П'ять років за «підприємливість»
П'ять років тюремного ув'язнення і конфіскація майна - порівняно м'який вирок для колишнього математика і колишнього киянина Анатолія Б. Земельний суд у Кельні встановив приголомшливий факт: цей м'який інтелігентний сорокарічний чоловік із борідкою та в окулярах, що сидить на лаві підсудних поруч із двома адвокатами, створив гігантську мережу нелегального ввезення з України робочої сили на чорний ринок праці. І не лише робочої сили. Припускається, що тією ж мережею користувалися торговці наркотиками та людьми, мафія, яка охоче відмиває свої брудні гроші в Європі, і навіть чеченські терористи.
Власне, усе це тривало не так уже й довго. Анатолій Б. почав «розкручуватися» у 2000 році, а наприкінці літа 2001-го пильному співробітнику окружного поліцейського управління району Кельн-Кальк впало в око підозріле пожвавлення, що панує біля однієї будівлі на довіреній його турботам території. Там постійно вешталися наркомани, бездомні та інша сумнівна публіка. Виявилося, їх приваблює можливість без зусиль заробити 50 марок за маленьку послугу - підпис під заздалегідь заготовленим листом, який засвідчував поручительство за невідомого їм громадянина України, що бажає отримати в'їзну візу до Німеччини.
Як не дивно, ці поручительства без перевірки пропускалися кельнською міською управою. Спочатку закон дав слабину - поліція не знайшла в ньому підстав для заборони торгівлі підписами. Але за справу взявся енергійний і честолюбний старший прокурор Егберт Бюллес. І справа пішла.
Київський конвеєр
Бюллес спробував реконструювати технологію прибуття до Німеччини гостей з України. З'ясувалося, що в посольстві Німеччини в Києві працює високопродуктивний конвеєр з видачі віз: по тисячі на день, а в окремі дні й до двох тисяч. На суді барвисто описувалося, який табір бурлів щодня перед посольством, як для потреб очікуючих, немов гриби, виростали кіоски з їжею і навіть відкрилася камера схову, куди можна було вранці здати чемодан, щоб зі щойно отриманою візою одразу сідати в автобус, що везе до Німеччини.
У 2001 році в Києві було видано без малого 300.000 віз. У тому, що більшість цих людей їхала до Німеччини не просто так, а у справі, сумніватися не доводиться. «Дитині має бути ясно, - суворо зауважив суддя Ульріх Хепнер, - не може така кількість українців дозволити собі відпустку в Німеччині!»
Заради справедливості треба сказати, що «відпускники» прямували не обов'язково до Німеччини. Вони розтікалися по всій Європі. Українців з німецькими візами виявляли такими, що подорожують і підробляють, і в Італії, і в Іспанії, і в Португалії. Посольство Німеччини в Києві перетворилося за останні роки на основного постачальника шенгенських віз для України - 85% заповітних голограм було отримано саме там.
Законна хитрість
А ще прокурор Бюллес з'ясував, що більшість українців, як, втім, та інших гостей зі сходу, прибувала до Німеччини з так званим закордонним страховим паспортом, документом вельми могутнім. Він видавався за порівняно помірну суму (до 230 євро) і мав забезпечувати страховку на випадок, якщо гість Німеччини не зможе оплатити витрати на медичне обслуговування чи зворотну дорогу. Взагалі-то, критерієм для видачі візи слугує так звана «готовність до повернення», і чиновник посольства повинен розмовляти з кожним претендентом, аби виключити підозри в тому, що людина збирається залишитися за кордоном. Але прагнуче до лібералізації «зелене» керівництво відомства закордонних справ у 2001 році дало вказівку всім посольствам вважати пред'явлення закордонного страхового паспорта достатньою гарантією та інших не шукати.
У результаті санкціонованого прокуратурою телефонного прослуховування в поліції напам'ять вивчили ім'я Анатолія Б., нещодавнього отримувача соціальної допомоги, а нині підприємця, який відкрив мало не дюжину турбюро, що насправді жодних туристів не обслуговували, а лише складали програми двотижневих подорожей - як легенду для прикриття українських нелегалів, які прагнули до Німеччини.
Про розкриту ним гігантську злочинну мережу Бюллес насамперед повідомив Міністерство закордонних справ. «Але там мене тільки висміяли», - з гіркою образою згадав на суді честолюбний прокурор. Тим часом жвава торгівля закордонними страховими паспортами прямо біля посольства в Києві насторожила й німецьких прикордонників з охорони посольства, про що вони повідомили Федеральне міністерство внутрішніх справ.
МЗС - потурач злочину
Міністерство внутрішніх справ, завдяки зусиллям Федерального управління кримінальної поліції, добре знайомого з проблемою нелегалів у Німеччині, у 2002 році переправило інформацію до Міністерства закордонних справ. Але «зелений» державний секретар Людгер Фольмер з відома та згоди «зеленого» міністра Йошки Фішера підтвердив свою репутацію ліберала, приписавши підхід in dubio pro libertate замість in dubio pro securitate, тобто в перекладі з юридичної латини на розмовну - хоч німецьку, хоч російську - мову «розв'язувати сумніви на користь свободи (пересування), а не на користь надійності».
Цю фразу Фольмеру пригадали і на суді - суддя Хепнер охарактеризував її не інакше як «путч Міністерства закордонних справ проти чинних законів», і в пресі. А політичні опоненти з ХДС побудували на ній уже не одну грізну заяву. Щоправда, практика використання страхових паспортів як гарантії була повсюдно скасована в березні 2003-го, а в Києві ще в червні 2002 року. Але чиновники Міністерств закордонних і внутрішніх справ, а також службовці посольства в Києві перебувають під підозрою якщо не в прямому пособництві, то в потуранні голові банди Анатолію Б. Виявляються нові ланцюжки. Честолюбний прокурор Бюллес уже порушив 250 справ, нараховує навіть цілих 350 підозрюваних. Дюссельдорфська прокуратура також висунула звинувачення групі спільників, що складалася з двох громадян Німеччини та одного громадянина Росії, яка діяла в Нойсі та протягнула в Німеччину сотні нелегалів.
Глава банди не відповість за все
Анатолій Б. попався дуже вчасно. Проблема ж існує, і впадає в очі, і дратує обивателя, і стирчить більмом в оці у влади, і невідомо, з якого боку до неї підступитися. Тому що з обох сторін занадто багато зацікавлених у цій контрабанді людей: і тих, хто хоче «змитися», і тих, хто хоче підзаробити за кордоном, і тих, хто хоче покористуватися дешевою, не захищеною жодними законами та вимогами профспілок працею, і тих, хто хоче заробити на всіх цих бажаннях. Преса писала про сотні тисяч нелегалів, що облягають Європу зі сходу, про те, що розкрито найбільшу злочинну мережу, що глава банди заробляв в окремі місяці до 30.000 євро.
Конкретно Анатолію Б. поставлено в провину 550 випадків незаконного проникнення людей із СНД до країн Євросоюзу. За послуги він брав по $250 з клієнта. Таким чином, неважко прикинути загальну суму його доходів - без сумніву, незаконних - приблизно за два роки. Чи мав цей самотньо сидячий на лаві підсудних чоловік прямих спільників у кельнській адміністрації та в посольстві в Києві, чи просто вміло скористався загальною атмосферою лібералізму й безтурботності, готовністю чиновників до корупції - незрозуміло, але ясно, що не він один у відповіді за всіх нелегалів зі Східної Європи, що просочилися в Німеччину. Винен Анатолій Б., сумнівів бути не може. Сумніви є в тому, що з його арештом потік нелегалів сильно порідшав і що його взагалі так легко перекрити. Святе місце порожнім не буває. Це завдання на багато років забезпечить роботою і кримінальну поліцію, і законодавців, а вирішити його навряд чи під силу і тим, і тим. Тому що справжнє ім'я проблемі - глобалізація. А вона проходить по інших відомствах.