Найвисокооплачуванішими венеціанцями вважаються гондольєри, яких у місті понад 400 осіб. Вони заробляють до 130 тис. євро на рік, але навіть цих немалих грошей не вистачає, щоб винаймати у Венеції більш-менш пристойну квартиру.
Візьмемо, наприклад, гондольєра Дієго Редольфі, який змушений жити разом із дружиною американкою на одному з розташованих у лагуні острівців. Раніше Редольфі працював у готелі, але зарплати адміністратора не вистачало на життя у Венеції, і він змінив професію. За порадою брата він купив гондолу і майже рік по 10-12 годин на день вчився керувати нею. Зараз він може дозволити собі жити у Венеції, але лише в крихітній квартирці, де їм із дружиною тісно навіть удвох.
Інший приклад – Маттео Сеччі, менеджер одного з венеціанських готелів, та його батько Маріо, дистриб'ютор винної компанії. За народженням і в душі Сеччі, звісно, венеціанці, але формально вони живуть у Местре, тобто на материку. Маріо вже 70 років. Він міг би піти на пенсію, але продовжує працювати, бо робота дозволяє йому бачитися зі старими друзями. Маріо Сеччі винаймає у Местре квартиру площею 80 кв. метрів, але каже, що з радістю поміняв би її на 30-метрову венеціанську квартирку. На жаль, це йому та його сину не по кишені.
Частково у венеціанській дорожнечі винні туристи. Зараз Венеція – некоронована круїзна столиця Європи. У цьому столітті кількість кораблів, що заходять у місто, збільшилася в п'ять разів! З одного боку, туристи відіграють дуже важливу роль у добробуті Венеції та венеціанців, але з іншого, вони роблять життя городян надзвичайно дорогим.
Туризм є головним джерелом міських доходів. Однак кількість робочих місць, не пов'язаних з турбізнесом, катастрофічно зменшується. Це ще одна причина, яка змушує корінних венеціанців покидати Перлину Адріатики.
Лише половина з 20 млн. туристів ночує у Венеції. Інші здійснюють екскурсію на гондолі, блукають пару годин вулицями та площами і відпливають на своїх лайнерах, милуючись заходом сонця. Але, незважаючи на це, туристів так багато, що готелів все одно катастрофічно не вистачає. В останні два десятиліття все більше власників будинків перетворюють їх на готелі. Це, природно, підвищує вартість квартир та вартість їх оренди. В результаті такого стану речей жити у Венеції можуть собі дозволити лише багаті люди.
Не дивно, що населення Венеції тане на очах. Якщо 30 років тому в місті постійно проживало понад 120 тис. осіб, то зараз венеціанців залишилося лише 55 тис. Прогнози демографів не тішать: песимісти передбачають, що через якихось півтора десятиліття у Венеції зовсім не залишиться людей, які будуть жити в ній на постійній основі.
Хотілося б вірити, що цей прогноз не справдиться, але з твердженнями, що місто в буквальному сенсі цього слова вимирає, не сперечаються навіть найвідчайдушніші оптимісти. У 2008 році, коли населення Венеції зменшилося до 60 тис. осіб, городяни навіть провели символічний похорон. Каналами пройшла похоронна процесія з трьох гондол з червоною труною.
Маттео та Маріо Сеччі часто сперечаються про туризм. Вони погоджуються, що з одного боку, власники будівель виселяють постійних мешканців, тому що продаж квартир для багатих іноземців, які люблять приїжджати до Венеції на відпочинок, для них вигідніший, ніж здача місцевим жителям. З іншого боку, туристи, які приїжджають на день, залишають небагато грошей. Їх не вистачає, щоб міська влада могла, наприклад, субсидувати корінним венеціанцям оренду житла.
Сперечаються ж батько з сином про методи вирішення житлової проблеми. Маріо разом із багатьма венеціанцями вважає, що влада повинна встановити для туристів плату за відвідування міста. Причому платити її мають не тільки ті, хто зупиняється у Венеції на кілька днів, а й ті, хто припливає вранці та відпливає ввечері. Маттео проти податку на туристів. Він упевнений, що стягнення грошей з туристів ще більше погіршить ситуацію і перетворить Венецію на свого роду Діснейленд.
Інше рішення у Фабіо Сакко, президента компанії Alilaguna Spa, автобуси якої курсують між Венецією та аеропортом. Він пропонує переробити частину палаців у житлові будинки для венеціанців і зробити оренду в них прийнятною для простих городян.
Ще одна причина житлової кризи у Венеції – вода. Останні сто років повені в місті значно участішали та посилилися. Вода сильно пошкодила перші поверхи сотень будівель. Тож житла стає все менше ще й з об'єктивних причин.
Щорічні субсидії від центрального уряду в розмірі 592 млн. євро, які Венеція отримувала 30 років, у 2005 році були зменшені до 23 млн. євро. І хоча з 2007 року Рим перераховує Венеції 133 млн. євро, цих грошей на все катастрофічно не вистачає.
У 20 столітті рівень води у Венеції різко піднявся. Чимало фахівців вважають, що до кінця 21 століття Венеція може повністю піти під воду. Італійський уряд вирішив захистити Перлину Адріатики за допомогою системи з 78 підводних шлюзів, яка коштує близько 7 млрд. євро. Роботи ведуться з 2003 року. Терміни здачі всієї системи неодноразово переносилися. Через рік-два шлюзи почнуть діяти і будуть захищати Венецію від Адріатичного моря.
Городяни вважають, що без втручання влади, яка має, як у сімдесяті роки минулого століття, законодавчо обмежити орендну плату, Венеція помре. «Мер повинен втрутитися і змусити власників квартир знизити орендну плату, щоб її могли собі дозволити прості сім'ї», – пропонує Маттео Сеччі.
Звісно, мер і чиновники могли б сказати своє вагоме слово, але біда в тому, що зараз у Венеції немає ні мера, ні міської влади. Будівництво шлюзів проходить із численними корупційними скандалами. Колишній мер Джорджіо Орсоні разом із 35 чиновниками мерії та підрядниками звинувачується в крадіжці десятків мільйонів євро. Минулого літа Орсоні та весь венеціанський уряд пішли у відставку. Після відставки мера містом керує призначений Римом комісар.
Вибори нового мера мають відбутися в червні. Однак більшість венеціанців налаштовані песимістично, тому що ніхто не може гарантувати, що наступне міське начальство не буде красти.
Загалом, життя у Венеції далеко не таке гарне та гламурне, як може здатися з фільмів і книг. Втім, витрачатися доводиться не лише венеціанцям. Венеція вважається дорогим містом і для приїжджих туристів. При цьому з приїжджих беруть набагато більше, ніж з місцевих жителів.
Багатьом іноземним туристам це не подобається. Один бельгієць так обурився подібною дискримінацією, що назвав ціни у Венеції рекетом і написав скаргу до Єврокомісії. У ній він на п'яти сторінках стверджує, що в місті порушені європейські закони ціноутворення. Відвідування Палацу дожів, наприклад, коштує для туристів 18 євро, а венеціанців пускають безкоштовно. За wi-fi туристам доводиться платити 5 євро на добу, а городяни користуються інтернетом безкоштовно. Поїздка на водних автобусах – вапоретто коштує для туристів 7 євро, а для венеціанців 1,3 євро.
«Європейські договори вимагають свободи пересувань та однакового ставлення до всіх громадян, – сказав він La Stampa. – Уявіть, який зчинився б галас, якби цим займалися в Парижі, Лондоні чи Римі».
Однак Мара Маненте, директор Міжнародного центру вивчення туризму у Венеції, вважає критику несправедливою. Принаймні, щодо транспорту. Вона каже, що туристи можуть купувати через інтернет спеціальні проїзні Venezia Unica, які дозволяють економити на транспортних витратах. Наприклад, проїзний на тиждень коштує 60 євро. Мара Маненте вважає, що наводити порядок варто в ціноутворенні у сфері послуг. У ресторанах і кафе туристи теж платять за ту саму їжу значно більше, ніж городяни.