Тому що далеко не до кожної лондонської школи можна застосувати обидва ці визначення - хороша і безкоштовна. Безкоштовні школи - це, як правило, школи державні. Або школи, які належать до якоїсь церкви. Наприклад, школа Corpus Christi навпроти моїх вікон - католицька, і щоб туди потрапити, ви повинні принести довідку від католицького священика про те, що ваша родина регулярно відвідує служби.
Але бути хорошим католиком - це ще не все. Ви повинні жити виключно в межах зони охоплення цієї школи, а це іноді - всього кілька сотень метрів. І я знаю чимало випадків, коли люди переїжджали тільки заради того, щоб потрапити в потрібну зону.
Тож вибір хорошої школи - головний біль для більшості лондонських батьків, особливо якщо вони - не надто багаті представники середнього класу. І цей біль лише посилюється, коли дітям виповнюється 11 років, і з молодшої школи вони мають перейти до середньої.
Турботи лондонських батьків погано узгоджуються із твердженнями про те, що в Англії - найкраща освіта у світі. Але ці твердження ґрунтуються на кількох відомих усьому світу назвах - Ітон, Вестмінстер, Сент-Пол - приватних школах, навчання в яких коштує $15-20 тис. на рік. А більшість лондонців обирають не між Ітоном, у якому традиційно навчаються хлопчики з королівської родини, і, скажімо, не менш престижною школою Святого Павла, а між закладами, які називаються казенним терміном inner city comprehensive.
Inner city comprehensive - це державна середня школа, розташована в межах міста. Така школа в Лондоні - завжди суміш дітей з різних соціальних верств та етнічних груп.
Моя знайома Люсі Вільямс викладає основи театру в хорошій державній школі - Charter Secondary. Вона відкрилася лише три роки тому в благополучному районі на південному сході Лондона і одразу привернула увагу місцевих батьків, які до цього воліли відправляти дітей до розташованих поблизу приватних шкіл. До приватної школи свого часу відправили й доньку Люсі. Зараз вона намагається перевести її до школи Чартер, але зробити це дуже непросто - навіть на дітей учителів поширюються загальні правила прийому.
«Перевага надається тим, хто живе якомога ближче до школи, у кого вже ходять туди брат чи сестра, або якщо існують якісь медичні приписи, за якими дитина має навчатися саме тут, - пояснює Люсі. - І певний відсоток дітей ми беремо на підставі їхніх здібностей незалежно від місця проживання - ці діти мають скласти спеціальні іспити.
Такі іспити - одразу до кількох шкіл - нещодавно складав 10-річний син нашої колеги Джессі Кейнер. І це було випробування не лише нервів, а й сімейних фінансів, бо перед тим він кілька місяців займався з репетиторами».
«Проблема в тому, що початкова школа аж ніяк не готує дітей до іспитів, які потрібно складати. У мене син, і він не може вступити до школи для дівчат, тож найкращі школи в нашому районі для нас недоступні. Ми думали про те, щоб переїхати в інший район, де хороші школи, щоб мати більше шансів потрапити до них. Багато хто так робить, і це коштує чимало грошей, бо найкращі державні школи розташовані в дорогих районах», - говорить Кейнер.
У дорогих районах, звісно, дещо особливий склад учнів. Але там і дещо інший склад учителів - багато хто з них просто відмовляється йти до звичайних середніх шкіл, оскільки зарплати там не компенсують дорожнечу лондонського життя.
Саме тому півтора року тому всі англійські газети обійшла історія про те, як одна неблагополучна лондонська школа виписала викладачів англійської з Болгарії та Росії. А нещодавно з'явилася нова ініціатива: фінансові інститути лондонського Сіті, які потерпають від економічного спаду, вигадали гуманний спосіб позбавлення від зайвих співробітників - вони відправляють їх не на вулицю, а вчителями до середніх шкіл.
І все ж мої співрозмовники, дружно починаючи з численних скарг, закінчували тим, що ситуація із середніми школами поліпшується. Уряд почав суворіше стежити за рівнем викладання в неблагополучних школах, наполягати на тому, щоб жорсткіше карали хуліганів і прогульників, і навіть виділяти більше грошей на шкільну освіту. З іншого боку, у Сіті не передбачається швидкого підйому. Тож, можливо, колись лондонські школи й перестануть бути кошмаром для батьків.