Якщо підходити до історії спортивного менеджменту широко, то першими спортивними менеджерами були ще римляни (власники гладіаторів) та агенти всесильної китайської якудзи, які влаштовували поєдинки найкращих бійців Далекого Сходу (кажуть, роблять вони це й донині). Однак справжні спортивні управлінці з'явилися лише наприкінці XIX століття, коли світ охопило масове захоплення спортом та спортивними змаганнями. Вже тоді в супутніх колах виділилися спортивні адміністратори (або агенти) і, власне, менеджери.
Адміністратори позбавляли титулованих спортсменів (насамперед боксерів або силачів) від спілкування з бюрократичними структурами всіляких асоціацій та союзів. Менеджери, виділившись із середовища адміністраторів, поступово набували над спортсменами влади – саме вони вирішували, де виступати, з яким противником змагатися, якій газеті давати чи не давати інтерв'ю, інвентарем якої фірми-виробника користуватися. Більше того, доходи менеджерів поступово перевищили гонорари самих спортсменів.
На сьогоднішній день спортивний менеджмент має ще більше напрямків: «адміністрування в галузі спорту», «спортивний туризм», «індустрія спортивних товарів», «менеджер легкоатлетичного спорту», «спортивна економіка» та ін. Більше того, в одного спортсмена можуть бути одразу кілька менеджерів, кожен з яких буде «прикривати» свій напрямок: один займається харчуванням спортсмена, другий – його обмундируванням, третій бере на себе всю бухгалтерію та економіку, четвертий вирішує юридичні питання.
Спортивними менеджерами стають по-різному. Класичний для Заходу 70-80-х років варіант: колишній тренер або спортсмен закінчує економічний факультет і кидається в гущу спортивного бізнесу. До речі, ще років 30 тому менеджер будь-якої західної команди або спортсмена небагато чим відрізнявся на вигляд від тренера – ті ж трико та спортивна шапочка.
В Радянському Союзі спортивними менеджерами ставали в основному військові – силові відомства створили такі «всеспортивні» клуби, як ЦСКА, «Динамо» та «Спартак». І саме офіцери МВС, КДБ та Міністерства оборони займалися «господарським забезпеченням спортивної діяльності».
У 80-х роках в Європі почали з'являтися навчальні заклади, які готують спортивних менеджерів за програмами MBA або за національними освітніми стандартами. Їх важлива відмінність від аналогічних навчальних закладів, скажімо, в США та Канаді, спеціалізованих передусім на менеджменті в бейсболі, боксі та гольфі, – універсальність: навчившись у Швейцарії або у Великобританії, ви з успіхом зможете взяти на себе «госпчастину» вітчизняної футбольної команди. І найголовніше, ці навчальні заклади готують саме менеджерів, а не тренерів або дієтологів.
Системи підготовки спортивних менеджерів існують у всіх країнах Європи. Однак найбільш просунутими в цій галузі вважають Великобританію, Францію, Швейцарію та Німеччину.
Великобританія
Лідером у галузі освіти зі спортивного менеджменту в Європі традиційно вважається Великобританія. Тут стати Master of Business Administration in Sport Management можна в бізнес-школах або на відповідних факультетах 11 університетів і в одному інституті. Так, в університеті Ковентрі на річній майстерській програмі (два семестри, останній присвячений написанню дисертації) освоюють як загальні дисципліни (основи маркетингу, керівництва персоналом, фінансового менеджменту), так і вузькоспеціалізовані – спортивну журналістику, спортивну економіку, роботу зі спонсорськими організаціями, управління спортивними будівлями і навіть спортивний кастинг. Вартість такої підготовки від 8,5 тис. фунтів стерлінгів. Однак якщо ви спортсмен і досягли у своїй кар'єрі значних успіхів, то можете розраховувати на стипендію. У деякі роки вона сягала 4 тис. фунтів стерлінгів. Але рішення про надання стипендії розглядають в індивідуальному порядку, тобто отримати її буває непросто.
Відомі підготовкою в галузі спортивного менеджменту університети Де Монфор (De Montfort University), Центрального Ланкаширу (Central Lancashire University) та Лондон Метрополітен (London Metropolitan University).
Кожна програма навчання основам спортивного менеджменту передбачає стажування тривалістю від трьох до дев'яти місяців. Це фактично робота за майбутньою спеціальністю із заробітною платою та нагоняями. Добре зарекомендували себе стажерам пропонують залишитися на постійній основі (правда, найчастіше на посадах на рівень нижче бажаних). Однак іноземцям такі пропозиції роблять лише у виняткових випадках – спливає питання про громадянство. Щоправда, це не бентежить наших співвітчизників, адже стажування в будь-якому західному спортивному клубі – запорука успіху на рідному ринку праці.
Франція
Не відстає від англійської і французька освіта в галузі спортивного менеджменту. Один із лідерів тут – школа Евромед-Марсель. Вартість навчання в ній коливається в районі €8 тис. за курс. Структура навчання в цілому схожа на англійську. Єдина відмінність – дуже складно вступити. Крім звичайних вимог для MBA (вища освіта, володіння мовою, в даному випадку французькою, загальне та професійне резюме та відгуки), необхідно пред'явити GMAT (Graduate Management Assessment Test), а також документ, що підтверджує щонайменше трирічний досвід роботи.
Значно простіше стати слухачем у комерційній школі Ауденсія Нант (Audencia Nantes), яка пропонує майстерську програму з управління спортивними організаціями (Mastere Specialise in Management of Sport Organisations). Навчання тут ведеться також французькою, однак вимоги до мови не такі суворі. В обох школах передбачена чотиримісячна практика в спортивних організаціях.
Швейцарія
Спортивний менеджмент у цій країні виділився з менеджменту готельного, який прославив Швейцарію на весь світ. Відповідно, готують за цією спеціальністю навчальні заклади, основний напрям діяльності яких – підготовка кадрів для готелів.
Незважаючи на те, що досвіду підготовки спортивних менеджерів у швейцарських MBA-тренерів значно менше, ніж у їхніх англійських та французьких колег, саме вони розвивають найбільш перспективні напрями навчання спортивних управлінців – акцент з самого початку робиться на спеціалізації (теніс, футбол тощо). Підготовка йде в основному за стандартами бакалаврату (до двох років, включаючи підготовчу практику). Можливе також навчання за скороченими програмами (з отриманням сертифіката) та післядипломна підготовка.
Вступити на спортивний менеджмент (бакалаврат) у Швейцарії не так складно. Нас чекають у всіх школах готельного та спортивного менеджменту, найвідоміші з яких: Glion Hotel School та Les Roches. Для вступу найчастіше потрібно набрати 500 балів за TOEFL або 5,5 балів за IELTS та досягти 18-річного віку. На післядипломні програми приймають осіб старше 24 років. Єдиний недолік навчання у Швейцарії – вартість: вона коливається від 17 тис. до 33 тис. швейцарських франків.
Німеччина
Незважаючи на те, що про німецьку спортивну освіту ми чуємо не так часто, саме тут знаходиться найбільший у Європі центр підготовки спортивних менеджерів. Інститут спортивної економіки та спортивного менеджменту (Institut fuer Sportoekonomie und Sportmanagement) при Вищій школі спорту в Кельні, заснований у 1989 році, не схожий на звичайний MBA. Тут дається класична університетська освіта – зі стін інституту виходять економісти з поглибленими знаннями в галузі правових основ комерційної та некомерційної діяльності спортивних організацій, спонсорства тощо. Дуже важливо, що у виші велику увагу приділяють науковим дослідженням: у процесі навчання студенти займаються дослідницькою діяльністю у сфері процесів управління.
Менш глобально підходять до процесу навчання фахівці Інституту мов та економіки у Фрайбурзі (Institut fuer Sprachen und Wirtschaft). Тут вам запропонують класичний MBA, в рамках якого ви вивчите основи маркетингу та спонсорингу, концепції спортивного підприємництва, адміністрування проектів тощо. Однак німці не були б німцями, якби не розширили програму навчання загальнорозвиваючими дисциплінами. За бажанням можна придбати або розширити свої знання в галузі англійської, французької або іспанської мов, загальної та спортивної психології, а також історії культури. Вартість всього цього задоволення – €15 тис.