Це зараз 28-річний Великий – лідер збірної Німеччини з гандболу та свого клубу «Кронау-Острінген», однак починалася його кар'єра в невеликому місті Бровари, що під Києвом. Доля сама визначила майбутнє Олега. Гандбол став єдиним видом спорту в його житті, нічим іншим майбутній бомбардир екстра-класу ніколи не займався.
«Коли я навчався у другому класі, - розповідає Олег, – до нас на урок прийшов тренер і запросив усіх охочих до секції з ручного м'яча. Пам'ятаю, на першому тренуванні було понад 50 дітей, але багато хто майже одразу відсіявся. Кому стало не цікаво, хто захворів, хто перейшов до іншої секції. Мені гандбол сподобався з першого тренування, хоча спочатку я сприймав його лише як розвагу. Потім стало цікаво брати участь у дитячих змаганнях – з кожним роком захоплювався все більше. Напевно, тому й залишився в цьому виді спорту, хоча всі мої однокласники кинули тренування – до спортінтернату потрапили лише четверо, а далі пішов тільки я один. І це з півсотні осіб!»
Потім були виступи на дорослому рівні – за столичний СКІФ, після цього талановитого юнака запросив до свого колективу відомий український спеціаліст Леонід Орнштейн. І саме в броварському «Світлотехніку» зірка Великого засяяла – принаймні, на українському рівні.
Незважаючи на молодість, цього спортсмена запримітили спеціалісти, про нього пишуть журналісти як про одного з найсильніших гандболістів нашого першості. Олег Великий зарекомендував себе з найкращого боку і в своєму клубі, і в національній збірній країни. У молодіжній команді України він також не загубився. Більше того – став її лідером.
«Моїм завданням у «молодіжці» було вести за собою хлопців. Про це мені говорили тренери, та й сам я розумів, що можу суттєво допомогти команді. Адже в мене досвіду більше: я вже виступав за національну збірну, та й у клубі завжди виходив у стартовій сімці».
Задоволені Великим і тренери. «По Олегу одразу видно, що він дуже талановитий, обдарований спортсмен, - говорить про свого підопічного Леонід Орнштейн. – Працювати з ним було не складно, однак я чудово розумів, що хлопцеві потрібно рости, тому не дуже опирався, коли він вирішив покинути Бровари».
Звісно, Олегу хотілося одразу поїхати до сильніших західноєвропейських чемпіонатів, однак він зробив правильний тактичний хід – набиратися досвіду залишився на батьківщині, перейшовши до складу чемпіонів України. Запорізький ЗТР зустрів новачка без недовіри, і Олег став у колективі своїм.
Саме ті роки – середину дев'яностих – Олег зараз згадує як найкращі в українській кар'єрі: «Тоді я виступав за збірну та за запорізький клуб, і це дійсно був хороший час, який збігся з найвищими результатами національної команди. І я сподіваюся, що в майбутньому «синьо-жовті» зможуть їх покращити.
Зараз же, коли зустрічаємося з хлопцями з колишнього складу, часто згадуємо той період – дійсно, для всіх нас він був дуже успішним. Тоді до нас з великим розумінням ставилися і в федерації гандболу, і в держкомітеті. Навіть епізоди, може, зовсім не смішні, ми зараз згадуємо з гумором. Порівнюємо тодішні звершення з нинішніми досягненнями.
У Запоріжжі мені дуже подобалося – умови були найкращими в країні, та й публіка там зовсім особлива. Пам'ятаю, тільки в Запоріжжі на мене реагували так само, як зараз у Німеччині – багато хто впізнавав, підходили, віталися. Люди знали кожного гравця ЗТР, збірної, місто жило гандболом. Я давно не був у Запоріжжі, тому не знаю, як справи там зараз, але, сподіваюся, гандбол залишився в фаворі. А яка атмосфера панувала в залі - просто не передати! Нам завжди була забезпечена потужна підтримка вболівальників».
Незважаючи на це, незабаром відбувся найгучніший трансфер в історії українського гандболу – за рекордну суму Олега Великого із Запоріжжя перекупив німецький суперклуб «Тусем» з Ессена. І поїхало-поїхало…
«Запорізька команда була для мене третьою в українському відрізку кар'єри, і я можу порівнювати. ЗТР – це високий рівень у всьому: як у тренуваннях і загалом у підготовці до змагань, так і в побутовому плані. Загалом, все на порядок вище, ніж в інших вітчизняних клубах. Але з «Тусемом», звісно, не порівняти – там і фінансова база потужніша, і умови, і підготовка. У цих компонентах уже німецький клуб має перевагу».
Ще більш значною виявилася різниця в чемпіонатах України та Німеччини: «Особливість полягає в тому, що в Україні складних матчів не так багато, і між ними досить великий проміжок часу. Так, були дійсно тури, коли потрібно обов'язково грати на повну силу і перемагати. Але такий тур траплявся один раз на два місяці, а решту часу були не те щоб прохідні, але легші ігри.
У чемпіонаті Німеччини можна грати протягом місяця по два матчі на тиждень, і передбачити зі стовідсотковою впевненістю результат таких поєдинків неможливо. Причому, де проходить гра – вдома чи на виїзді, - ролі не грає. Складність саме в такому життєвому ритмі. Не можна вільно зітхнути – настільки велика напруга. Це мене здивувало, хоча я до цього і готувався, все ж не очікував, що буде так важко».
Виникали мовні проблеми, але Великий і їх успішно подолав. «Зараз можу похвалитися тим, що знаю німецьку на нормальному рівні, можу спілкуватися, читати газети та літературу. Звісно, мене ще не можна назвати німцем, адже говорю з акцентом, але пояснитися можу в будь-якій ситуації. А спочатку, звісно, доводилося досить складно.
Тепер життя в Німеччині налагодилося – у цьому мені дуже допомогла дружина Катерина та мій синочок Микита. Йому майже три роки, і вони ходять на всі мої ігри. Микита проявляє чималий інтерес до гандболу. Він із задоволенням грає, вдома зберігає величезну кількість м'ячів і постійно просить: «Тату, пограй». А на всіх матчах сидить і дуже уважно стежить за тим, що відбувається на майданчику, можливо, він ще не все розуміє, але його це дуже цікавить.
Пам'ятаю, спочатку сильно хотілося додому, а тепер уже звик, освоївся. Зараз у мене подвійне відчуття – і на батьківщину тягне, і до Німеччини. Адже більше часу я проводжу там. Побут у Німеччині більш звичний, але за будь-якої можливості я обов'язково їжджу в Україну».
Найскладнішим для Олега в той період стало рішення про прийняття німецького громадянства. «На цей крок я зважився, керуючись виключно спортивними причинами. Я досі не хочу назавжди переїжджати за кордон. Просто зі збірною Німеччини більше шансів чогось досягти в гандболі. У мене була можливість взяти участь в Олімпійських іграх в Афінах, просто не вистачило якогось місяця, щоб виступати за збірну Німеччини. В Україні на це навіть сподіватися не варто. Звичайно, не всі сприйняли таке рішення з розумінням, але на даний момент мої друзі та родичі мене підтримують. З часом все стало на свої місця.
Загалом я вважаю так: поки моя кар'єра перебуває в стадії розвитку, шанс, що з'являється, потрібно використовувати. На майбутнє загадувати не буду, життя покаже».
А життя показало наступне. Після Ігор національна команда Німеччини серйозно оновилася – її покинули ветерани, а їм на зміну прийшла перспективна молодь. І лідером у колективі став… Олег Великий.
Після чемпіонату Європи в Тунісі німецькі та міжнародні ЗМІ писали про значний потенціал бундестіма. Задоволені Олегом і керівництво національної команди. Боси вирішили не гнатися за результатом, а планомірно готуватися до Олімпіади в Пекіні, де має відмінні шанси виступити і Олег Великий. Головне – щоб травми не заважали.
Зараз броварчанин саме проходить період відновлення у своєму новому клубі. «Тусем» розвалився рік тому, - розповів гандболіст. – Після цього я перейшов у команду «Кронау-Острінген». На перших порах довелося виступати у другій бундеслізі. Але в минулому сезоні нам вдалося підвищитися в класі.
У нас молода команда, сильні спонсори, які ставлять перед колективом високі цілі. У цій команді я почуваюся чудово, без хибної скромності скажу, що став одним із її лідерів. Але взимку я отримав травму, і досі відновлююся. Травма виявилася досить серйозною, і на лікування, на думку лікарів, піде не менше півроку. Сподіваюся, що до старту наступного сезону буду готовий».
Олегу постійно надходять пропозиції – як з інших німецьких клубів, так і з іспанських, але Великий їх відхиляє. «Мене абсолютно все влаштовує у цій команді, і немає бажання щось змінювати. В Іспанії теж досить сильна ліга, цікавий, відмінний від німецького гандбол. Але це інша країна, інший менталітет. Доведеться все починати спочатку. Я просто не бачу сенсу щось змінювати. Поки в мене все добре».