Востаннє націоналістичні партії були представлені в Європарламенті з 1989 по 1994 роки. Їхня фракція називалася «Європейські праві» і об'єднувала на той момент лише дві політичні організації - Національний фронт Франції та Німецьку республіканську партію. Очолював депутатську групу тоді ще не дуже відомий правий політик Жан-Марі Ле Пен.
Після цього протягом багатьох років представництво правих в європейському парламенті було настільки малочисельним, що вони не могли створити фракцію, оскільки мінімальний поріг для цього становить 20 депутатів. Однак 1 січня 2007 року до Євросоюзу офіційно вступили Болгарія та Румунія, націоналістичні партії яких вже довгий час вели переговори зі своїми європейськими однодумцями про створення парламентського блоку. Більше того, праворадикалам, які традиційно представлені в Європарламенті як так звані нефракційні депутати (наприклад, з італійських «Триколірного полум'я» та Соціального руху), також вдалося домовитися з іншими і виступити єдиним фронтом.
Як і слід було очікувати, очолив цей «рух» правих у парламенті голова Національного фронту Франції Жан-Марі Ле Пен. Він став особливо популярним і відомим у світі після президентських виборів 2002 року, коли випередив кандидата від Соціалістичної партії Ліонеля Жоспена і вийшов у другий тур із Жаком Шираком. Однак лідерство Ле Пена в діяльності фракції Європарламенту буде скоріше представницьким, оскільки місце голови депутатської групи він поступився своєму однопартійцю та другій людині в Національному фронті Брюно Голлнішу. Того, до речі, звинуватили в запереченні Голокосту, що є злочином у Франції, і зараз він очікує вердикту суду. «Французька частина» фракції правих у Європарламенті стала найчисленнішою - вона складається з семи депутатів. Жан-Марі Ле Пен увійшов до неї як звичайний парламентар. Очевидно, він вирішив зосередити сили на майбутніх у квітні у Франції президентських виборах, на яких змагатиметься з наступником Ширака Ніколя Саркозі та соціалісткою Сеголен Руаяль.
Другими за чисельністю в парламентській фракції ультраправих стали румунські радикали. До блоку увійшли п'ять членів партії «Велика Румунія». Щоправда, її лідер, Корнеліо Вадим Тудор, відомий своїми антиєврейськими, антициганськими та антиугорськими заявами, до об'єднання не увійшов. Трьох членів делегувала до фракції бельгійська партія «Фламандський інтерес». Ця організація вимагає незалежності для Фландрії - багатшого та нідерландськомовного регіону Бельгії. Вона була знову створена у 2004 році, коли суд визнав її попередника, «Фламандський блок», расистською організацією та заборонив його діяльність. Італійські націоналісти направили до Європарламенту онуку фашистського диктатора Італії Беніто Муссоліні Алессандру, яка входить до італійської коаліції праворадикальних партій - «Соціальна альтернатива», та члена організації «Триколірне полум'я» Луку Романьолі. До фракції також увійде один член від австрійської Партії Свободи, британських правих представлятиме колишній член Партії незалежності Великобританії Ешлі Моут (мабуть, найпомірніший з представлених у новому об'єднанні депутатів, оскільки одразу ж дистанціювався від діяльності своїх колег по фракції, яку вони ведуть за стінами Європарламенту).
Наймолодшим членом правого об'єднання став 23-річний болгарин Димитар Стоянов, його також називають ідеологом групи «Самобутність, традиція, суверенітет». Він є членом націоналістичної партії «Атака» і виступає за «моноетнічну Болгарію», не приховуючи свого негативного ставлення до циганської та турецької меншин. Він неодноразово зауважував, що цигани схильні до злочинності і торгують своїми дітьми. Його також звинувачують в антисемітизмі, однак з цим він не погоджується, заявляючи, що «існує багато впливових багатих євреїв, які платять ЗМІ за те, щоб контролювати громадську думку».
Ставши повноцінною фракцією в Європарламенті, ультраправі можуть претендувати не лише на фінансову підтримку Євросоюзу, яка лише у 2007 році становитиме понад 800 тис. фунтів, але й на більш впливові посади у виконавчих органах ЄС (наприклад, вони можуть очолити два комітети та розраховувати на посаду віце-спікера). Крім того, націоналісти отримають голос в обговоренні порядку денного пленарних засідань Європарламенту і зможуть вносити власні пропозиції.
Головне, чого має намір домогтися фракція правих, - це обмежити імміграцію до країн Євросоюзу, – вони мають намір грати на настроях звичайних європейців, які побоюються втратити робочі місця через наплив трудових мігрантів. Також члени фракції чинитимуть опір прийняттю конституції Євросоюзу і, загалом, його розширенню. Зокрема, ультраправі мають намір активно перешкоджати прийняттю до ЄС Туреччини. Деякі спостерігачі з іронією зауважують, що, вимагаючи не пускати до Євросоюзу нові країни, радикали, мабуть, забувають, що створити фракцію в Європарламенті їм вдалося лише завдяки розширенню ЄС.
Голова правих у Європарламенті Брюно Голлніш напередодні намагався відстояти честь нового об'єднання, заявляючи, що до нього входять не «якісь хулігани», а бізнесмени, лікарі, журналісти, професори та художники. За його словами, праворадикальний блок відрізняється від інших європейських партій тим, що захищає «християнські сімейні цінності та традиції європейської цивілізації». Гаслом фракції став заклик - «Патріоти всього світу, єднайтеся!». Голлніш підкреслив, що вони будуть боротися проти «єдиної, бюрократичної європейської супердержави». «Якщо захист своєї ідентичності називають расизмом, то це щось нове в політиці. Ми дивимось на це зовсім не так», - підкреслив лідер праворадикалів у Європарламенті.
Варто зазначити, що найобговорюваніша зараз тема в Євросоюзі - це здатність ЄС, так би мовити, «перетравити» новачків. Причому це складне і суперечливе питання обговорюється саме традиційними європейськими країнами - Великобританією, Францією та іншими. Особливо болісно до подальшого розширення Євросоюзу ставляться французька влада. Париж навіть запропонував у 2007 році провести «всеосяжне дослідження про те, як масштабне розширення 2004 року вплинуло на базові цілі ЄС». Одночасно з цим буде дано прогноз фінансово-економічних, політичних та «адміністративних наслідків вступу кожного з семи нинішніх кандидатів - Хорватії, Македонії, Албанії, Чорногорії, Боснії і Герцеговини, Сербії та Туреччини (до речі, Грузія та Україна Францією не були згадані навіть як неофіційні кандидати). Крім того, Франція пропонує, щоб після вступу Хорватії у 2010 році прийом кожного наступного кандидата схвалювався на референдумах у країнах ЄС.
Європейська громадськість до подальшого розширення Євросоюзу також ставиться прохолодно. Тому заяви ультрарадикалів, ймовірно, знайдуть відгук у частини громадян об'єднаної Європи (зараз праві заявляють, що представляють інтереси 23,7 млн виборців). Більше того, поява їхньої фракції в Європарламенті може бути використана для «обкатки» найжорсткіших і непопулярних пропозицій, що стосуються питань імміграції та розширення ЄС, у середовищі європейських законодавців. Великі країни за допомогою радикалів зможуть за необхідності відвести удар від себе, подивившись за реакцією громадян та інших членів законодавчих органів Євросоюзу на ті чи інші пропозиції політичних еліт ЄС.
Руслан КАДРМАТОВ.
Lenta.ru