Якась дрібна датська газета опублікувала дванадцять дуже добродушних карикатур на пророка Мухаммеда. І ось уже натовпи мусульман біснуються на вулицях по всьому Близькому та Далекому Сходу – в Єгипті, Лівії, Лівані, Сирії, Палестині, Пакистані, Таїланді та Індонезії розгромлюють посольства європейських держав і палять їхні прапори. Більше за всіх відзначилися палестинці та афганці. Перші розгромили і спалили датське посольство, напали на представництво ЄС і пообіцяли після закінчення 48 годин почати тотальний відстріл громадян Данії, Франції та Норвегії. В Афганістані пішли далі – там обіцяли 100 кг золота за вбитого автора карикатур і по 5 кг за голову громадянина Данії, Франції та Норвегії. Треба сказати, що за виглядом європейця важко визначити, з якої він країни, тож можна припустити, що спочатку всіх «схожих» уб'ють, а вже потім розбиратимуться, чи покладається винагорода.
Як таке могло статися? Чим усе це обернеться? На ці запитання є різні відповіді. Для мусульманського світу – одні. Для Європи – інші.
Умма в дії
Почнемо з відповіді для мусульман. Усе закрутилося з того, що після опублікування карикатур ісламська спільнота Данії звернулася до редакції газети Jyllands-Posten з вимогою принести вибачення ображеним мусульманам. Судячи з усього, реакцією на своє звернення датські мусульмани залишилися незадоволені. Тому вони звернулися по допомогу до послів ряду ісламських країн. Ті, своєю чергою, звернулися з листом-скаргою та проханням про зустріч до датського прем'єр-міністра. Андерс Фог Расмуссен висловив послам своє розуміння, однак нагадав, що Данія – європейська країна, в якій преса користується свободою слова і вільна друкувати які завгодно карикатури, і від зустрічі відмовився.
Тоді ображені посли та мусульманська спільнота Данії вирішили шукати правду в іншому місці. Група датських імамів здійснила тур близькосхідними та деякими іншими ісламськими країнами, де зустрілася з місцевими політиками та релігійними діячами. Імами показали їм карикатури, приправивши їх розповідями про те, як погано ставляться до мусульман у Європі. Щоправда, з собою ці ходоки прихопили не лише опубліковані дванадцять карикатур, а й ще кілька – невідомого походження та значно радикальнішого змісту. Кажуть, що найм'якша з цих невідомих карикатур зображала пророка Мухаммеда з обличчям свині, решта ж і зовсім мали характер практично порнографічний. Схоже, що саме ці малюнки справили на місцевих імамів особливо сильне враження. Підсумок – ображені імами закликали правовірних мусульман стерти з лиця землі цю безбожну Європу.
Очевидно, що ті, хто руйнував європейські посольства, самі не лише не бачили цих творів, а й погано уявляють, що таке Данія і де вона знаходиться. Але за їхніми обличчями видно, що хтось їх добре підготував. Особливе здивування викликають ісламські заворушення, що пройшли в Туреччині, яка вже однією ногою стоїть у Євросоюзі. Пристрасті там настільки розпалилися, що прямо після служби в місті Трабзон був убитий італійський католицький священик.
Ісламізація східної влади
Аналітики сходяться на тому, що нинішні погроми свідчать про дві тенденції. Перша – у нинішньому ісламському світі стрімко наростають антизахідні настрої. «Поява карикатур – це не причина, а лише привід для вираження того антизахідного гніву, який накопичився за останні роки всередині народних мас ісламських країн. Західне сприйняття ісламу як явища, тотожного тероризму, до глибини душі обурює простих мусульман. Для простих людей немає великої різниці між Європою, яка була противницею війни в Іраку, та Америкою, яка цю країну окупувала. Для них це єдина ворожа ісламському світу сила, яка називається Заходом», – сказав «Експерту» колишній міністр закордонних справ Йорданії Абу Джабар.
Схожу точку зору висловлює і директор відділу Близького Сходу Economist Intelligence Unit (EIU) Девід Баттер: «На Близькому Сході традиційна неприязнь до США – через їхню підтримку Ізраїлю. Але й ставлення до Європи далеко не таке позитивне, як багатьом європейцям хотілося б вірити. У мусульманських країнах Близького Сходу та Північної Африки на Європу дивляться крізь призму історичного конфлікту, що почався ще за часів хрестових походів. Там пам'ятають, що ще півстоліття тому і Марокко, і Сирія, і Кувейт були європейськими колоніями. Особливо добре про це пам'ятають ті, хто дотримується радикального ісламу. Ці люди вважають, що конфлікт між Європою та мусульманським світом, який почався ще в VII столітті в Іспанії, триває досі. Вони вважають, що атака проти світу ісламу ніколи не припинялася».
Друга тенденція – внутрішня: у мусульманських країнах іде процес ісламізації влади. З одного боку, багато політиків використовують зростання радикальних настроїв у суспільстві для того, щоб повалити світські режими. З іншого – ті, хто опинився при владі в окремих країнах, ісламісти прагнуть максимально зміцнити свої позиції, радикалізувавши та консолідувавши навколо себе суспільство.
Зусилля Заходу з демократизації ісламського світу не минули даремно – сьогодні практично в усіх мусульманських країнах найактивнішою політичною силою є ісламісти. Помірковані уряди поки що примудряються стримувати їхній натиск. Так, президент Єгипту Хосні Мубарак досі чинить опір легалізації ісламістського руху «Братів мусульман», незважаючи на те, що представники цього руху отримали 20% голосів на парламентських виборах. «Уряди країн, у яких відбуваються заворушення, досі досить дружньо налаштовані стосовно Європи. Для багатьох із них бурхливий натовп на вулиці – це теж велика проблема. Але так чи інакше, вони змушені прислухатися до волі свого народу», – говорить Абу Джабар.
Скандал із карикатурами сприяє внутрішньому посиленню ісламістів. Показово, що в більшості країн, куди датські імами приїхали з карикатурами, вони звернулися по допомогу до опозиційно налаштованих еліт, тих, які на хвилі ісламізму готуються прийти на зміну елітам, відносно дружнім до Заходу. Тому антиєвропейські виступи в ісламських країнах – явище, орієнтоване не стільки на зовнішню політику, скільки на внутрішню.
Максимально наочно це можна простежити на прикладі країн, де ісламісти вже при владі, – у Палестині та Ірані. У Палестині на нещодавніх виборах перемогла угруповання «Хамас». Іран навіть цікавіший: там Махмуд Ахмадінежад, популіст ісламістського штибу, при владі з літа 2005 року.
У момент приходу Ахмадінежада до влади його популярність була досить обмеженою. Освічена частина населення Ірану в масі своїй проігнорувала вибори, тож президента обрав простий народ із низів і глибинки, а його вирізняє найревніше ставлення до ісламу. Але сьогодні Ахмадінежад користується вже підтримкою більшості. Йому вдалося цього досягти, граючи на патріотичних і релігійних почуттях своїх громадян. Публічне відновлення ядерної програми, з якої Ахмадінежад зробив ціле шоу, дозволило йому консолідувати суспільство. Новий президент відновив ставлення до Заходу як до єдиної ворожої Ірану сили. Сьогодні іранський президент проводить свої запальні виступи по всій країні, що активізує антизахідні настрої в суспільстві.
«Конфлікт через карикатури на руку Ірану. Він дає Тегерану певне виправдання в очах мусульман, зокрема арабських сусідів. Тепер Іран може сказати: Європа ображає почуття мусульман, бо відчуває свою безкарність. Якби в мусульман була ядерна зброя, європейці не поводилися б так стосовно ісламського світу. В очах багатьох мусульман це легітимізує іранську ядерну програму», – вважає Девід Баттер із EIU.
Танці під чужу дудку
А тепер – відповіді для Європи. Масові антиєвропейські демонстрації, що пройшли в мусульманських країнах, в Європі викликали глибоке здивування. Адже саме Європа сьогодні вважається основною захисницею інтересів мусульман. ЄС не лише завжди проводив дружню політику щодо близькосхідних країн, включаючи Палестину, але й дав притулок численним мусульманським громадам. В останні роки багато політологів і культурологів навіть заговорили про повзучу ісламізацію Європи. Про те, що християни нібито пасують перед ісламською пасіонарністю. Коли мусульман у Європі стало багато, вони перестали інтегруватися й асимілюватися. Політкоректність по-європейськи призвела до того, що мусульмани з різних країн не лише почувалися в ЄС як удома, але й спробували диктувати свої правила тому суспільству, у яке вони переселилися.
Європейська повага до свободи самовираження та панічний страх перед будь-якими проявами насильства при вирішенні міжетнічних і міжрелігійних конфліктів призвели до того, що над Європою справді нависла серйозна загроза ісламізації. Європейські уряди, зацікавлені в продовженні імміграції з близькосхідних країн і побоюючись заворушень у суспільстві, крок за кроком віддавали без бою завоювання секулярного суспільства. Численні мусульманські громади існували як держави в державі. У них почали виникати власні загальноосвітні та релігійні школи, де викладання велося рідною мовою і які були абсолютно не підзвітні європейським урядам, зате мали тісні зв'язки з релігійними лідерами тих країн, звідки прибули переселенці. Імами в мечетях були абсолютно вільні у своїх проповідях, і деякі з них закликали парафіян приєднатися до джихаду проти Заходу. По суті, всі ці громади були досить ефективними елементами, через які ісламські близькосхідні еліти впливали на внутрішньополітичне життя Європи.
Якби історія з карикатурами сталася двома роками раніше – реакція європейців, найімовірніше, була б зовсім іншою. Для початку їх взагалі навряд чи опублікували б, а якби й опублікували, то всіляко вибачалися б перед обуреними мусульманами. Зараз усе інакше – процес повзучої ісламізації Європи зайшов надто далеко.
Прокинулися
Із летаргійного сну європейську громадськість вивели теракти в Мадриді та Лондоні. Під час розслідування цих інцидентів з'ясувалося, що під боком у влади діють терористичні угруповання та радикальні ісламські рухи, які розробляють план зі знищення Європи, що прихистила їх. І в багатьох європейських країнах занепокоїлися тим, хто саме проповідує в місцевих мечетях. Виявилося, що більшість імамів – іноземці, проповідують вони неєвропейськими мовами (арабською, турецькою, малайською, урду, бенгалі тощо) і жодним чином не контролюються ні державою, ні мусульманськими організаціями. Здебільшого європейські імами проповідували досить поміркований і толерантний іслам, але були й ті, хто виступав із радикальними закликами та виправдовував тероризм.
Європа взялася за справу. Але тут схаменулися й помірковані європейські мусульмани. Так, у Британії вже через чотири місяці після лондонських терактів було створено Національний форум проти екстремізму та ісламофобії. До нього увійшли помірковані імами, більшість із них народилися й виросли в Британії. Ініціативу поміркованих мусульман підтримала влада – британське Міністерство внутрішніх справ виділило форуму $8 млн. Ці кошти пішли на організацію поїздок відомих британських імамів мечетями країни, де вони виступали з проповідями толерантності та важливості дотримання прав людини і законів країни. Національний форум також планує розробити рекомендації щодо добросовісного ведення проповідей у мечетях. Нарешті, імамів закликали вести проповіді лише англійською. Схожі процеси співпраці тривали й в інших європейських країнах.
Але паралельно з цим європейські країни почали перекривати доступ новим мусульманським мігрантам до Європи та посилили своє імміграційне законодавство. Однією з перших стала саме Данія, яка ще у 2002 році запровадила заборону на шлюби з іноземцями – не громадянами країн ЄС, які не досягли 25-річного віку. Таким чином, данський уряд вирішив зупинити прогресуючу імміграцію. Річ у тім, що більшість молодих чоловіків з ісламських країн, які проживають у Данії, заручені з громадянками з їхньої історичної батьківщини (з молодою нареченою до Данії перебиралася вся її численна родина). Природно, що мусульманські громади Данії активно протестували, але марно. Данія – далеко не єдиний приклад посилення міграційного законодавства в країнах Євросоюзу.
Ісламізація Європи скасовується
Схоже, що одна з основних причин галасу навколо карикатур – невдоволення ісламського світу втратою впливу на внутрішньоєвропейське життя. В ісламському світі зрозуміли, що мусульманські громади, які виникли та діють у Європі, тамтешня влада хоче відгородити від прямого впливу зі Сходу.
«Арабські режими завжди намагалися тримати іммігрантів у Європі на становищі діаспор, які можна мобілізувати на захист своїх національних інтересів. Так, країни Магрибу розглядають представників другого покоління, народжених у Франції, як посередників у суперечках з питань ісламу. Ці країни наполегливо намагаються контролювати вибори до Французької ради у справах мусульманського культу. Каїрський університет Аль-Азхар претендує на монополію у підготовці імамів та виданні фетв, відкидаючи, наприклад, Європейську раду фетв, що базується в Лондоні, яка просуває ідею вироблення особливих правових норм для європейського ісламу. Одним словом, ісламські держави та організації відверто роблять усе, щоб утримати мусульман Європи на орбіті Сходу», – написав нещодавно французький політолог Олів'є Руа.
Що стосується самих європейських мусульман, то вони здебільшого позитивно сприймають процес звільнення від впливу з батьківщини. Показово, що всередині самого ЄС переважна більшість ісламського населення поставилася до карикатурного скандалу абсолютно спокійно. Демонстрації проводили лише прихильники радикальних течій – саме ті, хто є запеклим противником відокремлення від східних центрів впливу. Так, на початку лютого в Лондоні відбулася демонстрація біля данського посольства, організована радикальною організацією «Хізб-ут-Тахрір». Маніфестанти прийшли з плакатами «Убити тих, хто ображає іслам», «Європо, твоє 11 вересня скоро настане», «Європа – ракова пухлина, іслам – шлях до спасіння» та «Свободо, вирушай до пекла».
«Величезна кількість мусульман, які живуть у Європі, була обурена тим, якої форми набули протести як у мусульманських країнах, так і в Європі. Підпал посольств у Дамаску та Бейруті жодним чином не є адекватною відповіддю на появу карикатур – це приклад надмірної та насильницької реакції, яка лише веде до погіршення відносин між мусульманами та Європою. Так само ми були обурені тими гаслами, які звучали на демонстраціях у Лондоні. Так, мусульманам можуть не подобатися сатиричні зображення пророка – це цілком зрозуміло. Але публікація таких карикатур є законною в Данії, і цей закон слід поважати. Мусульмани не повинні виходити на вулиці міст і вимагати вбивства людей, які намалювали карикатури. Тому що заклики до насильства – це порушення закону. Поліція повинна припиняти подібні витівки радикалів», – сказав голова Мусульманського комітету з громадських відносин (MPRC) Великобританії Ашгар Бухарі.
На його думку, проблема в тому, що саме радикальні угруповання є найпомітнішими в подібних кризах. Голос поміркованих ісламських груп уже не чути, що й вело до ескалації карикатурного конфлікту. Потрібно розуміти, що радикали представляють думку лише дуже невеликої кількості мусульман. «Серед британських та європейських мусульман більшість дотримується поміркованого ісламу та поділяє європейські цінності й свободи. Ми сподіваємося, що влада вживе відповідних заходів і почне розслідування проти радикалів, чиї гасла вбивають клин у відносини між європейцями та мусульманами як у самій Європі, так і на Близькому Сході», – говорить Ашгар Бухарі.
Пора діставати батіг
Вселяє оптимізм і реакція європейців на «карикатурні погроми». Наприклад, ціла низка європейських видань провела кампанію з передруку злощасних карикатур. Важливо розуміти, що європейські журналісти діяли так не лише з солідарності з колегами та на захист свободи слова. Таким чином багато хто з них висловив те роздратування, яке накопичилося в них за роки повзучої ісламізації Європи. До речі, прихований електорат Ле Пена, про який соціологи говорять уже не один рік, – феномен із того ж ряду. Політкоректні європейці не можуть відкрито голосувати за ультрарадикальні націоналістичні рухи, які виступають у тому числі проти ісламізації суспільства, однак кількість таємно співчуваючих з кожним роком зростала. Інцидент із карикатурами дав проявитися приховуваним дотепер почуттям.
Європейська громадська думка теж на боці журналістів, а не на боці «ображених мусульман». За опитуваннями, проведеними в європейських країнах, більшість – за свободу слова. Так, у Данії 58% опитаних відповіли, що публікація карикатур була «правильним рішенням». Там, де ЗМІ остерігаються передруковувати карикатури, цим займаються звичайні громадяни у своїх інтернет-щоденниках – в online-блогах жителів країн ЄС злощасні карикатури були відтворені десятки тисяч разів.
Європа обирає деісламізацію. Цей шлях не обіцяє бути легким. «Європі доведеться змінити політику. Виявилося, що зі сторони Європу бачать набагато одноріднішою, ніж це здається нам самим зсередини. Наша м'яка зовнішня політика, в якій ми воліли використовувати не батіг, а пряник, більше не працює. Європейським країнам доведеться замислитися над тим, що робити далі, коли європейський пряник більше нікому не потрібен», – сказав директор європейських програм британського Королівського інституту міжнародних відносин Річард Вітмен. Європейці, на відміну від американців, погано справляються з кризами, особливо зовнішніми. Європейці добре вміють ґрунтовно реалізовувати довгострокові проєкти. Тож швидких відповідей не буде.