«Найголовніше - підлаштуватися під сім'ю. У мене, наприклад, спочатку були проблеми. Німецьку я знала слабко, тому на всі спроби заговорити лише мило посміхалася і норовила проскочити до своєї кімнати. А виявилося, сім'я страшенно хотіла поспілкуватися: дізнатися, як живуть в Україні, що я вже подивилася в Гамбурзі, просто побалакати. Через два місяці ми вечорами всі разом дивилися телевізор, ходили в різні ресторанчики, в кіно, словом, спілкувалися цілком відкрито».
«Краще одразу обумовити, з дитиною якого віку ти зможеш впоратися. У мене, наприклад, племінникам п'ять і вісім років, а з немовлятами я взагалі справ не мала. Тому коли вперше побачила річну Лайзу і тримісячного Сігурда, запаникувала. Перший час не знала, як до них взагалі підійти, добре, що їхня мама спокійно це сприйняла і просто поступово вчила мене. Але по-справжньому я освоїлася лише через три тижні. До речі, у шведів не прийнято тремтіти над дітьми. І впрошувати поїсти - теж…»
«А мені довелося вчити трирічну Лору проситися на горщик, уявляєте? З моїм-то знанням мови… А її мама якось про це не переймалася. Потім ми з малечею стали з'ясовувати, як буде «по-великому» і «по-маленькому». Перепрошую за пікантні подробиці, але, думаю, au pair треба бути готовими до всіляких життєвих моментів. Загалом, на побутовому рівні ви мову освоїте капітально!»
«Для мене найголовнішим при виборі програми Au Pair було те, що це не «самодіяльність». Є координатор програми, і якщо виникають якісь проблеми, можна до нього звернутися. Ти перебуваєш у країні легально, робота au pair визнана і шанована. Я це не до того, що з кожного дріб'язку треба бігти скаржитися, але, погодьтеся, приємно відчувати, що завжди можна звернутися по допомогу».
«Не порівнюйте весь час свою сім'ю з сім'ями інших au pair. Десь щось гірше, щось - краще. У мене, наприклад, були проблеми з харчуванням. Уся моя сімейка сиділа на бутербродах (сніданок і вечеря). Удень я дітям давала чіпси, молоко і сосиски (таку «настанову» дала їхня мама). Варити для себе однієї я соромилася, тож спочатку їла, що доведеться. Що і де їли батьки, не знаю - не бачила. Вони багато працювали і приходили додому дуже пізно. На вихідні всією сім'єю, включно зі мною, їли в fast food. Потім удома, в Полтаві, я не могла наїстися борщу… Я, до речі, з іншими дівчатами про це говорила. Це спільна проблема. В однієї була вегетаріанська сім'я, інші їли екологічно чисту їжу і висівки, ну і так далі. Загалом, з їжею в них усе так запущено…»
«З їжею - це що! А от з опаленням… Я з Ірландії повернулася настільки загартованою, що вдома мені тепер весь час жарко. У них досі прийнято на ніч вимикати обігрівачі (за будь-якої температури на вулиці), а в ліжко класти пляшки з гарячою водою. Але, звісно, особливих морозів там немає, звикнути можна. Зате люди дуже привітні, гостинні, хоча моя сім'я була жахливо безладна».
Розповіді учасників програми Au Pair можуть тривати до нескінченності: на те вони й дівчата, щоб пліткувати. Важливо інше: усі au pair в один голос стверджують, що це дивовижне відчуття - самостійне життя, та ще й в іншій країні. Повіримо їм?