Афіша фестивалю «Французька весна» в Україні
Шістнадцятий сезон фестивалю, який триває до кінця квітня, об'єднав українських та французьких діячів мистецтва, які у квітні проводили концерти, архітектурні прогулянки, декорували вітрини магазинів та створювали нові стріт-арт об'єкти. Про те, як на проведення фестивалю вплинули президентські вибори та де в Україні шукати «маленький Париж», в інтерв'ю RFI розповіла директор Французького інституту в Україні Наталі Берас.
– Перш ніж говорити про «Французьку весну», не можу не запитати вас про собор Паризької Богоматері. Незабаром після пожежі президент Франції Еммануель Макрон пообіцяв зібрати найкращих архітекторів для його відновлення. В Україні, як ви вже, мабуть, знаєте, сотні зруйнованих та занедбаних пам'яток архітектури. Чому французів – як політиків, так і пересічних громадян – культурна спадщина об'єднує, а українців – ні?
– Пожежа в соборі Паризької Богоматері та реакція на неї у Франції та світі доводить, що історична пам'ятка – це не просто архітектурна споруда чи арт-об'єкт, це прояв самобутності країни, її ідентичності. Собор Паризької Богоматері – це ідентичність Парижа та всіх французів. Це також світова культурна спадщина. Ми бачили, як на цю подію відреагували в усьому світі, як іноземні держави, зокрема й Україна, запропонували свою допомогу у відновленні собору.
Відповідаючи на ваше запитання, можу сказати, що шедеври монументального мистецтва можуть бути ключовими елементами національної ідентичності. Саме тому президент Франції одразу заявив про свій намір відновити Нотр-Дам. Адже це не просто собор, не просто пам'ятка, це частково душа французів. Якщо в Україні є такі історичні пам'ятки, з таким же символічним значенням, можливо, реакція і політиків, і пересічних українців була б такою ж, як і у Франції.
– «Французька весна» проходить у розпал президентських виборів в Україні. Як це впливає на проведення фестивалю?
– Загалом те, що ми робимо у сфері мистецтва, з політикою не перетинається. Що б не відбувалося, у нас є своя програма, яка є плодом співпраці України та Франції. Мер одного з українських міст, де я цього року відкривала «Французьку весну», поділився зі мною цікавим міркуванням. Він сказав, що в Україні завжди можна розраховувати на фестиваль «Французька весна», який організовують посольство Франції та Французький інститут. Адже навіть у неспокійні періоди історії – наприклад, під час Майдану – в Україні завжди проходила «Французька весна».
– Фестиваль триватиме до 30 квітня. Які його попередні результати та основні успіхи на сьогоднішній момент?
– По-перше, це повні зали. По-друге, цього року ми поїхали в регіони, де «Французька весна» раніше не проводилася. Це, наприклад, Чернівці. Також ми вперше організували кінопокази в Миколаєві, Тернополі та Вінниці. У цьому випадку до нас зверталися мерії або культурні установи. Вони надсилали заявки на участь, ми їх розглядали та приймали рішення. Цього року до програми ми також включили нові напрямки, сфери мистецтва, які раніше на «Французькій весні» представлені не були. У попередніх сезонах фестивалю ми фокусувалися на музиці. Цього року музичних подій також багато – це і класика, джаз, сучасна музика.
Серед нових областей мистецтва, представлених у програмі фестивалю, можу виділити дизайн. Французька декораторка Ізабель Даерон разом з українською художницею Дар'єю Альошкіною створили нові вітрини для магазину «Всі свої» на Хрещатику. Цей проект був реалізований у рамках «Французької весни». Ми також включили до програми фестивалю стріт-арт. У Львові французький стріт-художник Marko93 створить величезне графіті, а художник GoddoG розписує стіни однієї з київських шкіл.
– «Французька весна» – це фестиваль співпраці українських та французьких діячів мистецтва. Відкриття фестивалю на Софійській площі в Києві завжди привертає багато уваги. Минулого року підготовкою вистави «Повітря» займався Влад Троїцький та французька команда, цього року на Софійській площі представили виставу французької трупи Transe Express. Чому цього разу ви відмовилися від копродукції?
– Копродукція «Повітря» 2018 року, про яку ви згадали, а також вистава «Я – мрія» 2015-го потребують серйозної роботи та підготовки. Враховуючи ту кількість людей, яка у нас є, ми не можемо робити такі проекти щороку. Ми вважаємо за краще готувати такі копродукції кожні два-три роки, робити це якісно та створювати свого роду витвори мистецтва. Тому в решту часу на відкритті фестивалю ми показуємо французькі вистави. Не буду розкривати всі карти, але скажу, що ми плануємо франко-українську копродукцію до 2021 року.
– У Львові та Одесі в рамках фестивалю ви організували французькі архітектурні прогулянки. Присутність Франції в цих містах так помітна? Їхня архітектура вам нагадує Францію?
– Так, присутність Франції в українській архітектурі незаперечна. Коли ви їдете до Одеси, Львова або, наприклад, Києва – де біля Національного університету імені Тараса Шевченка є свій «Латинський квартал», який французи називають так через його схожість з паризьким, – ви це добре розумієте. В Україні збереглися будівлі, зведені французькими архітекторами у 18-19 століттях. Справа в тому, що тоді імператриця Катерина II запрошувала французьких архітекторів будувати міста в Російській імперії. Таким чином Франція залишила слід в українській архітектурі. Це, наприклад, Ланжеронівська арка, розташована на місці дачі графа Олександра Ланжерона. Варто також згадати архітектора Фредеріка Коклена, який був близьким до імператорського двору та працював в Одесі.
У Львові, наприклад, є цілий квартал, який іноді називають «маленьким Парижем»: його архітектура нагадує французьку столицю. Наша стратегія – показати, що Україна та українські міста мають багату архітектурну та мистецьку спадщину, яка дозволить розвивати туризм і приваблювати, зокрема, французьких туристів. Тому ми збираємося організовувати архітектурні прогулянки і в наступних сезонах «Французької весни» та пропонувати туристам нові маршрути в інших містах України.
– Ви не так давно стали директором Французького інституту в Україні. До цього встигли попрацювати в посольстві Франції в Росії, також очолювали департамент російського мистецтва в Сотбіс. Які враження у вас від України? Країна виправдала ваші очікування?
– Так, безумовно. Я тут лише шість місяців. Перші враження приголомшливі. Міста, які я відвідала, зокрема, Київ, мають багато переваг, тут красива архітектура. Крім того, Київ неймовірно гостинне місто з приємною атмосферою, яку створює навіть не стільки архітектура, скільки місцеві жителі.
– Ви не лише дипломат, а й художник. За той час, що ви живете в Україні, чи встигли ви вже щось намалювати?
– Окрім моєї роботи директором Французького інституту та радником посла Франції з питань культури та співробітництва, я продовжую творчу діяльність. На українську тематику, якщо це було ваше запитання, у мене картин поки немає. Але я продовжую писати свою серію картин під назвою «Острови». Справа в тому, що я «острівна» людина, я народилася на Мартиніці, жила на Таїті та багатьох інших островах. Щойно ми говорили, що собор Паризької Богоматері – це частина французької ідентичності, так от острови – це частина моєї. Тому вже кілька років я малюю Маркізькі острови, зараз почала малювати українські.
– Чим ці картини відрізняються? Яким ви бачите український острів?
– Їх відрізняє колір. Французька художниця Соня Делоне, яка народилася в Україні та прожила тут зовсім недовго, говорила, що, згадуючи про батьківщину, вона уявляє яскраві кольори свого дитинства. Можу сказати, що у своїй роботі я також надихаюся кольорами та їх різноманітними варіаціями.