За даними ООН, число вихідців з Росії, які переїхали на постійне місце проживання за кордон, вже перевищило 10 мільйонів осіб
Росіяни емігрують за кордон не лише тимчасово через роботу, а й переселяються остаточно жити за рубіж. До яких країн їдуть росіяни, що змушує їх піддаватися «чемоданному настрою» – ці питання розслідувала «Російська Німеччина».
У пошуках нової батьківщини
Майже кожні десять років історії в Росії можна спостерігати відтік населення до зарубіжних берегів. Між 1880 та 1914 роками у спробі втекти від погромів із Російської імперії емігрували два мільйони євреїв. Потім прийшла російська революція, яка вигнала 1,4 мільйона осіб, зокрема й інтелектуальну еліту – письменників Івана Буніна, Володимира Набокова, конструктора вертольотів Ігоря Сікорського, композитора Сергія Рахманінова, мікробіолога та еколога Сергія Виноградського, геолога Валеріана Агафонова та інших.
Надійної статистики з міграції в період раннього Радянського Союзу немає: демографічна статистика була тоді більше пропагандою, ніж наукою. Але прийнято розглядати три великі хвилі еміграції. Під час Другої світової війни країну покинуло від 700 тисяч до 1 мільйона осіб – в основному антикомуністів, радянських військовополонених або тих, хто ухилився від призову. Кілька десятиліть потому 2 мільйони євреїв бігли, щоб осісти на Заході, переважно в Ізраїлі та США.
Потім, з ослабленням прикордонного контролю в кінці 1980-х, люди почали переміщатися через кордон Росії в обох напрямках. Так із колишніх радянських республік повернулися 3 мільйони етнічних росіян, водночас країну покинули 700 тисяч етнічних росіян і 300 тисяч радянських євреїв, а загальна кількість євреїв-емігрантів після розпаду радянського блоку перевищила 1 мільйон.
Спочатку міграція була зумовлена ідеологією, але після розпаду СРСР ще більше людей стали покидати свою батьківщину і подаватися на Захід, щоб прогодувати свої сім'ї (так звані «ковбасні» емігранти). Чиновникам та олігархам Росії також були не чужі прагнення посилати своїх дітей за кордон, де вони навчалися і залишалися згодом працювати.
Прихід президента Путіна призвів до падіння темпів еміграції – на те були цілком очевидні причини: зростання рівня життя та політична стабільність. Крім того, до Росії почалася інтенсивна трудова міграція з колишніх радянських республік, і їхня кількість перевищувала кількість емігрувалих етнічних росіян. За даними аналітичної організації Stratfor, після піку в 2000 році кількість російських емігрантів скоротилася з приблизно 146 тисяч до лише 32 тисяч у 2009 році – незважаючи на економічну кризу.
Але з 2012 року ситуація змінилася на протилежний бік. Кількість росіян, які покидають країну, стабільно зростає: з майже 37 тисяч у 2011 році до 350 тисяч у 2015-му. Згідно з червневим звітом компанії Stratfor, нова хвиля еміграції почалася в 2011 році, коли парламентські вибори були широко визнані нечесними, а Путін оголосив, що він повернеться на третій термін. Ці події викликали протести, які Кремль придушив і придушує досі за допомогою жорсткої політики та обмежень.
Влада, з одного боку, не хоче нічого міняти, застигнувши в стані на кінець другого терміну Путіна, з іншого боку, закручує гайки, чітко показавши, що має намір дати бій. Приймаються все нові й все більш дивовижні закони, як, наприклад, закон про іноземних агентів чи антитерористичний закон Ярової, тут і Нацгвардія, і боротьба з «п'ятою колоною». Усі політичні дискусії зведені до фрази «Є Путін – є Росія!». Ця системна деградація суспільної сфери, коли повільно, але вірно закочуються під асфальт усі недержавні ініціативи та організації – від закриття РБК до спроб рейдерським способом освоїти споконвічно народний «Безсмертний полк» – гнає активних громадян до іноземних берегів.
Іншими причинами, через які люди воліють обирати собі іншу країну як батьківщину, є дві війни – Україна та Сирія, які мають наслідком пряме військове втручання щонайменше в районах проживання росіян та зростання напруги в ісламських регіонах Росії.
Іншим фактором є криза в економіці, що почалася до падіння цін на нафту та введення санкцій. Без системних реформ російську економіку чекає в кращому випадку стагнація, але системні реформи ніхто не обговорює за нинішнього політичного керівництва. Деякі не бажають слухати медведєвське «грошей немає, але ви тримайтеся», тому й їдуть за кордон за можливістю не жити в кредит і не платити оренду за кімнату половину зарплати.
Нові політемігранти?
Ці жорсткі заходи змусили низку політичних активістів, правозахисників, екологів, журналістів, учених та підприємців (разом з їхнім бізнесом) покинути країну. Багато активістів у 2011−2012 рр. перебралися до Литви. На багатьох із них були заведені кримінальні справи, вони отримували погрози і не могли здійснювати свою професійну діяльність, і їм довелося емігрувати – іноді не зовсім простим шляхом. Наприклад, громадський активіст Данило Константинов, спочатку не маючи жодної візи, добирався до Литви через Таїланд та Грузію.
Поїхали і засновник «Вимпелкому» Дмитро Зімін, і опозиційні активісти Гаррі Каспаров, і колишній проректор ВШЕ Костянтин Сонін, і журналіст Леонід Бершидський. Все більше компаній також стало прагнути отримати іноземний вид на проживання: засновник «ВКонтакте» перевів бізнес до Об'єднаних Арабських Еміратів, а сьомий за величиною російський інтернет-провайдер Game Insight переїхав до Литви.
Згідно з даними організації Stratfor, еміграція збільшилася з 2014 року на тлі напружених відносин із Заходом через Україну – особливо в ті місяці, коли був збитий авіалайнер над Україною, а Росія анексувала Крим. Російський уряд мало займався тим, що в Росії настають часи «відтоку мізків» та втечі інтелігенції.
«Ми не потрібні»
Окрім так званого «креативного класу» їдуть і прості люди – у пошуках кращого життя. Особливо заможні професіонали своєї справи – моряки, інженери, кухарі та пекарі, різні керівники, директори та менеджери. Згідно з Росстатом, для роботи за кордоном росіяни віддають перевагу країнам Європи – на них припадає понад 30%. Особливою популярністю традиційно користуються Німеччина, Мальта та Греція, а також США. Моряки, які виїжджають для роботи на суднах під іноземними прапорами, найчастіше влаштовуються на роботу в країни-офшори – Кіпр, Багами, Антигуа і Барбуда, Ліберію, Мальту, Маршаллові острови.
Крім того, останнім часом намітився тренд на переселення багатьох росіян за кордон на постійне місце проживання. За даними ООН, число вихідців з Росії, які проживають за кордоном, становить понад 10,6 млн осіб. Згідно з даними Левада-центру, число тих, хто хоче поїхати жити в іншу країну, набагато більше, ніж у похмурі та безпросвітні 1990-ті, незважаючи на зростаючий націоналізм та патріотичні настрої в Росії. Щоправда, хотіти – не означає поїхати: далеко не всі можуть собі дозволити дорогий переїзд.
В одному інтерв'ю для «Радіо Свобода» соціолог та співробітник Левада-центру зазначає, що рівномірно в усіх групах населення поширене відчуття, що «ми не потрібні». Це «ми не потрібні» навіть більш яскраво проривається в розмовах пересічних людей без вищої освіти. «Ті люди, які були змушені піти з великого заводу в автосервіс, торгувати в кіоску або займатися ще чимось, що за радянською шкалою цінностей було діяльністю неповажною, – у них важке відчуття, що вони не потрібні своїй батьківщині. У тих, хто робить ці танки, можливо, безглузді в стратегічному відношенні, є відчуття місії, а у тих, хто в шиномонтажі перемонтовує гуму, немає цього відчуття місії, тобто він заробляє гроші для своїх дітей – і все. Радянська та пострадянська людина звикла, що вона живе для чогось великого. Наявна ідеологічна система не зуміла дати цього відчуття».
Політика несвободи
Збиток від втрати висококваліфікованих працівників не змусить себе довго чекати – так стверджують аналітики з центру Stratfor. Російська освіта та охорона здоров'я будуть перебувати в стані стагнації, інноваційні компанії та проекти осядуть за межами Росії, а приватне підприємництво в країні скоротиться. У червневому звіті Stratfor йдеться, що «Росія вже приголомшливо відстає від середніх світових показників за коштами, що спрямовуються на дослідження та розробки, але втрата людей, які стоять за цією діяльністю, прискорить цю тенденцію. В результаті росіяни продовжуватимуть залежати від державних підприємств та доходів від експорту енергоносіїв, щоб залишатися на плаву, що робить всю країну вразливою для зовнішніх потрясінь, як зміни цін на нафту».
Кремль частково розуміє, що «витік мізків» ні до чого доброго не приведе. Протягом двох років учених стимулювали залишатися в Росії, обіцяючи за їхні розробки виплатити грант у розмірі 428 млн доларів на рік, однак незрозуміло, кому і скільки було виплачено. Було відкрито інноваційний центр Сколково в Підмосков'ї, який мав стати російською Силіконовою долиною, де зможуть розмітися близько 850 підприємств, технологічних компаній та стартапів. Незважаючи на те, що центр поки ще не добудований, там уже працюють понад 100 компаній. Хоча американські та європейські інвестори вже не хочуть вкладати свої кошти в розвиток проекту, враховуючи нову «залізну завісу» між Росією та Заходом.
Уряд Російської Федерації намагається зупинити відтік капіталу, впливаючи на великих інвесторів, наприклад, ВТБ, щоб вони інвестували в Росії, а не за кордоном. Нинішні російські антиофшорні закони вимагають від громадян та фірм інформувати податкові органи про всі зовнішньоторговельні операції, а урядовці не можуть мати іноземні банківські рахунки або володіти власністю за кордоном. Контролюються також іноземні рахунки громадян – при відкритті рахунку за кордоном потрібно повідомляти Федеральну податкову службу РФ.
Тільки такі жорсткі заходи навряд чи стимулюють людей і компанії залишитися в Росії. На думку соціолога Ігоря Ейдмана, автора книг «Соціальна інтернет-революція» та «Нова національна ідея Путіна», людина в Росії свідомо невільна, а отже, позбавлена умов для творчої самореалізації. «Володимир Путін, як ощадливий кріпосник, що береже особливо цінних селян, обурюється, що іноземні фонди „пилососом висмоктують“ з Росії молоді таланти. Але він не може запропонувати „креативному класу“ найголовнішого – економічну та духовну свободу. Тому його кріпосні інноватори біжать у більш комфортні для них країни».
На щастя для Кремля, не всі їдуть – з уявним сяючим Парижем та гаслом «Пора валити!». Антропологи кажуть, що є два типи націй: перші, які змінюють себе, а не реальність, і другі, які змінюють реальність, а не себе. Кожен обирає свій тип – і лише минулого року 350 тисяч людей віддали перевагу поїхати та змінити себе під іншу країну, яка вселяє в них надію на успішне майбутнє.