Пасажири дублінських рейсів надзвичайно товариські. Оскільки вони - ірландці. І мені стає страшно: а раптом не зрозумію, що мені розповідають? І тоді доведеться кивати, витріщати очі і повторювати через кожну хвилину «I see» і «Is that so?» А хіба так розмова зав'яжеться? Але минула година, і виявилося, що багато що мені цілком доступне. Ще через півтори години розумію: мої сусіди говорять якоюсь напрочуд зрозумілою англійською. Чистою-чистою, виразною-виразною. (Потім з'ясувалося, що цьому феномену є пояснення: всі ірландці - до єдиного - володіють «роял інгліш», тому що в них, на відміну від англійців, немає діалектів.) Отак, за розмовами, час і пролетів.
У дублінському аеропорту офіцер дивиться наші паспорти. «Ви залишаєте Ірландію в день мого народження», - каже він, побачивши, до якого числа нам видано візи. (Важко уявити, щоб у нас у країні міліціонер, здійснюючи паспортний контроль, зовсім недоречно приплів би в розмову свій день народження). А повертаючи паспорт і дивлячись прямо в очі, додає: «Моліться за мене!» Ще жоден митник-співвітчизник не пропонував мені помолитися за нього. Хоча, мабуть, не завадило б.
А ось ми в Дубліні. У Trinity College - день причастя, тому студенти розгулюють з намальованими на лобі хрестиками. Ми ходимо вулицями, слухаємо англійську. Торкаємо пальми - високі, розлогі і маленькі, як агави. Роздивляємося ірландців. Міркуємо: цікаво, як треба виглядати і бути одягненим, щоб змусити дублінців з подивом озирнутися? Або: чому цій дамі дозволено розгулювати в такому капелюшку і так заливчасто сміятися? «Ні, ну чому ці айріш такі? Вільні, чи що? Регочуть весь час», - питаємо ми одне в одного. І відповідаємо самі собі: «Традиція...»
Як традиція - георгіанський стиль, усмішки, доброзичливість, різнокольорові будинки, гвинтові сходи, скребки для взуття біля дверей і, звісно, education. Ознайомитися з системою якого ми, власне кажучи, сюди й приїхали. Отже. Коротко.
Без рейтингів
Про те, що освітою в Ірландії кілька століть тому щільно - і дуже успішно - зайнялися ченці, розповідати не будемо, це й без нас відомо. Не новина й те, що країна вже не одне десятиліття своє education експортує. Одразу розповімо про одну дивовижну річ, яку нам довелося дізнатися: в Ірландії заборонені рейтинги шкіл. Міністерство освіти (Державний департамент) упевнене, що рейтинги, по-перше, не відображають об'єктивної картини, а по-друге, роблять - іноді абсолютно безпідставно - одну школу кращою за іншу. Це дозволяє тим, хто посів вищі місця, проводити жорсткий відбір без урахування індивідуальних здібностей кожного учня. Між тим, ірландці переконані, що будь-яка школа має до максимуму розвивати потенціал дитини. Шукати саме ту її грань, у якій вона може виявитися особливо успішною. І зовсім не обов'язково це будуть іноземні мови чи математика. Це може бути література. Або плавання. Або мистецтва. Або історія мистецтв. У стінах тутешніх шкіл у дітях розкриваються такі здібності, про які батьки навіть не підозрювали.
Ще що? А те, що соціологічні дослідження зафіксували кращі академічні показники у школах з роздільним навчанням. У boys’ schools студенти (так тут називають усіх учнів) краще встигають з такого, наприклад, «дівчачого» предмета, як історія мистецтв, а в girls’ schools студентки не соромляться ставити викладачеві запитання з фізики, хімії та математики, які в присутності хлопців посоромилися б поставити, боячись уславитися «дурочками» і «дівчатками». Крім того, дослідним шляхом ірландці з'ясували, що роздільне навчання - особливо в перехідному віці - веде до гармонійних стосунків між статями.
Також ми дізналися, що професія вчителя в Ірландії вважається дуже престижною і високооплачуваною. Відповідно, до викладачів, а також до навчальних програм цілком закономірно висуваються найвищі вимоги. До речі сказати, система інспектування та акредитації мовних шкіл виглядає наступним чином: якість навчання контролює спеціальна рада ACELS (Advisory Council for English Language Schools), а визнані цією радою центри можуть вступити до асоціації MEI-RELSA, яка, до речі, має звичай ураховувати ще й думку студентів при оцінці школи.
Крім того, в Ірландії мовних шкіл менше, ніж в Англії, - що цілком логічно. І це великий плюс: усі на виду, і тому легше підтримувати високий професійний рівень. І коштують вони вдвічі дешевше за англійські за дуже високої якості навчання та «наявності» - уже всупереч логіці - найчистішої англійської мови.
І нарешті, найголовніше. Є думка, що ірландці за складом характеру, ступенем гостинності та пристрастю до «поговорити» дуже схожі на нас. З усією відповідальністю можу заявити: так воно і є. До речі, багато тутешніх мовних шкіл - це сімейний бізнес, тому гостинність і дружелюбність у них тим більше гарантовані.
Загалом, усі ірландські школи, як двері дублінських будинків, - різні. У кожній своя «фішка» і свій «колір». Судіть самі.
Emerald Cultural Institute
Директор школи пан Mauro Biondi приїхав до Ірландії 23 роки тому як італійський студент вивчати англійську. І закохався в цю країну. (А хто б на його місці не закохався? Така вже вона, Ірландія.) Вивчив англійську і відкрив у Дубліні в тихому житловому районі мовну школу. Чудова англійська, окрім загальноприйнятих «практик», викладається тут ще й за особливою програмою, розробленою в лабораторії Emerald. «Ви її продаєте?» - питаємо ми Біонді. «Ні. Це наш ексклюзивний емеральдівський бренд», - відповідає він. Інший бренд - шкільна футбольна команда, в якій грають хлопці, що приїхали сюди «за мовою». Взагалі, з тим, що прийнято називати «активіті» і з чим повна біда в вітчизняних школах, тут повний порядок: за п'ять хвилин ходьби басейн і спортивний центр, в якому теніс, баскетбол, волейбол і все, що завгодно.
Horner School English
Horner School - один із зразків варіанту «школа як сімейний бізнес» (див. вище). Колись у цій будівлі розташовувалася школа танців, на згадку про що залишилися настінні медальйони на танцювальну тематику. Тепер тут мовна школа з усім академічним розмаїттям, яке пропонує ірландський ринок мовної освіти. Директор - царствена, за першим враженням надзвичайно сувора, а вже за другим - усміхнена й доброзичлива мама-Horner, викладачі - діти-Horner. Рівень викладання - найвищий.
Swan Training Institute
Графтон-стріт. Крамниці, натовпи людей, сміх, вуличні музиканти: у дублінців ланч. Скляні двері, круті сходи вгору. До школи Swan. У класах тривають заняття. Студенти - італійці, іспанці, японці, китайці, росіяни. У Swan немає літніх мовних програм для дітей. Сюди приїжджають протягом року старшокласники та студенти вдосконалювати й вивчати мову. «Ну як вам тут? Подобається?» У відповідь усміхаються навіть японці. Хоча, на думку деяких викладачів, учити японців досить важко - у них мало виражених емоцій. Але в Ірландії пожвавлюються й вони. Втім, із російськомовними, як нам розповіли, теж бувають проблеми: «Біда в тому, що студенти з колишнього СРСР вимагають викладання англійської за правилами, до яких їх привчили в тамтешніх школах. Але якщо людина не народилася з мовою, вона повинна почути й зрозуміти розмовне мовлення. І заговорити сама. І не боятися. На щастя, в Ірландії цей бар'єр легко ліквідувати: саме тут люди люблять розмовляти. Балакати - ірландська пристрасть».
Alpha College
Район, де в XIX столітті селилися художники та поети. Бруківки з невеликими колодязями, прикритими чавунними кришками. Під нашими ногами старовинні підвали, в які через ці «колодязі»-отвори засипали вугілля для камінів. Рух важкого транспорту заборонено. Неподалік музей Джеймса Джойса. На дошці оголошень - екскурсійні пропозиції на вікенд: від Ірландського моря до Атлантики. Заповнені класи. Різноманітність облич. Дуже багато студентів з Італії, де англійська мова викладається на вельми невисокому рівні, тому вони приїжджають за нею до Ірландії. До речі, студентам в Ірландії дозволено працювати. І багато хто влаштовується в кафе та паби. Киянка Лена Ларіонова, яка пройшла в Alpha College курс Beginner, одразу ж вивчає готельний бізнес, працює в Ірландському банку і знімає в Дубліні квартиру разом із друзями.
American College
Мерріон-сквер поруч із вулицею, на якій U2 знімали свій знаменитий кліп. Навпроти парк із пам'ятником Оскару Вайльду. Сходові вікна з вітражами. Бюст Оскара Вайльда. Світлі класи. Доброзичлива атмосфера. Студенти з усього світу, які обговорюють з викладачем цитати з Джойсового «Улісса». Регіт. Прохання «Говорити тільки англійською». Прекрасно оснащена технічно (недарма Ірландія - лідер у комп'ютерних технологіях і виробництві програмного забезпечення) мовна школа. Серед програм - Arts, Behavioural, Science, Business, Hospitality.
Aspect
Центр міста. Берег річки Ліффі. Старовинна будівля в георгіанському стилі. Приголомшливий комп'ютерний центр із мультимедійним обладнанням, бібліотека, лінгафонний кабінет. Викладання на семи рівнях володіння англійською: стандартний, напівінтенсивний, інтенсивний, бізнес-курс, екзаменаційний інтенсивний, міжнародний навчальний рік, міжнародний навчальний семестр.
А ще тут працює Меггі МакДоннел, ірландка з найзаразливішим у світі сміхом.
Language Learning International
Приморський район Дубліна - Марина. Набережна, пляж, яхти. Пором, який за 90 хвилин доставляє пасажирів до Англії. Пальмам ми вже було перестали дивуватися, але тут їх стільки! Невже й це - теж Дублін? Теплі кольори будинків, величезні вікна. Сади. Під вікнами Language Learning International - японський сад. До вивчення англійської в різних варіантах додається кілька професійних програм. І екскурсії в усі куточки Ірландії.
University of Limerick
По дорозі до Лімерика розстилалася перед нами то Ірландія сільська, з луками та овечками, то Ірландія войовнича, із замками та сторожовими вежами. А університет міста Лімерика розташувався на березі озера. Так і хочеться сказати - мальовничого, але не скажу, а то буде перебір.
В університеті - мовна школа, оснащена так, як може собі це дозволити величезний сучасний вищий навчальний заклад, щедро дотований урядом. Плюс «активіті» на будь-який смак і будь-яку фізичну підготовку.
Holywell Language Centre
Будівля з сірого каменю, загублена в луках і пагорбах Ірландії. Зелень, веселки, священні джерела, криниці кельтів. Величезна зала, викладена червоними та чорними плитами. Темні шкільні меблі. Великий комп'ютерний клас. Бібліотека. М'які дивани. Копії мармурових римських скульптур. У ресторані на першому поверсі напівтемрява. Кухня - італійська. Директор школи - італієць, керуюча - італійка, кухар - італієць. Викладачі за традицією ірландці. На стінах гравюри з життя індійських та італійських поселян і малюнки місцевої художниці. Логотип Holywell - напівоголена дама біля джерела. Загалом, це мовна школа для дорослих.
Clare Langauge Centre
Нарешті. Маленька школа в маленькому місті Еннісі. Тому самому, де англійці помилково збудували величезний палац правосуддя, переплутавши проєкт з бомбейським (у Бомбеї, відповідно, збудували крихітний, призначений для провінційного Енніса). Ірландців це не дивує, вони ж знають, що британці керували своєю імперією абияк. І ще це те маленьке місто, де знаходиться найбільший в Ірландії музичний театр. Але найголовніше: тут є Clare Langauge Centre, та сама школа, куди моя донька через рік, коли їй виповниться 13, поїде вивчати англійську. Хтось запитає: чому саме сюди? Відповім: щоб це зрозуміти, потрібно побачити очі та усмішку директорки школи Мюреан Нейлон. І її капелюшок. Це по-перше. А по-друге, поруч Атлантичний океан. Скелі, хвилі, водоспади, вежі. Ірландія. Fantasy. Місця, де бродили Мерлін і король Артур. Хочеться, щоб дитина пожила серед усього цього.