- Костянтине Олеговичу, хотілося б, перш за все, розібратися з ключовим питанням: хто ж такі співвітчизники? Відомо, наприклад, що закон про державну політику щодо співвітчизників називає такими всіх уродженців колишнього СРСР. Чи виходите ви з цього, максимально широкого, або якогось іншого тлумачення?
- Під співвітчизниками ми розуміємо тих, хто володіє російською мовою, вихований у традиціях російської культури та готовий взяти участь у державній програмі на її умовах. Вони повинні бути близькі нам за духом, поділяти наші цінності. І, звісно, нам не потрібні ті, у кого за плечима, вибачте за вислів, по три ходки, - ми чекаємо людей, які поважатимуть наші закони. І останнє: у тих, хто приїжджає до нас, має бути кваліфікація, ми зацікавлені не в землекопах, а у фахівцях високого класу.
- Чи є ці критерії достатньо чіткими, щоб уникнути претензій, конфліктів щодо правомірності відбору? Чому, мовляв, того взяли, а цього відфутболили?
- Усіх варіантів не передбачиш, все вирішуватиметься індивідуально в кожному конкретному випадку. Ми, напевно, зіткнемося з ситуаціями, коли людина за національністю є киргизом або таджиком, але при цьому настільки обрусіла, що просто гріх не назвати її співвітчизником. У центральному апараті служби створюється спеціальний підрозділ, який займатиметься лише питаннями програми. Ми перевірятимемо і коригуватимемо рішення наших первинних структур - територіальних підрозділів та представництв ФМС за кордоном.
- А непрацездатним співвітчизникам раді? Чи можуть розраховувати на участь у програмі, скажімо, люди похилого віку, які виїхали свого часу на будови соціалізму?
- Ми раді всім, але потрібно розуміти, що в рамках держпрограми ми вирішуємо в тому числі й економічні проблеми. Одне із завдань ФМС - допомогти «наситити» регіони, які відчувають потребу в робочих руках, кваліфікованими ресурсами. Разом із переселенцем можуть приїхати члени сім'ї, на яких також поширюються всі державні гарантії. Сім'я - це чоловік, дружина та діти. Однак коли людина облаштується, у неї, звісно, з'явиться можливість перевезти і своїх літніх батьків.
- За вашими словами, у 2007 році передбачається залучити до Росії близько 50 тис. співвітчизників, у 2008-му - 100 тис., у 2009-му - 150 тис. Чим зумовлені ці рамки?
- Ці цифри - лише попередні орієнтири. Ми не ганяємося за масовістю. На першому етапі в програмі беруть участь 12 пілотних регіонів: спочатку потрібно відпрацювати механізм - щоб не було збоїв, щоб люди змогли адаптуватися на новому місці.
- Але що, якщо кількість бажаючих переселитися виявиться більшою за розрахункову?
- Не хотів би робити далекосяжних прогнозів. Поживемо - побачимо. Тут поки що занадто багато для нас невідомого: скільки співвітчизників захоче переселитися, як вони приживатимуться на новому місці, якими будуть потреби та можливості територій. Включаться в програму 80 регіонів - цифри будуть іншими.
- Чи зможуть переселенці обрати як місце проживання Москву, Санкт-Петербург, Краснодарський край, інші «теплі місця»?
- У пілотному варіанті цих регіонів немає. Але якщо вони виявлять зацікавленість у переселенцях, ми, звичайно, таку можливість людям надамо.
- Як довго учасникам програми доведеться чекати статусу повноцінних громадян Росії?
- Питання громадянства вирішуватиметься в пріоритетному порядку, це займе не більше 6 місяців з моменту переїзду.
- Наскільки дорогими будуть ці гості, яка вартість програми?
- Остаточну цифру вам сьогодні ніхто не зможе назвати. Все залежатиме від кількості переселенців, від вартості життя в регіоні, від його віддаленості - програма передбачає не лише «підйомні», а й компенсацію транспортних витрат. За нашими оцінками, наступного року витрати становитимуть 4-5 млрд рублів. Але всі вкладені кошти окупляться, ми розраховуємо на довгостроковий ефект.
- Мабуть, найголовніше питання - житло. У програмі його вирішення повністю покладається на регіони. Звідки в не надто багатих «ведмежих кутах», куди в першу чергу передбачається спрямовувати міграційний потік, візьметься гідне житло для переселенців? Там адже й своїм часто не вистачає квадратних метрів.
- Одним із принципів програми є баланс інтересів переселенців, держави та бізнесу. Оскільки трудові ресурси потрібні саме підприємцям, вони теж не повинні залишатися осторонь квартирної теми. Яким буде житло, поки говорити складно, але, звичайно, певні стандарти треба дотримати. ФМС дуже уважно оцінюватиме готовність регіону. Запрошуємо переселенців ми, і саме нам доведеться червоніти перед ними, якщо на них чекає брезентова палатка або похилий барак. Звичайно, ми не допустимо, щоб про цих людей говорили, що вони не живуть, а виживають. Але й стверджувати, що там буде «рай у яблунях», теж не стану. Думаю, це просто нечесно.
- До речі, згідно з програмою представництва ФМС, які займуться «призовом» переселенців, відкриються не лише в колишніх республіках Союзу, а й у Німеччині, США, Ізраїлі. Відверто кажучи, сьогодні це виглядає утопією. Невже з благополучних Європи та Америки - про воюючий Ізраїль розмова особлива, але й там рівень життя вищий - люди потягнуться в російську глибинку?
- Потрібно враховувати, що не всі наші колишні співгромадяни там себе знайшли. Нехай ви перебуваєте в надблагополучних умовах - без дії вовком завиєте. Згадайте, що навіть у важкі тридцяті роки до СРСР приїжджали фахівці з охоплених безробіттям США та Німеччини. Людині дуже важливо відчувати себе затребуваною.
- А чи вирішує програма проблеми тих співвітчизників, хто вже перебрався до Росії, але досі перебуває на пташиних правах? Відома маса випадків, коли росіян, які виїхали з колишніх радянських республік, визнають нелегальними мігрантами, а то й відправляють назад.
- Програма розрахована на тих, хто проживає сьогодні за кордоном. Так, у співвітчизників, які перебралися до Росії з колишніх республік СРСР, сьогодні багато проблем. Деякі з них втекли від міжнаціональних конфліктів, втративши всі документи. І ми готові допомагати їм. Але їм теж треба піти нам назустріч. Бігати і ховатися, постійно відкуповуючись від якихось чиновників, - не вихід, давайте вирішувати проблему разом. І потім - не забувайте, що з 15 січня майбутнього року набирають чинності закон про міграційний облік іноземних громадян та поправка до закону про правове становище іноземців, які суттєво спрощують життя мігрантів.
- Тобто формуються два паралельні потоки? Одні переселяються, користуючись держпідтримкою, інші - на свій страх і ризик.
- Ні, один потік уже тут - це ті люди, які приїхали до Росії і працюють. Але працюють в основному нелегально. У країні, за нашими оцінками, приблизно 10 млн нелегальних трудових мігрантів, лише 10-15% іноземних робітників оформили свій статус. Прийняті закони вирішують багато проблем, але вважаю, потрібно дати додаткові преференції цим людям. Мені не дуже подобається слово «амністія», однак знадобиться, мабуть, якийсь спеціальний акт, який дозволив би їм легалізуватися.
- Допомога співвітчизникам - справа свята. Але ось потреба в гастарбайтерах, на думку ваших опонентів, сильно перебільшена. Справді: в Росії сьогодні проживає понад 90 млн громадян працездатного віку - більше, ніж у РРФСР зразка 1991 року. Розміри економіки з того часу скоротилися, в країні понад 5 млн безробітних. Звідки ж така потреба в «імпортній» робочій силі?
- Як би ми з вами не рахували, мільйони гастарбайтерів прибули в нашу країну не через власну примху: пропозиція виникає тоді, коли є попит. У нас є території, які майже повністю знелюдніли - зупиняються промислові підприємства, в занепаді сільське господарство. На порожньому, мертвому місці не виросте місто-сад. Хто його будуватиме? Нікому. Тому ми й змушені залучати мігрантів.
- Нещодавно трапився на очі виступ латвійського урядового експерта-демографа. З демографією там теж проблеми, тим не менше, впевнено заявляє експерт, гастарбайтери Латвії не потрібні: ідею залучення мігрантів популяризують підприємці, які бажають отримати більше прибутку за рахунок використання дешевої робочої сили. Що скажете?
- Ця проблема існує і в нас: нечесні роботодавці тягнуть сюди малоплачуваних нелегалів. З цим треба боротися, і в Думі вже йде робота над законопроектом, який передбачає посилення відповідальності роботодавця за кожного нелегального трудового мігранта. Крім того, хоча нові закони мають надзвичайно гуманний характер, не треба думати, що вони зроблять ситуацію неконтрольованою. Там достатньо чітко прописані всі параметри. Будь ласка - ми даємо нашим гостям можливість легально працювати. Але якщо вони порушують закон, з ними будуть розмовляти мовою Адміністративного та Кримінального кодексів.
- Але напрошується ще одна вимога - перш ніж приймати на роботу мігрантів, хай і легальних, підприємець повинен вичерпати всі можливості із залучення місцевого населення. Не секрет же, що іноземні робітники серйозно демпінгують на ринку праці.
- Згоден. Але давайте все ж зупинимося на тих питаннях, які входять до компетенції Федеральної міграційної служби.
- Тоді запитання по вашій частині. Чим пояснити такий парадокс: у мігрантів тепер буде більше свободи у виборі місця проживання, ніж у громадян країни? Людині з російським паспортом зареєструватися в чужому місті, як і раніше, непросто, а облік мігрантів з 15 січня матиме повідомний характер, причому проживати вони зможуть де завгодно, навіть у нежитлових приміщеннях.
- Так, є моменти, які потрібно привести до єдності. Невідповідності викликані, перш за все, швидкістю прийняття міграційних законів. Відповідний аналіз вже проводиться, ці норми обов'язково будуть уточнені та доповнені.
- Костянтине Олеговичу, мігранти становлять сьогодні вже близько 10% від загальної чисельності населення. І в суспільстві нерідко висловлюються побоювання, що подальший приплив призведе до зростання соціальної та міжнаціональної напруженості, до того, що десь на наших просторах виникне нове Косово.
- Ні-ні, Косово не буде. Та й напруженості жодної немає. Адже хто до нас приїжджає? В основному жителі країн СНД, колишні громадяни СРСР, тобто дуже близькі нам по духу люди. Крім того, вони їдуть сюди не прохолоджуватися, а працювати, і тому не зацікавлені в ексцесах, подібних до тих, що сталися нещодавно у Франції. Разом з тим ми, звичайно, повинні поставити заслони на шляху кримінальних груп.
- І все-таки міграційна ємність Росії, напевно, має свої межі. Чи не ризикуємо ми проскочити той рубіж, за яким отримаємо зовсім іншу країну?
- Переконаний, що, поки ми приймаємо вихідців із колишніх радянських республік, такого не буде. У міграційних питаннях ми років на двадцять відстаємо від західних країн, але в цьому є й певна перевага. Ми бачимо помилки, які вони допустили, і постараємося не наступити на ті ж граблі.