З самого початку наплив іммігрантів змусив старожилів Нового Світу думати про шляхи протидії безперешкодному доступу нових переселенців на територію Америки. У 1639 році британські колоніальні влади заборонили переселятися в північноамериканські колонії злочинцям і жебракам. Однак це ембарго великого впливу не мало. Через дев'ять років після здобуття Сполученими Штатами незалежності конгрес США надав безумовне право президенту висилати з країни «небезпечних іноземців», вважаючи такими людей, які своїми діями завдають шкоди державі та громадянам.
Тим не менш, протягом тривалого часу імміграційна політика перебувала в руках окремих штатів, федеральні влади регулювали лише процес прийняття громадянства США. В основному іммігрантів залучали для того, щоб освоювати нові землі, водночас влади намагалися не допускати появи великої кількості непрацездатних прибульців. У Вірджинії, наприклад, діяв цікавий закон: він передбачав, що кожен іммігрант, який самостійно оплатив свій переїзд, отримує від штату наділ землі площею в 50 акрів.
Питання надання американського громадянства іноземцям зазнало помітних змін. У 1790 році громадянином США можна було стати після двох років постійного перебування на території Сполучених Штатів за відсутності проблем із законом. У 1798 році термін очікування продовжили до 14 років, а в 1802 році скоротили до п'яти (ця норма діє й донині).
Кожна нова хвиля іммігрантів стикалася з упередженнями з боку старожилів. У середині XIX століття всіх ірландських іммігрантів вважали п'яницями. На початку XX століття побутувала думка, що поляки, росіяни, євреї та італійці надто відрізняються від місцевого населення, їхні звичаї та традиції мають мало спільного з нормами американців, тому вони мають надзвичайно мало шансів успішно влитися в американське суспільство. Нині аналогічні звинувачення адресують вихідцям із країн Азії та Латинської Америки. Ставлення американського суспільства до іммігрантів змінювалося залежно від стану американської економіки. Коли США переживають важкі часи, суспільство несхвально оцінює прибульців. Якщо ситуація змінюється на краще, то іноземці, які переселяються до США, зустрічають незрівнянно тепліший прийом.
Перший законодавчий акт, цілеспрямовано обмежуючий імміграцію до країни, був прийнятий у 1875 році: у США заборонили переселятися повіям і людям, які раніше вчиняли злочини. У 1882 році був прийнятий закон, який забороняв китайцям переселятися до США (приводом для цього стали погроми китайців, вчинені в кількох американських містечках). Тим китайцям, які на той момент уже проживали в США, заборонили претендувати на американське громадянство. Цей закон прийняли через наплив китайських робітників (кулі), які вважалися найдешевшою робочою силою і яких залучали для будівництва залізниць. Законодавці США вважали, що присутність китайців негативно впливає на рівень безробіття та зарплати «корінних» американців. Тільки в 1943 році цей закон був скасований.
Перший закон про імміграцію був прийнятий у 1882 році. Він передбачав встановлення контролю за «якістю» іммігрантів (малося на увазі, що країна потребує працьовитих спеціалістів, а не ледарів), а також забороняв в'їзд душевнохворих і психічно недорозвинутих людей. Цей закон також встановив податок у 50 центів на кожного прибуваючого іммігранта. До речі, податок існує й донині, однак тепер він вважається консульським збором, необхідним для оформлення візи. Тоді вперше іммігранти стали відповідати на запитання чиновників, що стосуються їхнього минулого та планів у США, а також проходити медичний огляд. У 1891 році був прийнятий інший закон, який додав до чорного списку хворих (до переліку хвороб, що не давали права на переселення до США, увійшли туберкульоз, сифіліс і трахома), неімущих і багатоженців. Закон також встановив процедуру обов'язкового медичного огляду новоприбулих іммігрантів, яка існує й донині. Починаючи з 1990-х років, у США заборонений в'їзд ВІЛ-інфікованих і хворих на СНІД. Ці заходи знизили рівень імміграції до США, однак ненадовго.
На той час США стали неймовірно привабливими для жителів інших держав. За період з 1830 по 1880 рік населення США зросло на 400% (для порівняння, населення Франції збільшилося на 17%). США вигравали економічне змагання з найпотужнішими державами світу: наприклад, за період з 1850 по 1880 рік обсяги промислового виробництва тодішньої супердержави - Британської Імперії - збільшилися на 300%, для США цей показник дорівнював 600%. На початку 1880-х років протяжність залізничного полотна в США вдвічі перевищувала протяжність залізниць у всій Європі (дані з книги історика Девіда Поттера «Народ Достатку» (People of Plenty). До всього іншого, США сповідували політику релігійної толерантності, що приваблювало багатьох адептів гнаних релігій і сект.
На початку XX століття США захлеснула нова хвиля переселенців. Цього разу влади відмовили у в'їзді до країни епілептикам, хворим на туберкульоз, божевільним, жебракам, анархістам та особам, які мають розумову та фізичну неповноцінність, що «може вплинути на їхню здатність заробляти на життя». У 1917 році США поставили додатковий бар'єр перед індусами, бірманцями, таїландцями, малайцями, арабами та афганцями. Крім того, кожен новоприбулий переселенець зобов'язаний був складати тест на знання англійської мови.
У 1924 році було введено принципово нове обмеження. Влада США надала громадянам кожної країни квоту на імміграцію. Вона визначалася за результатами чергового перепису населення. Однак де-факто держава віддавала перевагу європейцям. У 1934 році Філіппіни, раніше колонія США, здобули незалежність. Тоді ж для філіппінців, які раніше вважалися американцями, ввели серйозні обмеження на переїзд до США. З деякими змінами система квот діє й донині.
У 1980 році прийняли особливий закон «Про біженців» (Refugee Act), який встановив правила їх прийому. Закон про національність та імміграцію зазнав деяких змін у 1990 році. У ньому вперше з'явилися положення, які дозволяли не допускати до США або висилати зі Сполучених Штатів осіб, запідозрених у зв'язку з терористами.
З 1994 року діє закон, згідно з яким іноземці, які прибули до США без документів, можуть бути негайно вислані з країни, за винятком тих випадків, якщо вони звертаються з проханням про надання політичного притулку та доведуть, що у разі повернення на батьківщину їм загрожують переслідування за расовою, релігійною, національною тощо ознакою. Закон говорить, що іноземець може попросити політичний притулок у США після того, як він ступив на американську територію. В результаті тисячі кубинців щорічно на підручних плавучих засобах намагаються дістатися до США. У дорозі їх намагається перехопити Берегова охорона США (US Coast Guard) - спійманих в океані повертають на острів Свободи. Шанс отримати політичний притулок мають лише ті, хто торкнувся американського берега. У тому ж році рішенням конгресу США було створено новий тип візи (так звана віза категорії S), що надається особам, які можуть виступати свідками в судових процесах, пов'язаних з тероризмом або організованою злочинністю.
У 1996 році, після великого терористичного акту в місті Оклахома-Сіті (спочатку вважалося, що вибух бомби підготували вихідці з Близького Сходу - пізніше виявилося, що терористом був корінний американець), США знову посилили імміграційне законодавство. Тоді конгрес прийняв закон «Про боротьбу з нелегальною імміграцією та відповідальністю іммігрантів» (Illegal Immigration Reform and Immigrant Responsibility Act), який, зокрема, суттєво спростив режим депортації з країни небажаних іноземців.
Як зазначає Роджер Деніелс, автор масштабного дослідження «Прибуття в Америку», до нових хвиль іммігрантів американці традиційно ставляться гірше, ніж до старих. Одна з причин - у тому, що новоприбулі намагаються селитися разом із земляками, і на території США утворюються своєрідні етнічні анклави. Нові американці, як правило, гірше освічені, менше заробляють і часто поповнюють ряди кримінальних груп. Однак на підтвердження позитивної ролі іммігрантів в американській економіці говорять дані дослідження, згідно з яким ті міста в США, в яких найбільший відсоток іммігрантів (наприклад, Нью-Йорк - 43% його жителів народилися за межами США і ще 9,2% народилися в сім'ях емігрантів, або Лос-Анджелес, кожен десятий житель якого нещодавно перебрався до США), показують найнижчі рівні безробіття в країні та найвищі темпи економічного зростання. При цьому наплив іммігрантів дозволяє суттєво знизити рівень безробіття і серед представників корінного населення.
За даними Бюро статистики праці США (Bureau of Labor Statistics), іноземці, які працюють в США, заробляють менше своїх колег-американців. Ця залежність існує для людей з будь-яким рівнем освіти. Середньостатистичний працівник іноземного походження віком 25 років і старше, який працює повний робочий тиждень, у 2005 році отримував $543 на тиждень, а американець з аналогічними характеристиками - $724. Рівень заробітку, природно, залежить від рівня освіти. Люди, які мають лише початкову освіту, отримують $385 (іноземець) - $442 (американець) на тиждень. Прослуховування курсу неповної середньої школи дозволяє перейти на більш високий рівень оплати: $385 (іноземець) - $442 (американець). Середня освіта гарантує перехід на наступний рівень $496 (іноземець) і $594 (американець). Незакінчена вища освіта ще більше піднімає ставки: $592 (іноземець) і $679 (американець). Диплом про вищу освіту приносить до кишені іноземцю $960 на тиждень, американцю - $1.023.
Нині приблизно 28% іноземців, які працюють в США (легальні та нелегальні іммігранти, тимчасові робітники та інші), не мають закінченої середньої освіти. Для американців цей показник становить 7%. Натомість рівень людей з вищою освітою в обох групах населення приблизно однаковий - 31 і 33% відповідно. При цьому в 2005 році без роботи сиділи лише 4,6% іноземців (для корінних жителів США цей показник дорівнював 5,2%).
Вже з дня заснування Сполучених Штатів етнічні громади, що утворилися там, впливали на американську політику. Наприклад, впливові єврейські іммігранти в 1869 році спонукали президента Улісса Гранта виступити на захист сирійських євреїв, звинувачених у ритуальному вбивстві, а пізніше США виступали на захист євреїв, які страждали від погромів у Російській Імперії. Італійська громада також значною мірою відповідальна за формування європейської політики США. Наприклад, завдяки її зусиллям під час Другої світової війни, коли США перебували у стані війни з Італією, у США не виникло антиіталійських настроїв, і після її закінчення обидві країни швидко налагодили двосторонні відносини.