Криміногенна обстановка у Швейцарській Конфедерації, порівняно з багатьма іншими державами, майже ідеальна. На 100 тис. жителів цієї країни припадає від 60-ти до 80 ув'язнених. Наприклад, у Бразилії їх 350, у США - 700, в Україні - 4 тис. осіб.
Загалом у Швейцарії, з населенням близько 7-ми млн. осіб, під контролем пенітенціарної системи перебуває близько 10-ти тис. громадян, з них 5 тис. осіб відбувають покарання в місцях позбавлення волі, 3 тис. - засуджені умовно та зайняті на примусових роботах, 2 тис. осіб перебувають під слідством.
Головна відмінність пенітенціарної системи Швейцарії від подібних структур інших країн - у відсутності кримінально-виконавчого кодексу. Питання, пов'язані із засудженням та відбуванням покарання, відображаються в кількох статтях кримінального кодексу Конфедерації, які мають рекомендаційний характер, а остаточно рішення про покарання приймаються відповідними структурами 23-х кантонів країни, які наділені відповідними повноваженнями.
У Швейцарії є два види кримінального покарання: відбування покарання у в'язниці та умовне покарання, яке призначається на строк до 18-ти місяців. Якщо засуджений порушує умови відбування покарання на волі, тоді суд кантону виносить вердикт про зміну запобіжного заходу на пов'язаний з позбавленням волі.
Уряд Швейцарії вкладає величезні гроші в пенітенціарну сферу країни. Прикладом може служити Женевська в'язниця, на будівництво якої було виділено 400 млн. євро. Сьогодні в кожному адміністративному кантоні є своя в'язниця, в якій разом утримуються підслідні та засуджені за різні види злочинів у кількості 100-130 осіб. У кожній виправній установі є свої виробничі майстерні та підсобні господарства, де ув'язнені за бажанням можуть працювати.
Службовці адміністрації в'язниці здійснюють тільки режимні та виховно-реабілітаційні функції, охорона тюрем ними не здійснюється (для цього є інші служби). У виправних установах конфедерації існує інститут психологів, які проводять індивідуальну роботу з ув'язненими. За кожним засудженим закріплена контактна особа, яка надає йому допомогу з усіх питань, що виникають. Ув'язнені навчаються на курсах з набуття нових професій, наркомани та алкоголіки проходять реабілітацію.
Структура «клієнтів» пенітенціарної системи Швейцарії така: близько 40% засуджених відбувають покарання за майнові злочини, близько 10% - за вбивство та насильницькі злочини, близько 30% - за злочини, пов'язані з наркотиками, та інші види злочинів.
Незважаючи на різні кількісні показники та умови тримання в місцях позбавлення волі, у нас є спільні проблеми, які з більшим чи меншим успіхом намагаються вирішувати співробітники правоохоронної та пенітенціарної систем.
Наприклад, основною проблемою для кримінально-виконавчої системи Альпійської республіки, як і для аналогічних органів інших країн, є рецидивна злочинність. 50% осіб, які вийшли з в'язниці, протягом п'яти наступних років повертаються до місць позбавлення волі. Подібні показники доводять, що жодні соціальні заходи не можуть покращити становище злочинця, якщо людина сама не хоче припинити свою злочинну діяльність. Зрештою, особистість сама вирішує основні питання, пов'язані з її способом життя та моральними цінностями.
Немалою проблемою для швейцарських тюрем залишається утримання ВІЛ-інфікованих та хворих на СНІД ув'язнених. У момент появи таких людей у місцях позбавлення волі з боку інших ув'язнених почалися їх утиски, у тюрмах вони ставали ізгоями. Керівництво пенітенціарної системи конфедерації було змушене організувати пропагандистський «десант», що складається із співробітників кримінально-виконавчої системи, медичних працівників та психологів, який проводив просвітницьку роботу.
Подібні заходи справили позитивний ефект на засуджених. У результаті дана проблема була знята з порядку денного. «Групи ризику» стали мирно уживатися з основною масою тих, хто відбуває покарання. Проводяться і профілактичні заходи серед ув'язнених з метою не допустити зараження ВІЛ. Засудженим почали видавати роз'яснювальні брошури, гігієнічні пакети, у багатьох тюрмах поставили автомати з одноразовими шприцами.
Серед самих ВІЛ-інфікованих проводиться спеціальна реабілітаційна програма, яка отримала назву «програма одного дня», у першу половину якого включена робота у виробничих майстернях або підсобних господарствах установ, а в другій половині дня організовується творча робота за захопленнями або проводяться реабілітаційні зустрічі з психологами.
Головним болем у тюрмах Швейцарії, як і в усьому світі, є особи, які вживають наркотики, що становлять 10-15% від загальної кількості ув'язнених. З ними проводяться особливі реабілітаційні заходи, що сприяють відмові від вживання наркотиків. Вони щовечора здають експрес-аналізи, що визначають факт вживання наркотичних засобів. При виявленні такого факту адміністрація в'язниці накладає на засудженого грошовий штраф.
Велику увагу адміністрація швейцарських тюрем приділяє гуманітарному вихованню засуджених - за допомогою організації догляду за сільськогосподарськими та домашніми тваринами. У кожній тюрмі є «скотний двір», де утримується велика рогата худоба, вівці, свійська птиця, свині та коні, за якими доглядають ув'язнені.
Психологи пенітенціарної системи Швейцарії вважають, що залучення до природи та тварин є найкращим стимулятором у виправленні ув'язнених. У деяких тюрмах адміністрація підписує із засудженими договір на виховання та утримання в камерах кімнатного типу котів, у якому червоною ниткою проходить положення про те, що ув'язнений зобов'язується не бити та не завдавати болю тваринам.
Незважаючи на досить ідилічну картину, яка характеризує швейцарські в'язниці, у цій країні, як і раніше, відбувається збільшення кількості осіб, які вчиняють злочини проти власності та особи. Як показує практика різних країн, залучення до злочинного способу життя передусім пов'язане зі звиканням добувати гроші легкими шляхами, не докладаючи до цього особливих зусиль.