Потенційному «магістру ділового адміністрування», який перебуває на стадії прийняття рішення «йти чи не йти на MBA, і якщо йти, то куди і коли», можна лише поспівчувати. На нього одночасно обрушуються обіцянки маркетологів різних бізнес-шкіл, поради друзів та колег («великих фахівців» у цьому питанні), які, звісно ж, схиляють «йти, і чим швидше, тим краще, а чим дорожче, тим, природно, якісніше». Проігнорувавши умовляння друзів, колег і тих, кому платять за залучення студентів до бізнес-шкіл, залишається покладатися на інформацію в ділових журналах. Вона, здавалося б, має бути найдостовірнішою і неупередженою. Однак статті часто написані випускниками факультетів журналістики, які осягнули мистецтво якомога яскравішого представлення матеріалу, але самі жодного дня не навчалися в бізнес-школі і про суть бізнес-освіти дізналися з вторинних джерел або від тих самих маркетологів бізнес-шкіл.
Інша проблема – застаріла інформація. Мода, а разом з нею і різке збільшення попиту на програми MBA, досягла піку наприкінці 90-х, коли багато хто прагнув збагатити своє резюме, щоб вище котируватися на ринку праці та вирізнитися в умовах перевиробництва «спеціалістів-економістів». Але кілька років тому раптом з'ясувалося, що нашій країні не потрібно стільки MBA-випускників, скільки їх розплодилося за цей час, та й компанії не в змозі задовольнити їхні зарплатні вимоги.
Внаслідок надмірної кількості та, як показав досвід, не завжди високої якості (якщо йдеться про «середні» школи) випускники MBA втратили свою унікальність. Як наслідок, вони «впали» і в ціні, і в очах роботодавців. Тому, переглядаючи аналітичні статті, особливо в Інтернеті, варто звертати увагу на час виходу матеріалу у світ, оскільки інформація, швидше за все, відповідатиме духові часу та «просуватиме» або «розвінчуватиме» чудодійність програм MBA залежно від приналежності до першого або другого часового періоду.
І школи, і слухачі поступово приходять до висновку, що MBA не панацея і далеко не з кожної людини, яка потрапляє до рук навіть найдосвідченіших викладачів, можна витесати такого собі суперуправлінця, готового прийти на будь-яке підприємство, засукати рукави та миттєво взятися за вирішення стратегічних завдань. Хтось відчинить усі двері і без диплома MBA, а комусь і найкраща програма не допоможе.
Бити точно в ціль
В наші дні оформився новий погляд на проблему to be MBA or not to be: програма MBA, на яку набирають «свіжих» випускників вишів, втрачає будь-який сенс і нічим не відрізняється від магістратури (MA чи MSc) із загального менеджменту чи інших бізнес-спеціальностей. Адже основна відмінність останніх програм від MBA полягає в тому, що при прийомі найчастіше не вимагається управлінський досвід роботи, а отже, і контингент слухачів формується відповідний. На MA та MSc приходять не директори й керуючі компаніями, а менеджери – молодшої та середньої ланки, можливо, з досвідом управління, але не заводом, а невеликим відділом зі скромним бюджетом.
Багатьом, хто розмірковує про MBA, насправді потрібна саме така програма. Є й магістерські програми, на які можуть взяти без досвіду роботи, але з вищою освітою у відповідній галузі. Якість навчання в магістратурі з бізнес-спеціальностей зазвичай не гірша, ніж на MBA, оскільки заняття часто проходять у тій самій бізнес-школі, і ведуть їх ті самі професори.
Самі випускники вишів, не без впливу «агітаційної» роботи вибіркових бізнес-шкіл і рекрутерів, поступово усвідомлюють, що віддача від вкладення в MBA буде тим вищою, чим більший у них менеджерський стаж роботи та реальна потреба в систематизації знань, накопичених за час практики.
Однак є ще й ті, хто цього не розуміє. Звідси, з одного боку, «всеїдні» школи, а з іншого – їхні основні клієнти, зелені випускники, які не знаходять роботи, на яку розраховували, викладаючи великі гроші за диплом MBA. Бо пристойні роботодавці чудово усвідомлюють практичну непридатність теоретиків ділового адміністрування з абсолютною відсутністю досвіду управління людьми, компанією чи якимось її підрозділом.
Не панацея від усіх бід
Якщо вірити нашим роботодавцям, то MBA – не необхідна, і вже точно не достатня умова призначення на бажану посаду. Найімовірніше, «необхідним і достатнім» насамперед є управлінський досвід, причому бажано в конкретній галузі. Чим його менше, тим вища ймовірність, що CV потрібно підкріплювати солідним параграфом «освіта». Чим його більше, тим байдужіше роботодавець дивиться на дипломи, зокрема, на наявність ступеня MBA.
Отримана в бізнес-школі освіта не повинна переоцінюватися. Вона, радше, спосіб зав'язати потрібні знайомства «міжнародного масштабу» (про це говорить переважна більшість випускників), структурувати вже наявні знання, навчитися приймати рішення оперативніше тощо. Зрештою, це можливість узяти дворічний тайм-аут і подумати про те, «що робити зі своїм життям далі».
Найактуальніше питання останніх років, що мучить аплікантів і студентів західних шкіл: а чи «працюють» взагалі «західні» знання та навички у нас? Ось що думають про це випускники. По-перше, економічні закономірності та методи мають універсальний характер, незалежно від того, де вони використовуються, в умовах розвиненого чи розвиваного ринку. По-друге, аналітичні, фінансові методи, способи аналізу ресурсів, планування та контролю цілком застосовні і тут.
Водночас самі по собі методи управління, що прищеплюються в бізнес-школах, не враховують особливості ведення вітчизняного бізнесу: високий рівень корупції та слабку судову систему, «національний характер» і пострадянську культурну спадщину (бажання отримати «все і відразу», нездатність ставити амбітні, але досяжні цілі, низьку продуктивність праці, схильність до державного патерналізму). Плюс «фізичні» бар'єри: відносно слабо розвинені телекомунікації, а часто й погана технічна оснащеність (що актуально для регіонів).
Загалом, «західні» знання цілком застосовні й на батьківщині. Однак джерелом цих знань може бути не лише програма МВА, а й просто магістратура (МSc або МА) у хорошій зарубіжній бізнес-школі.
Де МВА жити добре?
У наших випускників західних шкіл є різні варіанти працевлаштування на Заході. Якщо це не self-employment – власна справа, існує ймовірність: а) влаштуватися в західну компанію на високу посаду, наприклад, для розвитку східноєвропейського напрямку; б) потрапити в компанію (наприклад, консалтингову), яка цілеспрямовано набирає випускників МВА-програм, яким доводиться починати з молодших менеджерських позицій, але з досить солідними стартовими окладами.
Що відбувається у нас? За спостереженнями консультанта консалтингової групи Антона Сичова, наших роботодавців умовно можна розділити на три великі групи, у кожній з яких склався свій погляд на найм випускників МВА. До першої належать компанії, орієнтовані на глибоку оптимізацію різних ділянок своєї діяльності, як правило, через високу конкуренцію на певному ринку. Чим вищий рівень завдань компанії та значущість посади, на яку потрібен спеціаліст, тим жорсткіші вимоги до кандидатів, зокрема щодо наявності та «якості» диплома МВА.
Другий підхід притаманний компаніям, які будують свою політику відбору персоналу на основі оцінки конкретного досвіду роботи, досягнень та особистих якостей майбутніх співробітників. У таких компаніях МВА буде плюсом, підтвердженням системності знань кандидата та його підходів до вирішення завдань. Але вирішальним аргументом диплом не стане.
Третя група – компанії, які «обпікалися» на спеціалістах з дипломом МВА, або компанії з певною кадровою політикою (надмірна освіта працівників шкодить «єдиноначальності» або створює реальну конкуренцію певному колу управлінців).
За спостереженнями старшого консультанта RosExpert Марини Ялимової, МВА найбільш затребувані в чотирьох секторах. Це в першу чергу промисловість. Час, коли потрібно було вигідно купити, «упакувати» і ще вигідніше продати підприємство, минув, на перший план вийшло ефективне управління. По-друге, це банківські структури, страхові та інвестиційні компанії, фонди прямих інвестицій. Третій сегмент – ринок девелопменту, де відчувається абсолютний брак топ-менеджерів. Четверта сфера – рітейл.