Правозахисники вважають, що Шенген став справжньою катастрофою для тисяч біженців
Лампедуза не приймає гостей
Для мешканців Європи Шенгенська угода стала безумовним благом: скасування митних зборів підштовхнуло торгівлю, скасування віз пожвавило туризм – Старий континент перетворився на своєрідний «спільний дім». Водночас, зовнішні кордони цього «дому» починали нагадувати фортечні стіни. Особливо не пощастило біженцям із неблагополучних держав.
«Amnesty International» критикує багато речей, – наголошує керівниця італійського відділення цієї правозахисної організації Крістіна Вайзе. – Але, перш за все, нас непокоїть поводження з африканськими «човновими» біженцями – тими, хто з ризиком для життя перетинає Середземне море в утлих човнах лише для того, щоб бути викинутими в Лівію – країну, яка не знає міграційного права».
По суті, головна претензія AI спрямована проти Італії, яка з 6 травня 2009 року ввела правило, згідно з яким такі біженці без зайвих розмов відправляються до сусідньої Лівії – відповідний договір з лівійським диктатором Муаммаром Каддафі був ухвалений на початку минулого року і коштував італійському уряду немалу суму.
Але уряд Італії представив укладення цієї угоди як успіх – особливо ним задоволений лідер правопопулістської партії Lega Nord, міністр внутрішніх справ Роберто Мароні. «Політика депортації нелегальних мігрантів прямо з кордону вельми успішна. Італійський уряд продовжить її без найменших вагань», – наголосив він у відповідь на звинувачення правозахисників.
Слід визнати, що така лінія поведінки виявилася вельми результативною. Кількість «човнових мігрантів» у 2009-2010 роках різко зменшилася: серед африканців поширилася чутка про те, що після небезпечнішої та при цьому абсолютно незаконної подорожі до бажаних берегів Європи їх тепер чекає не табір для біженців, який для багатьох був чи не межею мрій, а викинення до Лівії – країни, керівник якої при слові «демократія», за чутками, буквально хапається за пістолет.
В результаті спорожнів знаменитий табір біженців на італійському острові Лампедуза, в який до травня минулого року потрапляв кожен, хто приплив до Італії «нелегал». «Це просто нереальне відчуття, іншого слова не підбереш, – зізнається заступниця директора табору Паола Сільвіно. – В інші дні у нас тут накопичувалося до півтори тисячі осіб, а тепер – одні ми стирчимо. Цілком інше враження».
Лампедуза – один з «показових» таборів: він відомий безліччю скандальних історій і завжди привертав до себе увагу преси. Тепер тут стало тихо, на радість уряду Італії.
«Той факт, що табір на Лампедузі спорожнів – зовсім не позитивний, – стверджує, тим часом, Лаура Больдріні, прес-секретар Верховного комісаріату ООН у справах біженців (UNHCR). – Він був би доброю звісткою лише в тому випадку, якби ми знали, що всі його потенційні «мешканці» залишилися вдома, і що їм там добре живеться».
Але «нелегали» продовжують прагнути через море до Європи – хай їх кількість і скоротилася. Але тепер їх (тих, хто вижив) відправляють у табори на материку або, як уже згадувалося, просто викидають у Лівію – прямо на катерах італійської берегової охорони, які виловлюють їх у морі.
Європа на замку?
Відтоді, як у межах ЄС запрацювало загальноєвропейське агентство прикордонної охорони Frontex, його діяльність піддається постійній критиці з боку правозахисників – передусім, за непрозорість.
«Всі біженці без розбору відправляються геть – не проводиться ані ідентифікація, ані співбесіда про причини, що спонукали їх втікати зі своїх країн, – наголошує Лаура Больдріні. – Подібний «вирок» без права оскарження використовується просто для всіх – зокрема й для тих, хто справді потребує захисту». За її словами, є свідки, які підтверджують, що багатьом біженцям навіть не дають можливості подати прохання про надання політичного притулку – що є прямим порушенням Женевської конвенції про біженців.
«Серед нелегалів є безліч претендентів на політичний притулок, – заявляє прес-секретар Верховного комісаріату ООН, – 75% з тих, хто приплив морем до Італії у 2008 році, подали прохання, і половина з них була визнана». Тобто йдеться про людей, які втекли від війн, від переслідувань з боку влади або злочинних чи терористичних угруповань. «Якщо цим людям більше не можна до Європи – для нас це не перемога над нелегальною міграцією, а провал демократії», – наголошує Больдріні.
Всього кілька днів тому лівійська влада змусила UNHCR закрити свій офіс у цій країні. Про те, як тут поводяться з біженцями, просто нічого не відомо. Правозахисники говорять про справжні концтабори, але перевірити це неможливо. Прикладу Італії вже наслідували багато країн півдня Європи – перш за все, Мальта. Найменша країна Євросоюзу і раніше не вирізнялася особливою привітністю до біженців – і її можна зрозуміти.
При населенні в 402 тис. осіб та площі всього в 316 кв. км Мальта опинилася прямо на шляху прямування «човнових мігрантів» з Африки до Європи. Вступивши до ЄС, вона несподівано для себе стала «бажаною гаванню» для десятків тисяч нелегалів, у той час як сусіди по Співтовариству навіть не потурбувалися надати їй допомогу. На такий потік просто ніхто не розраховував, тож нелегальні біженці, потрапивши на Мальту, відправлялися до табору щонайменше на півтора роки, причому умови їхнього утримання виявилися вельми важкими. Зрештою, Мальта імпортує навіть прісну воду – на острові немає жодного джерела.
Мальтійці живуть за рахунок туризму, а який турист приїде на острів, знаючи, що він переповнений африканськими біженцями, на яких тут можна натрапити буквально на кожному кроці? Криміногенна обстановка в країні різко погіршилася: з одного боку, багато нелегалів почали займатися крадіжками, з іншого – все частіше відбувалися напади місцевих жителів на непроханих гостей.
«У більшості європейських країн шукачі політичного притулку прибувають до табору, а потім їх переводять кудись ще, – скаржиться мальтійський міністр закордонних справ Кармело Міфсуд Боннічі, – але у нас це не виходить, ми – острів. Маленький острів з величезними проблемами, спровокованими біженцями. Це справжня людська дилема».
Ілюстрація тому – табір для біженців Safi Detention Center, розрахований щонайбільше на пару сотень осіб, але на даний момент вміщує понад три тисячі «мешканців». Напівзруйновані бараки, пустирі, відгороджені потужними ґратами, поруч – кладовище дерев'яних човнів-каюків, на яких біженці зазвичай перепливають море. Про гігієнічні умови страшно говорити. І все це, як запевняє голова МВС Мальти, зовсім не тому, що жителі острова ненавидять біженців. Просто немає місця та коштів, щоб забезпечувати їх нормальними умовами. Втім, самим біженцям, які потрапили сюди, цього не поясниш.
Мальта, Італія, Іспанія та Греція – щороку сюди прагнуть тисячі людей. Досягають бажаних берегів лише сотні – хтось помирає в довгій дорозі через африканський континент, хтось тоне в морі, хтось повертає назад. Про щоденні трагедії на південних кордонах Європи мало що відомо. Тим не менш, як показують дослідження, на сьогоднішній день в африканських країнах 13 мільйонів осіб готові піддатися ризику та вирушити до Європейського Союзу як нелегальні біженці.
Міф про «обітовану Європу» продовжує існувати – вже хоча б тому, що він необхідний тим, для кого переправлення нелегалів до меж ЄС – вигідний бізнес. На жаль, але цим людям майже нічого не загрожує – як правило, ні вони, ні їхні боси не потрапляють навіть до звичайної європейської в'язниці, не кажучи вже про мальтійський табір Сафі або «гостинні» табори лівійського диктатора.
Борис НЕМИРОВСКИЙ.
ИА Росбалт