Що ж, так батькам належить - турбуватися за дитину, навіть якщо вона вийшла в булочну через дорогу. А тут - закордонна поїздка! Особливо перша... І все ж, панове, нервові клітини треба економити, вони не відновлюються. Інформованість - ось що вбереже вас від зайвих хвилювань. Що, власне, відбувається в мовній школі, чим займаються там діти, як живуть, навчаються, їдять, сплять, граються - все це необхідно знати батькам до того, як вони проводжають дитину в дорогу. Знати досконально, не піддаючись рекламним панегірикам черговому «ідеальному місцю для занять і відпочинку». І не обмежуючись скупими рядками, вичитаними в Інтернеті або шкільному проспекті, на кшталт «20 (15) годин занять на тиждень, проживання в гуртожитку (сім'ї), групи до 10 (12) осіб...» Адже, якщо подумати, що може ховатися за цими рядками? Взяти хоча б групи. Хто ці 10-12 осіб? Якої вони національності, віку, який у них рівень знання мови? Чи зуміє ваша дитина з ними ужитися? А 20 годин на тиждень - це багато чи мало? Адже одне діло - абстрактні відомості, зовсім інше - ті самі відомості в застосуванні до конкретних дітей. Комусь все це чудово підійде, комусь - не дуже, а комусь, можливо, і зовсім категорично протипоказано.
А ще батькам слід, як писали в старих романах, зазирнути собі в душу. Чого ви особисто чекаєте від мовної школи, до якої збираєтеся відправити дітей, як собі все це уявляєте? Зрозуміло, що хочете найкращого, але чи не завищені вимоги, які ви висуваєте?
Портрет мандрівника в юності
Отже, пункт перший і, мабуть, головний. Чи готова ваша дитина до мовних канікул за кордоном?
Як правило, літні програми вимог до дітей майже не висувають. За винятком обмежень за віком, і то не скрізь - на деякі курси приймають і дошкільнят. Окремі програми вимагають від дітей хоча б елементарного знання мови, на інші беруть і «нульовиків». Що ж стосується характеру, схильностей і звичок дітей, то про них нічого не говориться. Адже саме вони багато в чому визначать самопочуття «юного канікуляра» в незвичному оточенні.
Сучасні батьки, ймовірно, ще застали піонерські табори, ходили строєм із червоною краваткою на шиї. І, звичайно, помічали: є діти, які в будь-яких обставинах почуваються як риба у воді. А інші, навпаки, на дух не переносять всіляких колективних дій поза домом. Додайте до цього ще й відрив не лише від батьків, а й від своєї країни, рідної мови, звичного середовища. Дитина не надто контактна, сором'язлива, губиться в незнайомій обстановці, загалом, «домашня»? Не дивуйтеся, якщо їй не до вподоби припаде багатолюдний мовний табір, де все засновано на спілкуванні. А ось індивідуальні заняття в домі вчителя, можливо, «саме те».
Необхідно детально ознайомитися з дозвіллєвими можливостями шкіл - адже діти їдуть не лише займатися, а й відпочивати. Якщо, скажімо, дитині не до вподоби фізкультура, а в школі тільки й роблять, що ганяють у футбол і «стукають» у теніс, то ймовірність, що ваш вайло повернеться з канікул підтягнутим спортсменом, вкрай мала. Швидше, йому буде нудно і сумно...
Вперше їхати за кордон краще, маючи хоча б невеликий запас іноземних слів, навіть якщо офіційно школа цього не вимагає. І дорослому не по собі, якщо він відчуває себе «глухонімим», а дитина й поготів - виявивши, що не розуміє оточуючих, вона може замкнутися, втратити впевненість у собі, і поїздка не принесе користі.
І ще один важливий момент. Пам'ятаєте: «Номер над вами знімає китаєць, номер над вами знімає малаєць, а в недалекому сусідстві від вас будуть бушмен, туарег, папуас»? Так от, бушмена з папуасом у групі може й не виявитися, а от китаєць із малайцем, а також індус, араб і негр - неодмінно. Ви вже, мабуть, зрозуміли, до чого це. У закордонній мовній школі дуже легко потрапити в неприємності на кшталт «містер-Твістерських». Ксенофобія, ця далеко не найкраща риса людського характеру, на Заході майже викорінена і не вітається, і якщо дитині це дохідливо не пояснити, вважайте, що вона до поїздки не готова.
Чого вчать на канікулах
Канікулярні програми відрізняються від усіх інших саме своєю «канікулярністю». Влітку діти повинні відпочивати від занять - але якраз заняття є ключовим моментом будь-якої мовної програми. Працюють за кордоном і міжнародні табори відпочинку, де уроків немає, але це інша тема. А мовні школи, розробляючи літні програми, прагнуть досягти правильного балансу навчання і розваг.
Батьки не завжди добре уявляють собі, що означає оптимальне поєднання уроків і відпочинку. На одному полюсі стоять ті, хто взагалі проти аудиторних занять на канікулах. Мовляв, мало, чи що, дітям «головного болю» в навчальному році? Контрольні, оцінки, конфлікти з учителями... Невже і на канікулах не буде від цього спокою? На другому - тати і мами, які вважають, що вчитися ніколи не шкідливо, і якщо дитина їде на навчальну програму, то винь та положи їй повноцінні заняття, з домашніми завданнями, оцінками і навіть «табелем» - сертифікатом про проходження курсу. Останнє особливо стосується дітей старшого шкільного віку, у яких на горизонті маячить вступ до вишу.
Що ж, багато мовних шкіл ідуть на поводу в тієї чи іншої категорії батьків. Одні роблять акцент на інтенсивні заняття, включають до програми по 25-30 аудиторних уроків на тиждень, на яких з дітей питають з усією строгістю, де-не-де передбачено навіть складання іспиту, звісно, відповідного віку учнів. Можна знайти й такі курси, де крім мови викладають і загальноосвітні предмети - зауважте, іноземною. Інші, навпаки, роблять ставку на позааудиторне спілкування дітей між собою, а також з місцевими жителями, під час всіляких розважально-пізнавальних заходів. І мотивують це тим, що більшість юних слухачів непогано знає граматику - вони вчать її в загальноосвітній школі - а бракує їм якраз навичок живого спілкування.
По-своєму праві і ті, й інші, й треті - ті, що дотримуються «золотої середини». А батькам у зв'язку з цим потрібно знати, що мовні програми зовсім не одним миром мазані. Головне - не хапати першу-ліпшу й шукати те співвідношення ігор та занять, яке ви вважаєте оптимальним. Знайдете неодмінно!
Квартирне питання
А іншим дорослим - що гріха таїти! - не така важлива навчальна програма, як побутові умови, в яких житимуть діти, їжа, гігієна, безпека... А в першу чергу, звичайно, саме житло. Ірина Постнікова з освітньої агенції Prosper Link зазначає різницю у вимогах до проживання залежно від віку учнів: «Дітям до 16 років батьки повністю планують поїздку і, як правило, наполягають на найкращому варіанті проживання. Деякі взагалі вимагають «клас люкс», яким найчастіше школи не володіють. Багато хто не схильний платити за житло, яке, на їхню думку, не відповідає рівню, до якого вони звикли».
Навпаки, підлітки старші 16 років, за спостереженням Постнікової, зовсім невибагливі до умов проживання, але шкільні гуртожитки віддають перевагу приймаючим сім'ям. Додамо: зрозуміло, чому! У гуртожитку і веселіше, і контроль з боку дорослих не такий пильний, як у сім'ї. А умови в цих «резиденціях», як правило, цілком пристойні. Аскетизм, яким, як нам не втомлюються повторювати, вирізняються шкільні гуртожитки зарубіжних країн, особливо британські, - це зовсім не те, що ви думаєте. Нам-то уявляється щось на кшталт горезвісного піонерського табору - дощаті корпуси з щілястими стінами та хисткими дверима, повна відсутність гарячої, а то й холодної води, і на довершення всього - «зручності» (точніше, суцільні незручності) на вулиці. Так от, подібного неподобства в зарубіжних школах не водиться, все, що дійсно необхідно дітям, там є, тільки от особливої розкоші чекати не слід. Ні перських килимів, ні плюшевих крісел, ні кришталевих ваз і «золотих унітазів». Такого, до речі, і сім'ї не пропонують - у приймаючих домах гостьові кімнати обставлені досить скромно. І взагалі, зрозуміло, що в чужому домі живеться не так вільно, як у рідному. Тому, повторимо, не слід пред'являти до житла надмірних вимог, і тим більше приписувати власні уявлення про зручність дітям. Повірте, підлітку психологічний комфорт важливіший за зайвий предмет меблювання, діти в побуті куди невибагливіші за дорослих. Виходячи з того, де вони скоріше знайдуть цей комфорт, у сім'ї чи в гуртожитку, і слід робити розумний вибір варіанту проживання.
Важливі дрібниці
Зате з їжею можуть виникнути проблеми. Ми вже неодноразово змальовували «принади» британської кухні з її вареними овочами, холодною бараниною та незвичними для нас пудингами. Та й в інших країнах мовні школи особливо не балують вихованців делікатесами - годують щільно, але нуднувато. Виняток, можливо, Середземномор'я (включно з Мальтою), де навіть найпростіша їжа смачна за визначенням і, головне, до вподоби більшості дітей.
Деяка свобода маневру є у тих, хто живе в сім'ях: у разі повного неприйняття тієї чи іншої їжі можна домовитися, щоб дитині її не давали. Хоча весь час готувати окремо йому скоріше за все не стануть, особливо якщо господиня працює.
І ось погано їдять дитина опиняється віч-на-віч з нелюбимим шпинатом або супом-пюре, і ніхто не квокче: «Ну ще ложечку. За тата, за маму...». А може, воно й добре, а? Адже, грубо кажучи, голод не тітка. Поко-вередувавши раз-другий, чадо по-справжньому захоче їсти і змете все зі столу так, що любо-дорого. І, можливо, назавжди відучиться від капризів.
До речі, про капризи. Якщо дитина в телефонних розмовах або листах скаржиться, необхідно з'ясувати у співробітників школи або агенції, що відбувається насправді. Можливо, біда в дрібницях, які легко усунути. Можливо, й справді справа погана, і нащадка потрібно терміново забирати. А може бути й інше. Наведу розповідь співробітниці однієї столичної освітньої агенції.
«Якась мама дзвонила і дзвонила нам: мовляв, її доньки на курсах в Італії страждають у приймаючій сім'ї. Погано годують, погані умови, господиня за все лає. Я поїхала розбиратися - можливо, відмовитися від послуг противної господині. Зустрічає мене мила, затероризована «гостями» синьйора: «Ображати їх?! Не знаю вже, як їм догодити... Готую, що попросять, купую ласощі, прибираю за ними, все дозволяю. Що їм ще треба?» І розперезані сестрички, задоволені, що так здорово помикають чужою тіткою: «А тато з мамою їй за це гроші платять!»« Коментарі зайві.
Мамо, не журись!
Про все це, перед тим як обирати мовну школу, необхідно довго і докладно говорити з освітнім консультантом. Без утаювання розповісти йому про дитину, її характер і звички. Тлумачно викласти власні вподобання, не замахуючись на неможливе. Разом обрати школу, програму, варіант проживання. Домовитися про постійний зв'язок, як з дитиною, так і з агенцією. І нічого не боятися! При правильно обраній школі та певній роз'яснювальній роботі, проведеній з сином чи донькою, все буде добре. Діти повинні дорослішати!