Жертв землетрусу ховають досі
Якщо ви вважаєте себе сильною людиною, це легко перевірити в такому місці. Місто Бам іранської провінції Кермана після землетрусу - суцільна братська могила, купа залишків житла та речей: меблі, частини одягу, дитячі черевички, посуд - усе відкривається погляду. Не залишилося нічого. Немає більше й перлини Бама - відомої фортеці Arg-e-Bam, яка стояла майже 2 500 років, - землетрус знищив усе.
Рятувальники кажуть, що навіть зараз, після місяця відновлювальних робіт, під завалами, найімовірніше, залишаються люди - шансів на життя в них, безумовно, вже немає.
Землетрус стався у п'ятницю, десь о шостій ранку, коли всі мешканці міста мирно спали. Чоловіки були в цей час на п'ятничній молитві в мечетях - які, до речі, встояли, - а дружини та діти загинули в убогих глиняних халупах, які розсипалися від перших же поштовхів. Коли дивишся на місто (точніше, на те, що від нього залишилося), розумієш, чому такі масштаби трагедії: бамці народ бідний, будували свої будинки з підручних засобів. Місто дуже старе, ось і не витримало такого сильного удару стихії.
Але найжахливіше видовище - це міське кладовище. На ньому висаджують плакучі дерева та посипають усе хлоркою, бо характерний трупний запах не дає дихати. На мусульманських могилах стоять прапори - різнокольорові та великі. На цих символах смерті рідні пишуть те, що не встигли сказати своїм близьким за життя - вірші, побажання та зізнання. Майже на кожній могилі - своєрідний скляний шпаківник, у нього ставлять квіти та свічки, таких знаків тут тисячі. І в кожній могилі - ціла родина. А в деяких поховано до 30 осіб - починаючи від внуків і закінчуючи дідусями та бабусями.
• До речі, на спеціалізованому порталі http://safetyplanet.ru можна переглянути актуальні новини та фоторепортажі про надзвичайні події з різних точок нашої неспокійної планети. Інформація буде особливо корисна тим, хто збирається в закордонну поїздку в ці регіони.
Переливання крові біля телефонних будок
Рятувальники Міністерства надзвичайних ситуацій України прилетіли в зруйноване місто вже на другий день після землетрусу. Координацію роботи взяла на себе ООН, увечері кожна рятувальна група здавала звіти по своїх ділянках. Працювати, за словами рятувальників, було важко передусім психологічно - адже нікого живого під завалами українці так і не знайшли. До речі, були серед рятувальників і американці, попри їхні напружені політичні стосунки з Іраном.
На третій день у Бам прилетіли українські лікарі мобільного госпіталю МНС України. «Те, що я побачив із вікна автобуса, не забуду ніколи: повністю зруйноване місто! - згадує начальник госпіталю Сергій Забаштанов. - А картина біля уламків місцевої лікарні в мене й досі стоїть перед очима: на телефонній будці висять закривавлені системи переливання крові - прямо тут, на вулиці, людям надавали невідкладну допомогу...»
Мобільний госпіталь лікарі розгорнули за кілька годин, хоча до цього часу вирішувалося багато проблем - вибір місця розміщення, освітлення, підвезення води. Необхідні умови, щоправда, надали не одразу - через кілька днів встановили душові кабіни, місцева влада забезпечила освітлення, водопостачання. Ще одна проблема - пісок. Такого піску, як в Ірані, немає навіть у пустелі - він глинистий, густий, через нього важко дихати й бачити. Але й цю проблему вирішили - засипали територію гравієм.
Забезпечили лікарів і необхідними ліками, обладнанням - уряд України виділив на це 260 тис. гривень. У нашому госпіталі робили операції, тут приймали пологи, проводили рентген-огляди, УЗД. Тут же була лабораторія, гінекологічне, педіатричне відділення та реанімація. Здебільшого лікарі працювали з травмами від завалів, але зверталися люди й зі старими болячками - бронхітами, пневмоніями, виразками. Часто українські медики виправляли дефекти невміло наданої першої медичної допомоги. «Ми своїм госпіталем «протезували» сферу охорони здоров'я Бама, - каже Сергій Забаштанов, - адже медична інфраструктура міста зруйнована повністю, майже всі лікарі загинули».
Один із таких наметових містечок відвідали й ми: кілька тисяч «будинків», які надав іранцям Червоний Хрест, у них зараз живе 1 200 біженців. Сплять на сирій і холодній землі разом із дітьми. Сюди ж привозять їжу, гуманітарну допомогу - починаючи від віників і закінчуючи нехитрими меблями та ковдрами. Кожному потерпілому видають хліб, чай, предмети першої необхідності за купонами.
Іранці відмовлялися від лікування та дітей
Свою місію українські лікарі виконали до кінця: одразу після приїзду до них потягнулися люди, дізнавшись про ставлення до роботи та досвід. Щодня вони приймали по 200-300 хворих. Загалом за місяць лікарі допомогли 7 304 постраждалим. Але найприємніше - народження 29 бамських немовлят.
«Я розумів усю важливість своєї ролі в цьому госпіталі, - каже Фарігос, один із тих лікарів-іранців, які, проживаючи в Україні, поїхали добровольцями на батьківщину в трагічний для неї момент. - Траплялося так, що від пережитого шоку люди не хотіли далі жити, відмовлялися приймати ліки, жінки не хотіли забирати своїх новонароджених дітей, мотивуючи тим, що нікого в них не залишилося і їм нікуди йти. Найбільше я пишатимуся тим, що переконував цих нещасних у важливості їхнього життя. І в мене виходило!»
В Ірані, як відомо, аборти заборонені, але нашим лікарям доводилося чути прохання місцевих жінок перервати вагітність. Вони не хотіли народжувати дітей. Але лікарі, порадившись із місцевою владою, змушені були відмовляти.
До речі, в Ірані залишилися малюки, названі на честь українців, - Настя і Артем. «Настя народилася у нас, - розповідає Людмила Андрієнко, лікар-гінеколог, - її мама, на жаль, померла під час пологів - надто тяжкими виявилися травми. Але дівчинка народилася здоровенькою. За нею ми доглядали, годували. А коли за дівчинкою прийшла сестра загиблої, вона захотіла назвати дівчинку слов'янським ім'ям, обрала Настю».
Другий герой - дворічний малюк, який надійшов до госпіталю з переламаним стегном. У нього ще не було імені, оскільки хлопчик не пройшов обряд обрізання. «Гіпс наклали дитині дуже погано, він постійно плакав, - розповідає професор Сергій Гур'єв, заступник директора Державної служби медицини катастроф. - Ми з сестрою три дні виправляли недоліки першої медичної допомоги, а коли за хлопчиком прийшов його батько, він поцікавився, як звати сина медсестри. Дізнавшись, що хлопчика звати Артемом, відповів, що й свого малюка назве так само».
Дипломатична місія лікарів
До наших медиків тут дуже хороше ставлення - іранці, незважаючи на свою сувору зовнішність і вроджену безтактність, усміхаються і весь час говорять слова подяки. Вони проводжали лікарів цілими наметовими селищами. Саме через це тепер добре ставляться і до українських журналістів. Нас навіть не обшукували, хоча це обов'язкова процедура. Дізнавшись, що ми з України, лише пропонували сфотографуватися. А американських рятувальників, як з'ясувалося, вони не шанували. Іранська влада навіть зазначила, що, незважаючи на їхню допомогу, ставлення до американців у місцевого населення залишається колишнім. Тут навіть не в ходу долари США - на знак протесту бамці користуються лише своїми грошима.
Уже сьогодні українські дипломати визнають, що після роботи наших лікарів багато контрактів з Іраном підписуються без проблем. Українським лікарям навіть запропонували роботу в Тегерані, але вони відмовилися. А на місці розміщення українського госпіталю місцева влада вже вирішила побудувати лікарню - адже стара зруйнована повністю.
Прикраси - коробки з-під ліків
На побутові проблеми лікарі не скаржаться, не до цього їм було. Все необхідне вони взяли з собою. Розгорнули на території госпіталю і військово-польову кухню. Кухар Сергій Парамуда, який раніше вже «пройшов» Індію та Туреччину, готував разом із помічниками щодня на 120-150 осіб. Варили рис, гречку, картоплю. Усі продукти - тушонку, крупи, цукор, чай - привезли з собою.
«Незвично було зустрічати Новий рік у таку спеку, - згадує Анна Рубан, лікар-гінеколог. - У приймальні поставили ялинку і прикрасили її коробками з-під ліків». Привітати українців прийшли і місцеві жителі (у яких, до речі, зараз листопад 1382 року), принесли фрукти, квіти. У них прийнято жінкам дарувати по дві квіточки.
Ці дивні бамці
Ми приїхали в Бам, коли біль втрат у місцевих жителів трохи вщух, і лише руїни міста нагадували про те, що тут сталося більше місяця тому. Зараз бамці повертаються до колишнього життя, збираються відновлювати будинки. Тут дуже часто можна побачити жінок, які прямо на уламках своїх будинків роблять манікюр, або чоловіків, які, не зраджуючи своїм звичкам, курять кальян, читають Коран. А ще бігають гуртом дітки, які, здавалося б, уже зовсім відійшли від того, що сталося. Ставлення до бамських дітей у місцевого населення досить дивне - вони ростуть самі по собі. Взимку вечорами в Ірані холодно, а вдень дуже жарко - малюкам одягають зимові курточки, а ноги як були босі, так і залишаються. Тому дітлахи часто хворіють.
Кажуть, що тут усі курять опіум - починаючи від семирічних хлопчиків і закінчуючи стариками. А немовлят мами обкурюють, щоб ті міцніше спали. Бамці й самі як діти - наївні, добрі і трохи боязкі. Вони досі не знають, що робити зі зруйнованим містом - багато хто не хоче більше жити в цьому селищі смерті, де загинуло стільки людей і де залишилося стільки страшних спогадів.
Марина ТКАЧУК.
Київ - Бам - Київ.