Англія - лише одна з чотирьох провінцій Великої Британії, до її складу також входять: Уельс, Північна Ірландія та Шотландія. Англійців у Сполученому Королівстві дійсно переважна більшість (майже 90%). Але за багато століть спільного проживання на Британських островах інші народи - валлійці, ірландці та скотти (шотландці) - не асимілювалися з ними і свято шанують свою національну приналежність.
Чи означає це, що одного чудового дня Сполучене Королівство розвалиться на чотири незалежні держави? «Так», - відповідають майже всі аналітики. Щоправда, щодо того, коли це може статися, думки розходяться. «Думаю, терміни стануть зрозумілішими до кінця нинішнього століття, - сказала «Времени новостей» професор політології університету графства Кент доктор Амелія Хадфілд. - Хоча не виключено, що процес піде й швидше. У цьому випадку Велика Британія як окрема держава може назавжди залишитися в XXI столітті».
Моя бесіда з професоркою Хадфілд відбулася одразу після того, як шотландський уряд заявив про намір провести референдум про незалежність Шотландії від Великої Британії. Перший міністр провінції Алекс Салмонд, який одночасно є лідером Шотландської національної партії, оголосив про початок «національного обговорення» цієї теми. Він запропонував розглянути три варіанти майбутнього Шотландії: залишити все як є, розширити повноваження провінційного парламенту або проголосити незалежність. Уже готова й формулювання питання для референдуму: «Чи згодні ви з тим, що шотландський уряд має досягти угоди з урядом Сполученого Королівства, відповідно до якої Шотландія стане незалежною державою?»
Коріння непростих відносин шотландців та англійців сягає сивої давнини. «У давнину тут було пролито чимало крові, - нагадує професор Единбурзького університету Аліс Браун. - Кілька століть шотландці відчайдушно боролися з англійцями за свою землю. Зрештою, у 1314 році король скоттів Роберт Брюс розбив переважаючу за силами англійську армію і заснував незалежне шотландське королівство».
Після смерті в 1603 році бездітної королеви Єлизавети Першої на англійський трон був запрошений її далекий родич шотландський король Яків - син тієї самої Марії Стюарт, яку 16 роками раніше Єлизавета обезголовила. Протягом наступного століття Англія та Шотландія залишалися формально незалежними країнами, хоча правила ними одна королівська династія - Стюарти. Нарешті, в 1707 році було ратифіковано Союзний договір, у результаті якого й виникла нова британська держава, що називається Сполученим Королівством.
Ідея створення конституційного союзу була тоді дуже непопулярною в Шотландії. Її противники вказували, що союз позбавить шотландський народ суверенітету та послабить традиційні зв'язки країни з континентальною Європою. Однак Лондону шляхом погроз, підкупу та обіцянок сплатити шотландські борги вдалося схилити місцевий парламент до згоди. У результаті англійський та шотландський парламенти були замінені спільним парламентом у Лондоні. Договір передбачав проведення єдиної політики у сфері зовнішніх зносин та оборони, а також перехід на єдину валюту та створення цілісного митного простору. При цьому Шотландія зберегла власну судову систему та державну релігію - кальвінізм.
Незабаром, однак, з'ясувалося, що Шотландія отримала чималі вигоди з цього «шлюбу за розрахунком». Англія динамічно розвивалася, її флот відкрив купцям та промисловцям нові ринки на різних континентах. У результаті Шотландія опинилася під захистом однієї з найсильніших держав того часу, отримала доступ до світової торгівлі та передової економіки. Переважно аграрній Шотландії непогано жилося за широкою спиною свого південного сусіда по острову. Її зроблена із солоду горілка - знаменитий «скотч» віскі - «розлилася» по всьому світу, а судна, побудовані на верфях Глазго, і донині борознять Світовий океан. Крім того, в рамках єдиної держави Шотландія перетворилася на потужне джерело людських та інтелектуальних ресурсів для Британської імперії. Серед чиновників, які керували в наступні два з половиною століття численними колоніями, було непропорційно багато шотландців.
То чому ж в останні десятиліття в Шотландії виникли сепаратистські настрої? «Якщо продовжити метафору «шлюбу за розрахунком», то можна сказати, що англійці та шотландці залишалися «містер та місіс Британія» і жили в одній квартирі доти, доки це їх влаштовувало, - пояснює професор Браун. - Оскільки при укладенні шлюбу переважали економічні резони, вони ж породили сьогоднішні проблеми. Особливо гостро питання постало, коли біля шотландського узбережжя були виявлені величезні запаси нафти. Це відкриття справило сильний психологічний ефект. У шотландців з'явилася впевненість у тому, що вони проживуть і без Англії. Нафта стала козирною картою сепаратистів».
Важливу роль відіграв і вступ Великої Британії до Євросоюзу. На думку професорки Хадфілд, це породило у шотландських сепаратистів впевненість у тому, що й після відходу з-під захисту англійської корони безпека їхньої країни буде гарантована ЄС та НАТО.
У 1999 році в результаті здійсненої урядом лейбористів передачі владних функцій місцевим органам влади, автономія Шотландії значно розширилася. Новий шотландський парламент має повноваження ухвалювати закони у сфері освіти, охорони здоров'я та регіонального розвитку. До того ж він має право самостійно розпоряджатися частиною податків, що збираються в провінції.
Як не дивно, ці заходи не зменшили апетитів націоналістів. Вони продовжують переконувати співвітчизників у тому, що Шотландія обійдеться без підтримки Лондона. А ось Крістофер Вінслоу з шотландської Лейбористської партії впевнений, що без щорічних субсидій у 11 млрд фунтів стерлінгів ($22 млрд), які виділяє Лондон, шотландська економіка швидко занепаде. «Вся справа в тому, що сума субсидій, які ми отримуємо від британського уряду, значно перевищує доходи від експорту віскі, сільськогосподарської продукції та видобутку нафти. А незалежність потребуватиме маси додаткових витрат, значного збільшення бюрократичного апарату», - зауважує він.
Матеріальна вартість незалежності справді важливий фактор. Шотландці вже пожертвували сумою в кілька десятків мільйонів доларів на будівництво новенької суперсучасної будівлі парламенту. Ці гроші були взяті з бюджету, який виділяє Лондон. Чималих коштів коштує щорічне утримання депутатів та їхнього апарату. Поки що платники податків не нарікають. Все ж таки свій національний законодавчий орган - на нього можна й розщедритися. Але чи захочуть вони йти на нові витрати?
«Реальна підтримка ідеї незалежності в Шотландії невелика, - каже відомий британський письменник Джон Макларен, шотландець за національністю. - Йдеться про 25-30% населення. Ні сьогодні, ні в найближчому майбутньому сепаратисти не мають шансів виграти референдум із цього питання. Шотландці - великі прагматики. Вони погодяться на незалежність лише тоді, коли будуть впевнені, що вилучать із цього вигоду. А поки це неочевидно. Чи можуть вони проголосувати за незалежність у майбутньому? Можуть, але станеться це нескоро».
Що ж стосується заяви Алекса Салмонда, то, на думку Макларена, це політичний трюк. Його мета - представити незалежність Шотландії як один із можливих сценаріїв і змусити інші партії взяти участь у його обговоренні.
«Націоналісти розуміють, що оприлюднений ними проект навряд чи увінчається референдумом у найближчому майбутньому, - написала лондонська The Times. - Але Салмонд також добре розуміє, що здобуття незалежності - це процес, а не подія. Він розраховує протягом першого прем'єрського терміну переконати шотландців у тому, що йому та його партії можна довіряти. А вже потім можна буде викласти доводи на користь ще більшої автономії і в кінцевому підсумку повної незалежності Шотландії».