Мільйони колишніх співвітчизників, включаючи й етнічних росіян, досі змушені долати численні бюрократичні перепони та хитрощі, доводячи своє право на існування. Завершуємо серію публікацій про міграційну політику Росії та спроби влади отримати користь для вирішення внутрішніх проблем країни з «стихійного лиха», на яке перетворилися для неї мігранти.
Всупереч здоровим прогнозам та попередженням юристів і експертів про непридатність і навіть шкідливість проекту нового закону «Про громадянство», який був розроблений міжвідомчою групою під керівництвом заступника (тоді) глави адміністрації президента Віктора Іванова, він все ж був прийнятий Думою, підписаний президентом і набрав чинності у 2002 році. Практика його застосування підтвердила найгірші побоювання: новий довгоочікуваний закон не приніс жодного полегшення ні країні, ні претендентам на російське громадянство з республік колишнього СРСР. Навпаки – закон завдав нищівного удару по надіях не лише співвітчизників, які вже приїхали або збираються до Росії, а й мільйонів етнічних росіян, які сидять на валізах. Усі вони були зрівняні в правах на отримання статусу громадянина РФ з африканцями та «іншими шведами».
За межею досяжності опинилося російське громадянство для багатьох військовослужбовців. Перед ними опустилася нова, вже законодавча завіса. Тепер, щоб стати громадянином Росії, необхідно було прожити тут щонайменше п'ять років, довести наявність законного джерела доходів, скласти іспит з російської мови. Так, це нормально щодо іноземців з далекого зарубіжжя. Але росіян-то, яких колись партія і уряд посилали на передові рубежі комуністичних будов у найвіддаленіші куточки СРСР, за що так? Закон справедливо назвали «людожерським».
Як розповідають депутати, які намагалися перешкодити його прийняттю в такому вигляді, насправді був прийнятий підроблений, а не узгоджений закон. Для голосування, згадують вони, депутатам роздали проект закону, до якого не були внесені вже раніше схвалені поправки (така практика підміни тексту відома з часів горбачовської Верховної ради СРСР). Більше того, за заявою 12 членів Комітету думи з державного будівництва, закон не розглядався на його засіданнях. Загалом, усіма правдами і неправдами закон був «продавлений» пропрезидентською більшістю. Група депутатів навіть збиралася звернутися до Конституційного суду зі скаргою на підробку документа.
Громадськість же відреагувала на прийняття задушливого закону по-своєму. 20 червня 2003 року рада загальноросійського руху «За права людини» прийняла заяву про роботу над цим законом заступника глави адміністрації президента Віктора Іванова з вимогою його «відсторонення від керівництва міграційною політикою…». А 21 червня 2003 року ця заява була підтримана на загальноросійській конференції «Громадянські ініціативи - демократичним партіям». Конференція прийняла рішення розпочати кампанію за відставку Іванова.
Треба віддати належне президенту – він швидко зрозумів помилковість нового законодавства про громадянство. «Прийняті в минулому (2002 році) році закони були покликані навести порядок у міграційних потоках, зробити їх прозорими. Те, що вийшло, не сприяє вирішенню цих завдань. Скоріше створює серйозні проблеми для великої кількості людей», - чесно заявив Володимир Путін у посланні Федеральним зборам.
Через деякий час за його ініціативою були внесені поправки, що дають біженцям та вимушеним переселенцям шанс. Зокрема, скасовано п'ятирічний ценз осілості для народжених на території Росії, введено нову норму спрощеного отримання російського громадянства для певних категорій громадян, – військовослужбовців-контрактників, студентів, які здобули освіту в Росії.
Але, на думку експертів, навіть поліпшене і виправлене видання нещасного закону про громадянство РФ від 2002 року не вирішувало всієї давно назрілої і перезрілої проблеми регулювання міграційних потоків у країні. «Проблему громадянства, - сказав журналістам депутат Думи Віктор Алксніс, - поправки вирішують на 40%. Але вони зовсім не вирішують питання з тими 27 млн росіян, які сьогодні проживають за межами Росії». Судячи з усього, точної цифри кількості росіян за кордонами Росії не знає ніхто. Найчастіше називається 25 млн.
На місцях, як і раніше, лютує бюрократичний заслін. Все ще чекає реалізації поправка щодо тлумачення поняття «проживання». Чиновники ФМС та її підрозділів досі посилаються на цю норму старого, від 1993 року, закону, запевняючи, що це те саме, що й «прописка». Як і раніше, в порушення російських законів удільні князьки в паспортних столах відбирають уже у законно легалізованих громадян РФ російські паспорти, оголошуючи їх… негромадянами. Навіть, наприклад, за наявності російської військової пенсії відправляють людей до судів доводити там своє «проживання», заявляючи, що ні трудова книжка, ні довідка з місця роботи не є для них документами.
Очевидно, гірко жартують самі мігранти, тут у ходу «документи» зеленого кольору. Адже багато хто ще пам'ятає скандал, з якого почалося нове самостійне життя ФМС під керівництвом генерала Костянтина Ромодановського – тоді в результаті спецоперації спіймали банду шахраїв, яка торгувала російськими паспортами. «Адже соромота яка, - з болем пише голова всеросійського «Форуму переселенських організацій» Лідія Графова, - будь-який наркоторговець або терорист за дві секунди купить російське громадянство, а безгрошового російського переселенця будуть до знемоги крутити в бюрократичній м'ясорубці, а потім ще й депортувати з Росії. І начебто все за законом».
З приходом у 2004 році до ФМС Росії генерала Ромодановського, якому було доручено розгребти «міграційні стайні», намітився обнадійливий зсув у бік олюднення переселенських процесів, і в експертів з'явився обережний оптимізм. Здається, через 15 років у цій службі, яка зазнала безліч реорганізацій та пережила сім начальників, почали розрізняти самі мігрантські потоки – трудові мігранти, яким не потрібне російське громадянство, і ті, хто повертається назавжди. Відповідно, і закони, і ставлення до цих потоків мають бути адекватними.
15 січня 2007 року можна назвати певною мірою революційним днем для мігрантського руху в Росії: набуло чинності нове законодавство. Тепер нелегальні мігранти, які прибувають із СНД (за різними оцінками, їх від 5 до 20 млн осіб, ФМС називає цифру в 10 млн), зможуть стати на облік за спрощеною схемою – навіть надіславши повідомлення поштою. Включено такий потужний ресурс міграційного процесу, як відповідальність роботодавця. Йдеться про поправки до закону «Про правове становище іноземних громадян в Росії», до «Кодексу про адміністративні правопорушення» та про новий закон «Про міграційний облік іноземних громадян та осіб без громадянства».
Але, як зазначають правозахисники, і тут не все так гладко. Ще залишається чинною норма закону «Про правове становище іноземних громадян в Росії», через яку мігранти змушені виїхати хоча б на якийсь час назад, щоб знову перетнути російський кордон, отримавши таким чином право спрощеної реєстрації вже за новим законом. Крім того, лібералізація не торкнеться внутрішньої міграції: для росіян з паспортами, як і раніше, збережеться жорстка система реєстрації при переїзді на роботу з міста в місто. Кому і навіщо це потрібно? Питання, здається, риторичне.
Зрушити з місця в потрібному напрямку важкий віз міграційних проблем має допомогти і нова державна програма сприяння добровільному переселенню співвітчизників до Росії. Програма запущена у 2006 році указом Володимира Путіна і «спрямована на об'єднання потенціалу співвітчизників, які проживають за кордоном, з потребами розвитку російських регіонів». Ця президентська ініціатива має сприяти вирішенню демографічних проблем країни, залученню робочих рук, заповненню людьми великих, спорожнілих з різних причин російських територій. До речі, міжвідомчу групу з розробки державної програми сприяння добровільному переселенню до Росії співвітчизників з-за кордону знову очолив помічник президента… Віктор Іванов. Тут уже не знаєш, кого більше шкодувати – його самого чи жертв його міграційної політики.
Програма розрахована на шість років – з 2006 по 2012 роки. Передбачається, що вона буде реалізована в три етапи. Головний уже почався – регіони країни визначили, скільки людей їм необхідно і скільки вони зможуть прийняти. Навколо проекту розгорнули неабиякий піар по всіх каналах телебачення і радіо. Здавалося, ось-ось і на Росію проллється переселенська благодать. Адже цього разу держава, схоже, серйозно взялося допомогти і собі, і співвітчизникам, підкріпивши слова матеріальною допомогою. У так званому «компенсаційному пакеті» присутня частина витрат, пов'язаних з поверненням на батьківщину, одноразова допомога, часткова або повна оплата витрат на пошук роботи, лікування, дитячий садок, школу, технікум. Ті, хто не зможе знайти роботу одразу, отримуватимуть щомісячну допомогу.
«Минуло вже більше року після прийняття державної програми сприяння добровільному переселенню співвітчизників до Росії, - каже Лідія Графова, - а перевезено з Латвії до Калінінграда лише п'ять сімей. Така собі втішна піар-брязкальце... До речі, ці люди вже мали російське громадянство». На початку липня 2007 року Федеральна міграційна служба оприлюднила офіційну інформацію про те, як спрацювала урядова переселенська програма за цей час. Результат поки що невтішний, якщо не сказати різкіше: переїхали лише 10 сімей. Хоча влада оголосила про намір переселити до Росії не менше 300 тис. кваліфікованих спеціалістів. Втім, ФМС пообіцяла бум переселення в серпні. Але вже й вересень на кінець…
Очевидно, що народ за багато років марних очікувань, обманів і страждань розчарувався в тому, що в Росії його хтось насправді чекає. А якщо говорити конкретно про колишню радянську Прибалтику, то наведений Графовою факт свідчить про те, що насправді не так уже й російські прибалти рвуться додому. Вони вважають за краще жити там, незважаючи на антиросійську істерію і навіть на те, що сотні тисяч з них оголошені негромадянами.
На думку експерта з питань демографії Жанни Зайнчковської, завідувачки лабораторії міграції Інституту народно-господарського прогнозування РАН, потреба Росії в мігрантах до 2020 року становитиме не менше 10 млн осіб. Тобто для подолання демографічної кризи щороку в країну мають приїжджати та облаштовуватися на постійне проживання приблизно мільйон осіб на рік.
Проміжний скромний результат програми переселення співвітчизників після її гучної та всебічної презентації наводить на роздуми, що час для активного та ефективного використання міграції як інструменту вирішення внутрішніх демографічних проблем країни безнадійно і, ймовірно, назавжди втрачено. Бурхливий потік переселенців 90-х років практично висох, а кілька років тому намітилося навіть їх повернення назад до республік (йдеться, насамперед, про Казахстан). Багато росіян, які хотіли виїхати з нових незалежних республік, давно вже виїхали. Не в Росію, в основному – в далеке зарубіжжя. Сьогодні залишився слабкий струмочок з тих, хто з якихось причин не встиг або не зміг виїхати. В основному це співвітчизники, включаючи росіян, із Середньої Азії. Схоже, - це останнє дихання російського транзиту, яке ще може вловити країна.
Але залишається ще досить потужний паралельний потік робочої міграції з країн СНД – в основному, Таджикистану, Узбекистану, Вірменії, Молдови. Вони не цураються будь-якої, навіть найбруднішої та низькооплачуваної роботи, яку вже не хочуть виконувати корінні жителі Росії. Чи зуміють влади ефективно використати для блага країни хоча б цей потік, чи вийде «як завжди»?
Алла ЯРОШИНСЬКА.
ІА Росбалт