Європейці звинувачують турецьку владу в популізмі: з одного боку, вже другий уряд країни оголошує про намір вступити до ЄС, з іншого – нічого не робиться, щоб привести правила та закони Туреччини у відповідність до європейського законодавства. На даний момент «юридичних» проблем існує три: з викоріненням тортур ув'язнених, з контролем над армією та зі свободою слова.
Наявність тортур турецька влада навіть не намагається приховати. Досі вся провина звалювалася на виконавців на місцях. Час від часу пара-трійка нижчих чинів поліції з ганьбою звільняються зі служби, але ні в кого з їхніх начальників і волосина з голови не впала.
Проблема з армією не менш серйозна: досі не можна точно сказати, хто кого контролює – уряд армію, чи армія уряд. Турецькі генерали, справжні «творці» падіння останнього кабінету міністрів, почуваються набагато впевненіше за «батьків нації»: вони активно впливають на формування політичного курсу країни, що європейським військовим і в страшному сні не присниться. Знову ж таки, відчуваючи за спиною підтримку НАТО, турецькі вояки можуть дозволити собі хоч на танках вулицями Анкари кататися, і жоден прем'єр-міністр їм не вказівка.
Що ж стосується прав людини, в країні, наприклад, досі діє горезвісна 301-а стаття кримінального кодексу «про захист пам'яті Мустафи Кемаль-паші Ататюрка», за якою, до речі, нещодавно був засуджений нинішній лауреат Нобелівської премії в галузі літератури Орхан Памук. Не кажучи вже про репресії, що не припиняються, проти курдського населення країни.
Після доповіді комісара Ренна турецька влада вперше хоча б на словах «здали назад»: прем'єр-міністр Реджеп Таїп Ердоган заявив, що його уряд готовий йти на поступки. Смертна кара, підкреслив він, не застосовується в Туреччині вже сьомий рік, і, швидше за все, цей вид покарання буде найближчим часом скасовано – так само, як і покарання за «незахоплений спосіб думок» щодо Ататюрка. Про армію він не сказав нічого, обмежившись лише загальними фразами про те, що «за наявності доброї волі всі проблеми можна вирішити».
Однак залишається ще одна перешкода: острів Кіпр, як і раніше, стоїть незламною перешкодою на шляху турків до Європи. Минулого четверга керівництво Фінляндії, яка є на даний момент головою Євросоюзу, запросило до Гельсінкі представників обох кіпрських республік (що входить до складу ЄС Грецької республіки Кіпр і визнаної виключно Туреччиною Турецької республіки Кіпр), а також представників турецького уряду, щоб спільно продовжити пошуки прийнятного для всіх вирішення проблеми. Проте вже наступного дня фінський представник у Брюсселі з сумом змушений був оголосити, що зустріч не відбудеться, оскільки виявилося неможливим посадити всі сторони за один стіл переговорів. Таким чином, вважають європейські дипломати, зросла небезпека, що на початку наступного року переговори з Туреччиною про приєднання до Євросоюзу виявляться безрезультатними.
Новітня історія знає лише один приклад, коли дві країни, що входять до складу одного й того ж міждержавного союзу, не визнавали б одна одну. Це Вірменія та Азербайджан, які входять до СНД і, тим не менш, постійно гризуться через Нагірний Карабах. Європа не має наміру слідувати цьому сумному прикладу.
Кіпрські літаки не можуть перетинати повітряний простір Туреччини і змушені робити гак, щоб потрапити до Європи. Кіпрські судна не сміють заходити в турецькі порти, навіть якщо зазнають лиха. Ті ж правила діють щодо турецьких суден та літаків, за одним лише винятком: у разі НП на борту, кіпрські порти та аеродроми готові прийняти турків у будь-який момент. Більше того, офіційно до складу Євросоюзу входить весь Кіпр – єдиний і неподільний.
У той же час, на півночі острова розквартировані 60 тис. турецьких солдатів. Тобто, по суті, виходить, що досить значна частина території Євросоюзу перебуває під окупацією іноземної держави. Цей юридичний казус прийнято спускати на гальмах, роблячи вигляд, що все гаразд: зрештою, Туреччина – член НАТО. Однак подібна ситуація – дуже неприємний прецедент для розвитку турецько-європейських відносин.
Чому ж не відбулася зустріч у Гельсінкі? Прем'єр-міністр Туреччини Ердоган звинуватив у цьому... Грецію. «Якщо у зустрічі міністрів закордонних справ не бере участі грецький міністр, то й нашому там робити нічого» – заявив він. Ця позиція багатьом у Європі видається просто абсурдною: якщо турецька частина Кіпру перебуває під явним, фактичним та юридичним протекторатом Туреччини, то греки-кіпріоти – нація цілком незалежна, до Греції прямого відношення не має. Ідея звалити провину на Грецію, таким чином, виглядає невдалою спробою представити Південний Кіпр у вигляді такої ж васальної держави, як і Північний. Керівник грецького уряду Константінос Караманліс у відповідь зауважив: «Греція не ставить собі за мету зірвати переговори про вступ Туреччини до Євросоюзу. Однак до кіпрської проблеми Греція має таке ж відношення, як і будь-яка інша країна ЄС. Європейське співтовариство проклало шлях Туреччині, однак пройти цей шлях турки можуть лише самостійно».
Згідно з інформацією з дипломатичних джерел, Фінляндія як голова Євросоюзу запропонувала наступний шлях вирішення кіпрської проблеми: турецькі війська мають покинути порт Фамагуста на сході Кіпру та передати контроль над ним «блакитним каскам» ООН. Уряд грецької частини острова визнає право турків-кіпріотів торгувати з усім світом через цей порт (на даний момент з Північним Кіпром торгує лише Туреччина). У відповідь турки допускають греків-кіпріотів у свої порти та на свої аеродроми, а ті відповідають подібним же жестом доброї волі. Тоді можна буде і про об'єднання острова питання поставити. Поки ж цього не станеться, Туреччині в ЄС не бувати.
Борис АЛЬТНЕР.
ІА Росбалт