Упродовж періоду незалежності, тобто за останні майже 14 років, із проханням надати статус біженця до польської влади зверталося понад 30 тис. іноземців. А отримали цей статус лише півтори тисячі осіб. Тільки у 2002 році отримати статус біженця у Польщі намагалися 5.153 особи, а отримали лише 280. Проблемою є те, що критерії для надання цього статусу у Польщі були дуже суворими. Наприклад, іноземець мав довести, що він особисто зазнав переслідувань з боку влади у своїй країні через расову або національну належність, соціальне походження чи релігійні переконання. Такі вимоги ставилися, зокрема, й чеченцям, хоча відомо, що на їхній батьківщині йде війна, а російські військові часто переслідували їх тільки за національну належність.
Тому виникала безвихідна ситуація. З одного боку, десятки чеченських родин, які потрапили на територію Польщі, не отримували статусу біженця, а з іншого, польська влада не могла їх депортувати, оскільки на батьківщині їм би загрожували переслідування, ув’язнення чи тортури. Вони опинилися, так би мовити, поза законом. Подібну історію можна розповісти і про дітей з Афганістану, які опинилися у Польщі без опіки дорослих. Минулого року 213 таких дітей намагались отримати тут статус біженця.
Польським законодавцям необхідно було вирішувати якось ці проблеми, а також привести у відповідність свою правову систему з вимогами ЄС. Представниця комісара з питань біженців ООН Агнешка Серкевич вважає, що цим законом польські депутати також піднімуть авторитет країни в очах зацікавлених іноземців: «Охорона біженців базується на тому, щоб вони могли потрапити до безпечної країни. І важливо, щоб після вступу до ЄС ми не перестали бути такою країною».
Тепер ситуація біженців повинна змінитися на краще, оскільки новий закон передбачає кілька нововведень. Найголовніше з них - це впровадження статусу «толерованого перебування». Його отримають ті, кому немає підстав надати статус біженця, але й не можна депортувати через загрозу для життя чи здоров’я. Цей тимчасовий статус даватиме право на працю, суспільну допомогу, медичну опіку та можливість здобувати освіту. Переваги є привабливими не лише для справжніх біженців, але й для тих, хто хотів би покращити у такий спосіб свої життєві умови. Скажімо, українці. Згідно з даними польського управління з питань біженців, у 2000 році намагалися отримати цей статус 70 українських громадян, а в 2001-му вже удвічі більше. Не отримав жоден.
Юрист Гельсинкського фонду прав людини, професор Ірена Жеплінська пояснює це тим, що Україна не належить до тих країн, котрі звинувачують у порушенні Женевської конвенції прав людини. Також в Україні за період її незалежності не було збройних конфліктів, масових заворушень, переслідувань етнічних або релігійних груп. «Отже, є всі підстави вважати,- говорить Ірена Жеплінська - що українці, які просять статусу біженця, керуються економічними, а не політичними причинами».