Половина опитаних німців підтримала скандального політика
Інтерв'ю політика сколихнуло суспільство та загострило дебати про інтеграцію мігрантів. Головне питання, яке постало на порядку денному: чи може критичне і навіть частково негативне ставлення до мігрантів, яке раніше відкидалося з міркувань політкоректності, бути узаконене суспільною думкою?
Відразу треба зазначити, що у випадку з Заррацином краще утриматися від оціночних суджень. Тема імміграції в Європі сама по собі надзвичайно непроста, а велика кількість різнорідного матеріалу дає змогу обґрунтувати іноді протилежні точки зору. У цьому конкретному випадку важливо насамперед те, що сказав Заррацин і якою була реакція в ФРН на його слова.
Інтерв'ю з Тіло Заррацином з'явилося в жовтневому номері щотижневика «Lettre International», під заголовком «Berlin auf der Couch», який був присвячений економічному, соціальному та культурному становищу Берліна через 20 років після об'єднання Німеччини. Це саме по собі примітно, тому що «Lettre International» є свого роду елітарним виданням для «високолобих».
Одна з головних думок, висловлених Заррацином, полягала в тому, що за наявної динаміки Берліну як місту загрожує деградація, причому значною мірою через мігрантів, особливо арабського та турецького походження. Через неправильну міграційну політику їхній наплив великий, а віддача мала: більшість турків та арабів, які проживають у Берліні, за словами Тіло Заррацина, не виконують «жодної виробничої функції, крім торгівлі фруктами та овочами». Дрібні турецькі «забігайлівки», які у великій кількості з'являються на берлінських вулицях, як зазначив Заррацин, не можуть стати основою для подальшого розвитку міста.
Ситуація ускладнюється тим, що турецькі та арабські іммігранти нічого не приносять місту не тільки в економічному плані, але й у соціальному, тому що багато з них не бажають, а часом просто нездатні через низький освітній рівень інтегруватися в німецьке суспільство. При цьому, як зазначає Заррацин, рівень народжуваності у них значно вищий, ніж у німців. «Турки завойовують Німеччину так само, як косовари захопили Косово. Я б не заперечував, якби йшлося про східноєвропейських євреїв, IQ яких на 15 відсотків вищий, ніж у німців, але мені не подобається, що йдеться про групи населення, які не збираються інтегруватися», – зазначив Заррацин.
«Я вважаю неприйнятним, – заявив Заррацин, – коли турецькі хлопчики-підлітки не слухаються вчительку, тому що вона жінка, а в їхній культурі це не передбачено». Багато турецьких та арабських мігрантів, зазначив Заррацин, проживши десятиліття в Німеччині, не знають німецької мови. У початкових класах берлінських шкіл є учні, які говорять тільки турецькою. І нехай їхні батьки прямо не відкидають Німеччину, але на ділі вони живуть не в німецькому, а в турецькому суспільстві. При цьому багато мігрантів сидять на соціальній допомозі. «Я не збираюся визнавати тих, хто живе за рахунок держави, при цьому відкидає цю державу, не піклується про освіту своїх дітей і постійно відтворює нових дівчаток у хустках», – підсумував колишній міністр фінансів Берліна.
Більше того, на думку Тіло Заррацина, сама соціальна допомога, яку держава виплачує мігрантам, є очевидною перешкодою для їхньої інтеграції та до того ж перетворює їх на утриманців. «Та ж арабська сімейка, яка і після двадцяти років проживання у Швеції чи Німеччині скаржиться на утиски та безробіття, у тому ж Чикаго чудово інтегрується», – зазначив Заррацин. Чому так відбувається? Тому що в США соціальна допомога для мігрантів практично відсутня, і той, хто не працює – і, отже, не інтегрується в суспільство, закінчує життя на вулиці. А в Німеччині сім'я мігрантів отримує допомогу в €1.500, і неосвіченому батьку сімейства немає жодної потреби включатися в систему виробничих відносин. Серед берлінських мігрантів кількість безробітних, вважає Заррацин, взагалі непропорційно висока.
Втім, не всі мігранти такі. Як зазначив Тіло Заррацин, більшою мірою сказане стосується турків та арабів, а також вихідців з колишньої Югославії. Що стосується мігрантів із країн Азії чи Східної Європи, то вони, навпаки, демонструють очевидне бажання інтегруватися в німецьке суспільство. «Візьмемо в'єтнамців: батьки, як правило, не знають німецької, торгують сигаретами або мають невеликий кіоск. В'єтнамці другого покоління в середньому мають високі шкільні оцінки та закінчують навчання з кращим атестатом, ніж німці», – зазначив Заррацин.
Вихід із ситуації, в якій опинився Берлін, Тіло Заррацин бачить насамперед у залученні освічених мігрантів. Берлін, на його думку, має імпортувати інтелект, як це в 50-і роки XX століття робила влада Нью-Йорка. «Ми вітаємо кожного, хто до чогось прагне і хоче чогось у нас досягти. Інші можуть їхати кудись ще», – заявив Заррацин. «Потрібно брати якістю, а не кількістю. Зі столиці тих, хто живе на допомогу, Берлін має стати столицею еліт, як це було в 20-х роках XX століття», – зазначив він. Самим берлінцям із ями, в якій вони опинилися, на його думку, не вибратися: від покоління до покоління інтелектуальний рівень городян падає. Крім того, вважає колишній міністр фінансів Берліна, існують ще два фактори, що заважають розвитку міста: це лівацький дух 68-го року та властива берлінцям неохайність та розхлябаність.
Словом, Тіло Саррацин дав дуже жорстке інтерв'ю, і не дивно, що реакція на нього теж виявилася жорсткою. Насамперед, з боку німецьких політиків та бізнесменів турецького походження. Один із лідерів «Зелених» Джем Ездемір заявив, що якби він дозволив собі сказати щось подібне і так значно нашкодив би своїм товаришам, то вже давно був би змушений піти з партії. Великий турецький бізнесмен Вураль Егер, який працює у сфері туризму, заявив, що слова Саррацина про турків є «дикістю та вульгарністю». «Це слова ультраправого екстреміста, а не соціал-демократа», – додав він. Скандал докотився до Туреччини: віце-президент турецького центрального банку Ібрагім Турхан в інтерв'ю газеті «Sabah» заявив, що «Аллах міг би дати Саррацину більше розуму».
Ряд німецьких політиків, бізнесменів та громадських діячів також негативно поставилися до висловлювань Саррацина. Міністр праці Нижньої Саксонії Філіпп Резлер, сам маючи в'єтнамське коріння, заявив, що питання з мігрантами, звісно, прикрашати не треба, але слова Тіло Саррацина спрямовують дискусію в неправильне русло. Більше того, на його думку, своїм виступом Саррацин звів п'ять років інтеграційної політики нанівець. Депутат бундестагу від партії «Зелені», експерт з фінансів Герхард Шик, назвав висловлювання Саррацина «вульгарними та дискримінаційними», додавши, що член правління Федерального банку не повинен дозволяти собі подібного ні в приватній бесіді, ні тим більше на сторінках преси.
У полеміку вельми різко втрутився генеральний секретар Центральної ради євреїв Німеччини Штефан Крамер. Крамер заявив, що Тіло Саррацин діє відповідно до ідейних настанов націонал-соціалізму. Він поставив банкіра в один ряд з Гітлером, Герінгом і Геббельсом, зауваживши, що вони були б йому вдячні. Нарешті, стало відомо, що прокуратура почала попереднє розслідування щодо Тіло Саррацина за фактом розпалювання міжрасової ворожнечі. Однак куди більш серйозні наслідки чекали Саррацина в Бундесбанку. Насамперед, керівництво поспішило офіційно дистанціюватися від його висловлювань, а голова банку Аксель Вебер вельми прозоро натякнув, що Саррацину слід подумати про персональні наслідки, тобто про відставку.
Пізніше з'ясувалися цікаві речі: Вебер знав про інтерв'ю Тіло Саррацина заздалегідь, намагався перешкодити його публікації та внести туди ряд суттєвих правок, однак Саррацин вчинив по-своєму і дав згоду на публікацію, залишивши все як є. Іншими словами, до політичного скандалу домішався ще й особистий конфлікт. Так чи інакше, Тіло Саррацин постарався знизити напруженість: він заявив, що не збирався нікого ображати і шкодує, якщо його формулювання когось зачепили. Однак вибачатися по суті він не став. Виступаючи 9 жовтня на одній з конференцій у Берліні, він заявив, що «сказав усе, що хотів сказати», і додати йому нічого. І, крім того, дав чітко зрозуміти, що ні про яку відставку не думає і в понеділок, як ні в чому не бувало, повернеться до свого бюро у Франкфурті-на-Майні, де на столі на нього чекає купа документів, що потребують розгляду.
Тут виявилося, що у Тіло Саррацина є не лише критики, а й прихильники. Так, публіцист Матіас Матусек став на захист банкіра, заявивши, що Саррацин – це своєрідна мефістофельська фігура, яка бажає зла, але чинить добро. У схожому ключі висловився професор-політолог Арнульф Барінг: «У даному випадку ніхто не може спростувати Саррацина: Німеччина справді зазнає серйозних труднощів з мігрантами з Туреччини та арабських країн. Однак у країні лицемірів та політкоректності готові знищити будь-кого, хто говорить правду відвертим текстом».
За Саррацина вступився відомий німецький публіцист єврейського походження Міхаель Волфсон. Він розкритикував генерального секретаря Центральної ради євреїв Німеччини Штефана Крамера за порівняння Саррацина з Гітлером, зазначивши, що це не відображає точку зору всіх євреїв. Інший не менш маститий журналіст і публіцист єврейського походження, голова фонду Axel-Springer Ернст Крамер на сторінках Welt заявив, що генеральний секретар Центральної ради євреїв, звинувативши Саррацина в прихильності до ідей націонал-соціалізму, лише виявив брак політичних знань і відсутність такту. За словами Ернста Крамера, навіть найгірші словесні ескапади Саррацина все ж є «золотими словами». Сам Штефан Крамер пізніше на сторінках Tagesspiegel визнав, що проведена ним аналогія з нацистськими вождями була невірною, однак підкреслив, що, тим не менш, продовжує вважати висловлювання Саррацина «расистськими».
Зі свого боку німецьке агентство DPA навело дані соціологічного опитування, згідно з якими 51% опитаних громадян Німеччини погодилися з твердженням Тіло Саррацина про те, що турецькі та арабські мігранти не хочуть або просто не здатні інтегруватися в німецьке суспільство. Лише 39% заявили про свою незгоду. Найбільше незгодних із Саррацином виявилося серед прихильників «Зелених», у той час як прихильники СДПН, ХДС/ХСС, ВДП та «Лівих» у більшості своїй його підтримали.
Олексій ДЕМ'ЯНОВ.
Lenta.ru