв. Тим не менш, це сталося.
Зараз багато пишуть про те, що їхнє повернення у велику політику, причому з таким тріумфом, у канадській історії не має аналогів. Багато в чому успіх лібералів пов'язують з тим, що у 2013 році партію очолив молодий яскравий політик Джастін Трюдо, син легендарного прем'єр-міністра П'єра Трюдо, якого вважають творцем моделі сучасної Канади.
Частково це так. Однак справедливості заради потрібно відзначити, що голосували все ж не стільки за лібералів, скільки проти Гарпера. Лейтмотив «хто завгодно, тільки не Гарпер» був основним настроєм минулої виборчої кампанії, тому за лібералів голосували зі стратегічних міркувань усі, хто був зацікавлений у відстороненні консерваторів від влади. Причому навіть не стільки консерваторів, скільки особисто Гарпера та його найближчого оточення.
Чим же не припав до душі канадцям Стівен Гарпер, і чим він викликав таку реакцію відторгнення?
Почнемо з того, що з самого початку свого правління у 2006 році Гарпер заявив про амбітні плани переформатувати Канаду, залишити після себе іншу країну. Однак та Канада, яку взявся будувати Гарпер, і ті методи, якими він домагався свого, виявилися зовсім непривабливими. Якщо говорити про аналогії, то вектор десятиліття «епохи Гарпера» лежав у тому ж напрямку, в якому змінювалася Америка за Джорджа Буша та Росія за Путіна.
Фактично при Гарпері почалася узурпація влади урядом, посилення у правовій сфері, підвищення рівня зарегульованості економіки. У пресі пішли звинувачення Гарпера та його оточення в побудові поліцейської держави, непрозорості прийняття рішень, завданні шкоди іміджу Канади на міжнародній арені, у низькій етиці ведення справ. Сюди ж варто віднести серйозні прорахунки в економіці, коли ставка була зроблена на перетворення Канади на енергетичну наддержаву на шкоду розвитку виробничої сфери.
В результаті протягом усього часу правління Гарпера спостерігався високий рівень безробіття, промисловість йшла з Канади за кордон, середній клас вимивався. Коли ж ціни на енергоресурси почали знижуватися, що було загалом передбачувано, канадський долар почав швидко втрачати свою вартість, що призвело до зниження рівня життя канадців.
Така важлива для Канади сфера, як імміграція, також опинилася в глибокій кризі через абсолютно нерозумну політику консерваторів. Дії уряду в цій сфері регулярно викликали скандали та невдоволення. Апофеозом їхньої діяльності на цьому поприщі стало прийняття закону Bill C-24, який фактично поділив громадян Канади на перший і другий сорт.
У зовнішній політиці Гарпер обрав для себе роль яструба, з правом виступати в ролі ментора, що повчає інші країни, як потрібно жити. В результаті образ Канади як країни-миротворця, що виступає в якості неупередженого арбітра та посередника при вирішенні складних ситуацій у світі, виявився повністю девальвованим.
Тому, якщо говорити про амбіції Гарпера залишити після себе іншу країну, то він певною мірою досяг успіху. Інша річ, що в такій Канаді не хоче жити більшість громадян цієї країни, про що вони гранично ясно дали зрозуміти Гарперу та його оточенню на минулих виборах. Тому саме те, що «епоха Гарпера» закінчилася, і є головним підсумком перемоги лібералів.
Основне питання тепер: а чого чекати тепер від нового уряду?
Не вдаючись у тонкощі передвиборчих обіцянок лібералів (ми ж пам'ятаємо, що найбільше брешуть після полювання, після риболовлі та під час виборів), можна як мінімум впевнено говорити про те, що новий прем'єр-міністр Канади Джастін Трюдо почне викорінювати спадщину Гарпера та його команди.
По-перше, тому що від нього цього чекають. Як розумний і досвідчений політик Джастін Трюдо прекрасно розуміє, що якщо він цього не робитиме, то наступні вибори виграє вже інша партія. Ті ж консерватори, наприклад. Сьогоднішню перемогу він отримав у кредит, який ще потрібно відпрацювати.
По-друге, Трюдо – це антагоніст Гарпера з багатьох питань. Крім того, є стійке відчуття, що неприязнь між Трюдо і Гарпером існує на особистому рівні, що робить знищення створених Гарпером конструкцій особистою вендетою Трюдо.
Річ у тім, що Гарпера та його команду небезпідставно звинувачували в неетичних методах ведення справ. Передвиборча кампанія не стала винятком. Консерватори побудували свою агітацію в основному на обливанні брудом Трюдо як особистості, чим переступили певну межу. Це їм ніяк не допомогло, скоріше, зіграло проти них, і водночас дало Трюдо моральне право не надто церемонитися зі спадщиною, що дісталася.
Нарешті, Джастін Трюдо – це продовжувач справ і традицій свого батька П'єра Трюдо, який зробив як ніхто інший багато для лібералізації пуританського канадського суспільства. До речі, саме йому належить знаменита фраза «державі нічого робити в спальнях своїх громадян».
Тож можна як мінімум припустити, що Джастін Трюдо зміцнюватиме демократичні інститути та відмовиться від політики побудови поліцейської держави. Принаймні, можна забути харперівську риторику «tough on crime», «tough on fraud» тощо, яка насправді нічого, окрім додаткових проблем і витрат, країні не приносила.
Це ж має торкнутися і питань імміграції – закручені при Гарпері гайки явно будуть терміново відпускати.
В економіці потрібно чекати переключення уваги з енергетичних та ресурсних галузей на виробничий сектор, оскільки для лібералів він завжди був пріоритетним. Це визначається як програмою партії, так і тим, хто з великих бізнесів підтримує ту чи іншу партію.
Консерватори в основному популярні в ресурсних провінціях, таких як Альберта та Саскачеван, а також серед жителів сільськогосподарської глибинки. Зокрема, основні функціонери консервативної партії, Стівен Гарпер і Джейсон Кенні, є вихідцями з Альберти, маючи тісні зв'язки з нафтогазовими та сировинними компаніями. Багато в чому саме тому Гарпер хотів зробити з Канади енергетичну наддержаву, якими б утопічними не були ці плани.
У той же час ліберали мають основну підтримку в двох головних промислових центрах Канади – Онтаріо та Квебеку, які є також найгустонаселенішими провінціями країни. Все це дозволяє припустити, що виробнича сфера отримає пріоритетну увагу.
Тобто в першу чергу від перемоги лібералів виграють ті, хто за них і голосував – атлантичні провінції, а також провінції Квебек та Онтаріо. Західні провінції, в першу чергу Альберта та Саскачеван, очікують не найкращі часи.
З великою часткою впевненості можна говорити про те, що в галузі зовнішньої політики Канада повертатиметься до ролі миротворця, дистанціюючись від відкритої безумовної підтримки якоїсь однієї країни на шкоду своєму становищу арбітра у суперечках. Тут після демаршів Гарпера чекає, звісно, велика робота. Але в будь-якому випадку відновлювати становище, яке Канада мала «до Гарпера», необхідно, – подітися особливо нікуди.
Нарешті, стосовно Торонто – що дає перемога ліберальної партії нам? Як мінімум, закінчується протистояння між федеральним урядом Гарпера та ліберальним урядом Онтаріо, яке тривало все минуле десятиліття. У місцевій пресі відкрито писали про те, що Гарпер веде війну з нашою провінцією.
Тепер цьому прийшов кінець. Багато в чому перемога лібералів сталася завдяки провінції Онтаріо, і Трюдо про це говорить відкрито. Тому тепер потрібно чекати плідної співпраці між провінційним та федеральним урядом.
Так що в Канаді настає час великих змін, причому змін на краще. «Епоха Гарпера» закінчилася.